Презентация на тему Природознавство як наука. Земля у космічному просторі

екології і безпеки життєдіяльності
Дисципліна “Основи природознавства” Лекція №: 1

Тема:

ПРИРОДОЗНАВСТВО ЯК НАУКА
ЗЕМЛЯ У КОСМІЧНОМУ ПРОСТОРІ
Мета лекції: охарактеризувати природознавсво як науку про специфічну форму пізнання світу; розкрити місце Землі у Всесвіті.
 ПЛАН ЛЕКЦІЇ:
1. Поняття природознавства та його складові. Об’єкт, предмет, завдання та методи дослідження.
2. Перші моделі світу. Походження Всесвіту. Сонячна система.
3. Форма та розміри Землі: еліпсоїд. геоїд, кардиоїд.
4. Рухи Землі, їх наслідки. Затемнення.
Основні поняття: природознавство, Всесвіт, планета, комета

За ред. П.Г. Шищенка. Підручник. – К. : Либідь, 2000.

– 464 с.
Ратобыльский Н. С. Общее землеведение и краеведение / Н. С. Ратобыльский, П. А. Лярский. — Минск : Высшая школа, 1976. — 416с.
Любушкина С.Г. Естествознание и краеведение / С. Г. Любушкина, К. В. Пашканг. Учеб. пособие для студ. пед. вузов. – М. : Гуманит. изд. Центр ВЛАДОС, 2002. – 456 с.
Байбара Т. М. Методика навчання природознавства в початкових класах / Т. М. Байбара. Нвчальний посібник. – К. : Веселка, 1998. – 334 с.
 
Допоміжна:
Олійник Я. З. Загальне землезнавство / Я. З. Олійник, Р. Л. Федорищак, П. Т. Шищенко. — К. : Знання-Прес, 2003. — 247 с.
Інтернет джерела – Вікіпедія.

- "естествознание", "природоведение", від "естество" - природа) означає знання

про природу, або природознавство.
Слово "природоведение" походить від спільнослов'янського "веди" — наука, знання.
У латинській мові поняття "природа" позначається словом "natura" ("натура"). Тому в багатьох європейських країнах наука про природу дістала назву "Naturwissenchaft". Від цієї назви походить і міжнародний термін "натурфілософія" (філософія природи).
Природознавство — сукупність наук про світ, що ставлять перед собою мету відкриття та дослідження законів природи.

природу.
До основних природничих наук відносять:
Астрономію — науку про Всесвіт;
Фізику —

науку про склад і структуру матерії, а також про основні явища в неживій природі;
Хімію — науку про будову й перетворення речовин;
Біологію — науку про живу природу;
науки про Землю (або Землезнавство - це термін, для дисциплін із вивчення планети Земля): географія, геофізика й геологія ;
Медицину — науку про людське тіло та його хвороби.

живій та не живій природі Землі та за її

межами.
Приро́да — багатозначний термін, що у широкому розумінні визначається, як органічний і неорганічний матеріальний світ, Всесвіт, у всій сукупності і зв'язках його форм, що є об'єктом людської діяльності і пізнання, основний об'єкт вивчення науки, включно з тим, що створене діяльністю людини.

наук, для виявлення найбільш загальних закономірностей та тенденцій законів

природи.
Природне явище  — сукупність процесів матеріально-інформаційного перетворення у природі, обумовлених загальними причинами. З точки зору спостерігача може бути: постійним; періодичним; епізодичним. Наприклад: Грім, блискавка, гроза, вітер, вихор, дощ, веселка, хмари, мороз, сніг, град, полярне сяйво та ін.

про предмети і явища природи, розкриття у доступній формі

зв'язків між неживою і живою природою, а також комплексне пізнання природи і суспільства.
- дослідження природних явищ та формулювання основних законів, що зв'язують мікро-, макро-і мегасвіти, Землю і Космос, фізичні і хімічні явища з життям і розумом у Всесвіті.

природи. Порівнюються природні явища в одній місцевості або в

кількох відмінних місцевостях у різні роки, а також процеси життєдіяльності особин одного виду, особин різних видів. У процесі аналізу об’єкти систематизуються.
-Експериментальний метод. Польові експерименти здійснюють у природі, а лабораторні — у науково-дослідних інститутах.
-Моніторинг — це система постійних спостережень за окремими об’єктами, сукупністю об’єктів, сукупністю живих організмів або процесами неживої природи. Моніторинг може бути локальним, регіональним, національним, міжнародним, глобальним.
-Моделювання — спрощена імітація процесів, які неможливо спостерігати чи відтворити експериментально. -Статистичний, або математичний, метод. Будь-які кількісні або якісні зміни фіксуються за допомогою цифр.

Йоган Кеплер
Хрістіан Гюйгенс
Галілео Галілей
Ісаак Ньютон

Земля з давніх давен вважалася центром світобудови. Перші спроби побудувати

модель світу, в якій пояснювалися б рухи планет, були зроблені Евдоксом Кнідським (близько 408-353 рр.. до нашої ери) і Аристотелем. Але шедевром античної астрономії стала праця видатного олександрійського вченого Клавдія Птолемея (II століття нашої ери) «Альмагест» або «Велика побудова» - енциклопедія астрономічних знань давнини, в якому була побудована нова теорія планетних рухів.

Евдокс
Кнідський

Аристотель

Клавдій
Птолемей

з яким центральне положення у Всесвіті займає Земля, навколо

якої обертається Сонце, Місяць, планети, зірки.
Птолемей, своєю складною, але неправильною теорією руху планет і Сонця довкола нерухомої Землі пояснив загадкові явища у видимому русі планет на небосхилі, припустивши, що планети і Сонце обертаються не тільки довкола Землі, а і одночасно довкола інших центрів по петлеподібній кривій — гіпоциклоїді.

Птолемей описав і змоделював рух кожної з планет доволі точно — так, як його дійсно бачить спостерігач із Землі. Ця теорія панувала 1400 (1500) років.

що геоцентризм несумісний з астрономічними фактами і протирічить фізиці,

поступово сформувалася геліоцентрична система світу, піонером у створенні якої був Миколай Коперник (1473-1543) – польський астроном і математик. Він на початку XVI ст. у своїй праці «Про обертання небесних сфер» (вид. 1543) математично обґрунтував ідею про рух Землі та інших планет навколо Сонця, визначив послідовність розташування планет, обчислив їх відносну віддаленість від Сонця тощо.

ставить Сонце в центр Всесвіту, а навколо нього (точніше, навколо спільного центра

мас всієї його системи) обертаються усі тіла. в т.ч. планети і зокрема Земля.

ідеї були розвинуті в подальшому у працях Джордано Бруно, Галілео Галілея, 

Йоганна Кеплера, Ісаака Ньютона та інших. Зокрема, Коперниківську систему було поточнено: Сонце розташоване у центрі не всього Всесвіту, а лише Сонячної системи.

весь матеріальний світ, різноманітний за формами, що їх приймає матерія та енергія, включаючи

усі галактики, зорі, планети та інші космічні тіла (зірки, комети, астероїди, метеорити  тощо). Всесвіт настільки великий, що його розміри важко уявити.
У вужчому сенсі під Всесвітом мається на увазі світ небесних тіл із законами їхнього руху та розвитку, їхній розподіл у часі й просторі. 

який відбувся приблизно 13,73 (± 0,12) млрд років тому

з подальшим розширенням Всесвіту (1931 р. бельгійський абат, астроном і математик Жорж Леметр). У результаті Великого вибуху виникла матерія, простір і час. Теорія вважає, що після Великого вибуху Всесвіт мав дуже високу температуру. Приблизно через 10 секунд сформувались атомні частинки — протони, електрони і нейтрони. Атоми Гідрогену і Гелію, з яких складаються більшість зірок, утворилися лише через декілька сотень тисяч років після Великого вибуху, коли Всесвіт значно розширився в розмірах і охолов.

Жорж Леметр

матерії.
Вчені припускають, що існує сотні міліардів галактик, але їх

точне число не відоме. Наша СС знаходиться у галактиці ЧУМАЦЬКИЙ ШЛЯХ, сузір’я Стрільця.

ефективно відбуваються (або відбувались) термоядерні реакції. Сонце — одна із зір, середня

за своїми розмірами та світністю (кількість випромінюваної астрономічним об'єктом енергії за одиницю часу).
Сонячна маса: 1,9891 х 1030кг, світність Сонця: 3,827 х 1026 Вт, сонячний радіус: 6,960 х 108 м.
Неозброєним оком на небі видно близько 6000 зір.

здебільшого «вигорить», зоря починає спочатку розширюватися (Червоний гігант), а

потім стискатися та перетворюватися у Білий карлик (дуже гаряче компактне ядро колишньої зірки). З часом йде перетвореня на Наднову - зоря, яка завершує свою еволюцію катастрофічним вибухом. Після спалаху наднової залишається ядро, розміром декілька кілометрів, яке складається здебільшого з нейтронів. Так формується Нейтронна зоря (Пульсар).

що включає в себе центральну зірку — Сонце, і всі природні

космічні об'єкти, що обертаються навколо Сонця (планети, комети, астероїди).
Теорії щодо формування та еволюції Сонячної системи складні і різноманітні. Сучасну загальноприйняту гіпотезу («теорія туманності») щодо формування Сонячної Системи першим запропонував Еммануїл Сведенборг у 1734 році. В 1755 році Іммануїл Кант цю теорію доповнив та доробив. Відповідно до цієї теорії, Сонячна система виникла 4,6 мільярди років тому завдяки гравітаційному стисканню велетенської молекулярної хмари. 

дві групи, що відрізняються масою, хімічним складом, швидкістю обертання

та кількістю супутників.
Раніше налічувалося 9 планет, але 24 серпня 2006 XXVI (26) Генеральна асамблея МАС (Міжнародний астрономічний союз) зарахував Плутон до категорії карликових планет разом з Еридою й Церерою ( є гора висотою 6км).
1. Планети земної групи (також внутрішні планети) – чотири планети Сонячної системи: Меркурій, Венера, Земля та Марс. Планети земної групи мають високу густину та складаються переважно з силікатів та металізованого заліза. Що таке силікати – САМОСТІЙНО !

– 0,06 маси Землі.
Відстань від Сонця – 58 млн

км.
Час обертання навколо сонця - 87,969 земних діб.

– 0,8 маси Землі.
Відстань від Сонця – 108 млн

км.
Час обертання навколо сонця - 224,7 земних діб.
Венера обертається навколо своєї осі в зворотному напрямку до обертання навколо Сонця, на відміну від Землі та інших планет. 

– 5,9737×1024 кг, близько 5,976 секстильйонів тонн, або 5 976

000 000 000 000 000 000.
Відстань від Сонця – 149 млн км
Кількість супутників – 1 (Місяць)
Час обертання навколо сонця – 365 діб 5 годин 48 хвилин і 46 секунд.

Місяць

ЗЕМЛЯ

– 0,11 маси Землі
Відстань від Сонця – 228 млн

км
Кількість супутників – 2 (Фобос, Деймос)
Час обертання навколо сонця - 686,971 земних діб.
На марсі розташована найбільша планетна гора Олімп, висота – 22 км від його основи.

орбітами Марса та Юпітера. Складається приблизно з 580 000 астероїдів, уламків кам'янистої породи

чи криги розміром від 1 до 800км. Ширина поясу — від 100 до 300 млн км. У ньому є порожнини, в яких астероїдів майже нема. Вони мають назву проміжків Кірквуда та утворилися гравітаційною дією Юпітера. Пояс відкрито в 1766 р. німецьким астрономом Йоганом Даніельом Тіціусом. Найбільший астероїд – Церера (1801).

своєму складі значну частку газу (водень і гелій) – Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун. В

атмосфері газових планет дують потужні вітри та гігантські вихори (Велика червона пляма на Юпітері, Велика Біла пляма на Сатурні, Велика Темна пляма на Нептуні).

– 318 мас Землі
Відстань від Сонця – 778,4 млн

км
Кількість супутників – 67 (найбільший у СС - Ганімед)
Час обертання навколо сонця - 11,862 земних років.
Наявність слабких кілець навколо планети (невеликих твердих часток метеорної природи).

Ганімед

ЮПІТЕР

– 95 мас Землі
Відстань від Сонця – 1427 млн

км
Кількість супутників – 62 (найбільший - Титан)
Час обертання навколо сонця - 29,46 земних років.
Наявність великих кілець навколо планети (тверді частки метеорної природи, замерзла крига).

Титан

САТУРН

– 14.5 мас Землі
Відстань від Сонця – 2875 млн

км
Кількість супутників – 27 (найбільший - Титанія)
Час обертання навколо сонця - 84,3 земних роки.

Титанія

УРАН

– 17.2 мас Землі
Відстань від Сонця – 4504 млн

км
Кількість супутників – 14 (найбільший - Тритон)
Час обертання навколо сонця - 164,78  земних роки.

Тритон

НЕПТУН

діаметром більше 100 км. Плутон, що є карликовою планетою,

найбільший за всі інші об'єкти поясу.
Плутон Діаметр екватора – 2,4 тис. км
Маса – 0.002 маси Землі
Відстань від Сонця – 5900 млн км
Кількість супутників – 5 (найбільший - Харон)

Харон

Синхронність обертання

так звану кому (атмосферу) або хвіст. Кома і хвіст комети — це наслідки

вип-ня ядра комети під дією сонячного випромінювання. Ядро являє собою малу планету, що складається з каменю, пилу та криги. Усього виявлено більше 400 короткоперіодичних комет. З них близько 200 спостерігалося в більш ніж одному проходженні перигелія (найближча до Сонця точка орбіти планети або комети).

Комета Галлея 8 березня 1986 р.
наступна поява в середині 2061 року

Анімація руху комети
по еліптичній орбіті навколо зірки. Голубим кольором позначено газовий хвіст, сірим — твердотілий хвіст.

до 1000 км, що рухаються орбітами у Сонячній системі. Астероїди

вважають залишками протопланетного диска, що залишилися після формування Сонячної системи. Загальна їх кількість — більше 575 тис., а їх загальну масу оцінюють у 4,2 × 1021 кг, що становить менше одного відсотка від маси Землі. Орбіти більшості відомих астероїдів розташовані між орбітами Марса й Юпітера (так званий головний пояс астероїдів).
Найвідоміші астероїди: Паллада, Юнона, Веста, Ерос, Амур, Гідальго, Ікар.

Порівняльні розміри Вести,Церери та Місяця.

впало на поверхню Землі з космосу.
Вважають, що за добу падає

5-6 тонн метеоритів, або 2 000 тонн на рік. Крім того, за добу на земну поверхню падає від 300 до 20 000 тонн метеоритного пилу. Більшість знайдених метеоритів мають вагу від декількох грамів до декількох кілограмів. Найбільший зі знайдених метеоритів — Гоба, маса якого (за оцінками, оскільки метеорит ніколи не зважувався) сягала майже 90 тонн.

Метеорит Вілламетт залізо-нікелевий метеорит.
Вага 15.5 т.

( самостійно ).
Питання форми та розмірів Землі цікавило

людство ще з часів глибокої давнини. На його вирішення було потрачено не одне століття. Істина виборювалася поступово і у важкому протистоянні з різними, в тому числі і релігійними, забобонами.
Сьогодні вже ніхто не сумнівається, що Земля за своєю формою подібна до кулі (сфери) та інших планет СС.
Насправді Земля не є ідеальною сферою. Через добове обертання вона сплюснута з полюсів, висоти материків різні, приливні деформації також спотворюють форму поверхні. 

Фігура Землі — термін для позначення форми земної поверхні.
Залежно від мети опису використовують різні моделі форми Землі.

середнім радіусом 6371,3 км. Для більшості проблем загального землезнавства цього видається

достатнім, щоб використовувати в описі чи дослідженні деяких географічних процесів. У такому разі відкидають сплющеність планети при полюсах як несуттєве зауваження. Земля має одну вісь обертання та екваторіальну площину.

Ця модель, що характеризується вираженою віссю, екваторіальною площиною симетрії

та меридіональними площинами, використовується в геодезії для обчислення координат, будування картографічних мереж, розрахунків тощо.
Еліпсо́їд оберта́ння (сферо́їд) — фігура обертання в тривимірному просторі, яка сформувалась при обертанні еліпса навколо однієї з його головних осей.
Розміри еліпсоїда було обчислено в1940 р. вітчизняним астрономом Красовським Феодосієм Миколайовичем.

на 21,38 км (Rп =6356,78 км, Rе =6378,16 км).

Така фігура Землі дістала назву еліпсоїда обертання, або сфероїда.

форми Землі вважається геоїд. 
Геóїд (грец. Гео – земля, Ідос -

вигляд) — форма Землі, визначена з використанням рівня моря та уявним його продовженням під земною поверхнею.
Тобто в геоїді не враховують рельєф земної поверхні (гори й океанічні западини), а умовно проводять рівень океану під суходолом.
Площа земного геоїда складає біля 510 млн. км2, об'єм 1,083 млдр.км3 , радіус кулі, рівновеликої геоїду 371 км. Довжина кола земного меридіана 40008550 м, довжина екватора 40075700 м.

1. Океан,
2. Поверхня земного еліпсоїда 3. Прямовисні лінії,
4. Континент 5. Поверхня геоїда.

зумовлює існування освітленої і затемненої сторін, тобто дня і

ночі. На освітленому боці тепло прибуває, а на затемненому — витрачається через випромінювання. Це впливає на стан атмосфери і характер погоди вночі та вдень.
2. КФЗ визначає кут падіння сонячних променів до її поверхні. Вони, падаючи на кулясту поверхню в один і той самий моменту різних місцях по широті, дотикаються до Землі під різними кутами. Цим пояснюється різне нагрівання планети на різних широтах.
3. КФЗ зумовлює зональний розподіл тепла та існування теплових поясів на ній. Від цього залежить розподіл кліматів на Землі та їх зональний характер. Зональність кліматів зумовлює зональні особливості всіх компонентів географічної оболонки — від рельєфу до тваринного світу й рослинності.
4. КФЗ є також причиною того, що всі явища й рухи по обидва боки екватора протилежні. Якщо в Північній півкулі зима, то в Південній —літо. Вона впливає на основні напрями руху повітряних мас у системі загальної циркуляції атмосфери і течій в океанах.

що проходить через обидва полюси й центр Землі. Земна

віь нахилена до площини орбіти під кутом 66,5о. Нахил самої осі обертання - 23,439281° ( 23,4°).
Повний оберт навколо осі планета здійснює за добу — 23 години 56 хвилин 4 секунди (округлено до 24годин). З цим рухом пов'язані декілька географічних наслідків:
- під дією сил тяжіння та відцентрової сили Земля стає опуклою поблизу екватора та сплющеною біля полюсів;
- відбувається зміна дня і ночі;
- утворюється оборотна сила, або сила Коріоліса, завдяки чому усі потоки (водні чи повітряні) в північній півкулі, що рухаються з півночі на південь, відхиляються від свого напрямку праворуч.

із заходу на схід, або проти стрілки годинника (якщо

дивитися на неї зверху, з боку Північного полюса). У кожну мить доби однаковий час спостерігається у будь-якій точці одного й того самого меридіана. Цей час прийнято називати місцевим часом. Якщо змінюється довгота місця спостереження, змінюється й місцевий час. За одну годину Земля повертається на 15° (360°:24), тобто різниця в часі між пунктами, розташованими на одній паралелі й віддаленими один від одного на 15°, становить одну годину. Наприклад, якщо в Донецьку (близько 38° сх. д.) 12 година, то у Самборі Львівської області (близько 23° сх. д.) буде 11 година.

часом (UTC), який запропонував у 1878 р. канадський інженер

Сендфорд Флемінг. Ідея С. Флемінга полягає у тому, що вся поверхня земної кулі умовно поділена меридіанами на 24 годинні пояси, кожний шириною 15°. Кожному з 24-х годинних поясів присвоюється відповідний номер від 0 (нульового) до 23-го. Точка відліку для часових поясів — нульовий (Гринвіцький) меридіан, який проходить через Королівську Гринвіцьку обсерваторію в місті Гринвічі,  Великобританія. Пояси відлічують від Гринвіцького меридіана на схід, оскільки Земля обертається із заходу на схід.
Поясний час було схвалено на Міжнародному астрономічному конгресі у 1884 р. З 1883 р. поясний час введено у США і Канаді, з 1924 р. – в Україні.

години і розташована в межах 2-го часового поясу (UTC+2),

оскільки крайніми точками її є: на сході: с. Червона Зірка Луганської області — 40°11′53″сх. д.
на заході: с.Соломоново, Ужгородського рай-ну, Закарпатської обл. — 22°09′50″ сх. д.
Тобто близько 93,1% території країни розташовується в 2-му поясі, незначна частина Закарпаття у 1-му, а Луганська область, частина Харківської та майже вся Донецька — у 3-му. Таке розташування території України відносно часових поясів є сприятливим для використання часу одного поясу.
Вцілому, на території України діє час другого часового поясу (UTC+2). Час другого часового поясу називається в Україні київським часом.

головні рухи: добовий — навколо її уявної осі, і

річний — навколо Сонця.
Земля проходить шлях навколо Сонця за 365 діб 5 годин 48 хвилин і 46 секунд тобто за 1 астрономічний (сидеричний) рік, по еліпсоїдній орбіті. Довжина обводу еліпса дорівнює 936 250 000 км. Земля рухається навколо Сонця з середньою швидкістю 30 км/с., тобто 108тис. Км/год..
Сонце знаходиться не в центрі, а в одному з фокусів еліпса орбіти, тому Земля протягом року буває то ближче до Сонця, то далі від нього. В афелії швидкість руху Землі зменшується до 29,3 км/с, у перигелії зростає до 30,3 км/с), таким чином за сім хвилин Земля переміщається на один свій діаметр (близько 12 750 км).

є різна тривалість пір року. Це явище пояснюється законом

Кеплера: радіус-вектор Землі (пряма, що з'єднує центри Землі і Сонця) при її річному русі за один і той самий час описує однакові за величиною площі. Оскільки орбіта — еліпс, то однакові за площею сектори мають різні дуги, проходження яких за той самий час потребує різних швидкостей. Чим ближче Земля до Сонця, тим швидше рухається вона по орбіті. Якби вісь Землі не була нахилена до екліптики, на Землі було б завжди рівнодення при повній відсутності змін пір року.

характеристики: Радіус = 1738 км; Велика піввісь орбіти = 384 400 км;

Орбітальний період = 27,321 661 діб; Температура поверхні = від −160° до +120 °C; Сер.від. від Землі= 384 400 км (у перигеї — 356 400 км, в апогеї — 406 800км). 27 д 7 ч 43,1 мин
Характерною особливістю руху місяця є те, що з Землі можна бачити тільки одну його півкулю. Це пов’язано з тим, що період обертання навколо своєї осі й навколо Землі рівні й становлять 27 д., 7 год., 43,1 хв.

але земний спостерігач у різний час бачить освітлену половину

під різними кутами. Місяць змінює свою видиму форму, і ці зміни називають фазами. Фази залежать від відносного розташування Землі, Місяця й Сонця.
Молодик (Новий) — фаза, коли Місяць перебуває між Землею і Сонцем. У цей час він невидимий для земного спостерігача.
Повня (Повний) — протилежна точка орбіти Місяця, у якій його освітлена Сонцем півкуля видима земному спостерігачеві повністю.
Проміжні фази — положення Місяця між молодиком і повнею, коли земний спостерігач бачить більшу або меншу частину освітленої півкулі, їх називають чвертями.

залежності від контексту, в різних значеннях:
система відліку днів і

довших відрізків часу, що базується на 2 періодичних астрономічних явищах: циклі зміни пір року, пов'язаних із обертанням Землі навколо Сонця і зміні фаз Місяця.
список днів усього року з поділом на тижні та місяці й позначенням свят.
періодичне довідкове видання з послідовним переліком днів, тижнів, місяців даного року, а також іншими відомостями різного характеру.

досить багато. Найвідоміші:
1.Єгипетський календар; 2.Юдейський (Єврейський) календар (на 2016

рік - 5777р.); 3.Китайський календар; 4.Японський календар; 5.Індуїстські календарі; 6.Календар майя; 7.Ісламський календар; 8.Давньогрецькі календарі (афінський, македонський); 9.Французький революційний календар; 10.Календар на Русі (вели за порами року – літо, літочислення та біло-сонячнй календар); 11.Юліанський календар (старий стиль) – введений у 46 році до н. е., ввів  Гай Юлій Цезар, але каендар виявився недостатньо точним і давав помилку на 1 день за 128 років. На 1582р. похибка становила 13 діб.
12.Григоріанський календар (новий стиль - введений при папі римському Григорії XIII 15 жовтня 1582 року). На григоріанський календар Російська імперія перейшла лише в 1918 році (350 р. пізніше Європи). Була введена поправка в 13 діб: після 31 січня 1918 відразу настало 14 лютого.

іншого небесного тіла.
Можливі варіанти, коли небесне тіло закриває світило

від спостерігача (Сонячне затемнення, затемнення у системах подвійних зір тощо) або спостерігається перебування одного небесного тіла в тіні іншого: Місячне затемнення, затемнення супутників планет (в останньому разі розташування світила щодо спостерігача не має значення).
З найдавніших часів сонячні й місячні затемнення, як і інші рідкісні астрономічні явища, такі як поява комет, сприймалися як погані події. Люди боялися затемнень, тому що вони відбуваються рідко і є незвичними й лячними явищами природи.

коли  Місяць знаходиться між Сонцем і Землею і тим самим затьмарює сонячне світло.
Протягом року

відбувається (у певному місці Земної кулі) щонайменше 2-ва затемнення Сонця, але не більше 5-ти (при цьому не більше 3-х — повні).

2012 р., який був знятий у фільмі «Володар Кілець».

За останній рік це вже друге виверження Тонгаріро, перше відбулося у серпні.

не знаходиться достатньо близько до лінії, що з'єднує Сонце

і Місяць, щоб потрапити в повну тінь від Місяця, потрапляючи лише в напівтінь.
Повне затемнення  — відбувається тоді, коли спостерігач знаходиться в тіні Місяця. Спостерігається сонячна корона.
кільцеподібне затемнення  — відбувається тоді, коли, як і у повному, спостерігач знаходиться дуже близько до лінії, що з'єднує Сонце і Місяць. Справа у тому, що кутові розміри Місяця є меншими за кутові розміри Сонця. Це припадає на час, коли Місяць на далекій віддалі від Землі.
кільцеподібно-повне затемнення – затемнення, яке в певних місцях Землі спостерігається як повне, a в інших як кільцеподібне. Тільки близько 5 % усіх затемнень є кільцеподібно-повними.

Сонцем і Місяцем і Місяць потрапляє в тінь чи

напівтінь Землі.
Тривалість повного затемнення Місяця може бути різною, найбільше  — 1 година 40 хвилин. Протягом року може відбутись не більше трьох затемнень. У будь-якому визначеному місці на Землі затемнення Місяця спостерігаються частіше, ніж затемнення Сонця.

Розташування небесних тіл під час затемнення. A — Сонце; B — Земля; C — Місяць; D — Напівтінь; E — Повна тінь

лише у вузькій смузі на поверхні планети (шириною до

300 км для повних затемнень). У певній місцевості повні сонячні затемнення спостерігаються приблизно раз на 300 років, а часткові — десь раз на 30 років. Натомість затемнення Місяця видно майже з усієї нічної півкулі Землі, де Місяць перебуває над горизонтом.
Між 1207 роком до н. е. і 2162 роком нашої ери, тобто впродовж 3369 років, має статися 8000 сонячних затемнень і 5200 затемнень Місяця. Таким чином, на 3 сонячних затемнення припадає 2 місячних.