Презентация на тему Ендодинамічні процеси. Магматизм

Поствулканічні процеси.
5. Інтрузивний магматизм.

1981.
2. Заварицкий А.Н. Извержение горных пород М.: «Академия наук

СССР»- 1961.
4. Раст Х. Вулканы и вулканизм М.: «Мир»-1982.
5. Свинко Й.М., Сивий М.Я. Геологія з основами палеонтології.- К.: Вища шк., 1995.
6. Свинко Й.М., Сивий М.Я. Геологія.- К.: Вища шк., 2005
7. Серпухов В.И. [и др.] Курс общей геологии - Л. «Недра» - 1976.
8. Якушова А.Ф., Хаин В.E., Славин В.И. Общая геология. Под редакцией В. Е. Хаина. — M.: Изд-во МГУ, 1988. — 448 c.

сукупність процесів, пов’язаних із виходом магми на поверхню Землі.

Магма, яка виливається на поверхню Землі називається лавою (від італійського lava – суцільний потік, рухома маса), а місця, де це відбувається називаються вулканами.

етапах історії Землі, коли земна кора була тонкою (і

на окремих ділянках могла цілком розплавитися) і виливу магми відбувалися на великих площах. Практично майданні вулкани - це моря розплавленої лави.

тріщинах. Вулканізм тріщиною типу в окремі відрізки часу досягав

дуже широких масштабів, в результаті чого на поверхню Землі виносилося величезна кількість вулканічного матеріалу. На сучасному етапі трещинние вулкани поширені обмежено, хоча і зустрічаються в окремих районах, наприклад, вулкан Лаки в Ісландії, Толбачинский на Камчатці і ін.

Більшість

сучасних вулканів відноситься до центрального типу. При виверженні таких вулканів зазвичай утворюються конусоподібні споруди.
Іноді на схилах конуса виникають маленькі конуси. Вони утворюються в місці виходу побічних каналів, що відгалужуються від основного. Такі маленькі конуси отримали назву побічних, або паразитичних.

в атмосферу виноситься величезна кількість різних мінеральних речовин у

вигляді газоподібних, рідких і твердих продуктів. Газоподібні продукти вулканічної діяльності представлені водяною парою, вуглекислим газом (CO2), азотом (N), двооксидом сірки (SO2), газоподібною сіркою (S), воднем (H2), аміаком (NH3), хлористим воднем (HCl), фтористим воднем (HF), сірководнем (H2S), метаном (CH4), хлором (Cl), аргоном (Ar) та ін. Переважають, при цьому, водяна пара – 75-90 % і вуглекислий газ.

2. Продукти вулканічної діяльності

і залежить від температури лави і її хімічного складу.

Ці властивості визначають якість і кількість продуктів виверження, наявність і силу супроводжуючих землетрусів і т. д. За такими ознаками встановлено кілька чітко виражених типів вивержень:
*Гавайський,
* Стромболианський,
* Везувіанський
* Пелейський.

що викидаються з тріщин або розломів, можуть досягати висоти

1000, а іноді і 2000 м. Пірокластичних продуктів викида­ється мало, більшу їх частину складають падаючі поблизу джерела вивер­ження бризки. Лави виливаються з тріщин, отворів (жерл), розташова­них уздовж тріщин, або кратерів, що іноді вміщують лавові озера. Коли жерло тільки одне, лава розтікається радіально, утворюючи щитовий ву­лкан з дуже пологими — до 10° — схилами (у стратовулканів шлакові конуси і крутість схилів бл. 30°). Щитові вулкани складені шарами від­носно тонких лавових потоків і не містять попелу (наприклад, відомі вулкани на о. Гавайї — Мауна-Лоа і Кілауеа).

Стромболі в Середземному морі. Стромболіанське виверження ха­рактеризується безперервною еруптивною

діяльністю протягом декі­лькох місяців або навіть років і не дуже великою висотою еруптивно­го стовпа (рідко вище за 10 км).  Вулкан Стромболі знаходиться в стані активності понад 400 років, вулкан Ясур на о. Танна (Вануату) в Тихому океані — понад 200 років. Деякі виверження стромболіанського типу утворюють шлакові конуси, що складаються з базальтового або, рідше, андезитового шлаку. Діаметр шлакового конуса біля осно­ви коливається від 0,25 до 2,5 км, середня висота становить 170 м. Шлакові конуси здебільшого утворюються протягом одного вивержен­ня, а вулкани називаються моногенними. 

11 км на схід від міста Неаполю. Виверження вулканів

даного типу супроводжуються дуже потужними вибухами із викидом в атмосферу на висоту в декілька кілометрів в’язкої магми, насиченої газами. При цьому, у повітрі з магми утворюється пірокластичний матеріал (вулканічний попіл, пісок, лапілі), який разом із гарячими газами і водяною парою утворює величезні хмари. Під дією гравітації пірокластичний матеріал випадає з хмар і засипає навколишню територію безперервним шаром. Товщина цього шару може досягати десятків метрів. Магма, яка не була викинута у повітря виливається на поверхню у вигляді коротких лавових потоків. До вулканів даного типу відносяться Везувій і Етна в Італії, вулкани на Камчатці і Курильських островах.

Мартініка в Карибському морі. Виверження вулканів даного типу також

супроводжуються потужними вибухами з викидом в атмосферу вулканічних бомб, попелу і газів. Лава в’язка і утворює пробки в жерлі. Основною особливістю цих вулканів є виникнення розпечених газо-попелових лавин, які рухаються з величезною швидкістю вниз по схилах вулкану, спалюючи і знищуючі все на своєму шляху. Як показали спостереження, характер виверження одного і того ж вулкана згодом може змінитися. Зазвичай це буває пов'язано зі зміною хімічного складу магми, що живлять вулкан.

межах вулканічної споруди ще багато років можуть продовжуватись різноманітні

процеси, які отримали назву поствулканічних.
До основних поствулканічних процесів або явищ відносяться: фумароли, сольфатари, мофети, терми, гейзери, грязьові вулкани.
Фумароли (від італійського “fumo” – дим) – це виходи на поверхню газоподібних і пароподібних продуктів по тріщинам на схилах вулкану або у його кратері. Температура цих газів і пари коливається від 100 до 650оС.
Сольфатари (від назви вулкану Сольфатара поблизу Неаполя; також, від італійського “solfo” – сірка) – це різновидність фумарол, особливістю якої є виділення сірководню. На повітрі сірководень окислюється із утворенням води і самородної сірки. В деяких місцях таким чином накопичуються промислові скупчення сірки, які розробляються (Італія, Мексика, Японія).
Мофети (від французького “mofette“ і іспанського “mofeta“ – рудничний газ) – це також різновидність фумарол, якій властиві виділення вуглекислого газу. Такі виділення дуже небезпечні людині, тому що вуглекислий газ важче повітря і накопичується у низовинах і западинах.

джерела гарячої води. Відомі у США, Італії, Нової Зеландії,

на Камчатці, Кавказі. Інколи такі води характеризуються підвищеним вмістом деяких хімічних елементів, які відкладаються у вигляді мінералів в місцях виходу вод на поверхню. До таких мінералів, у першу чергу, відносяться оксиди і сульфіди заліза. Нерідко термальні води містять радіоактивні речовини і елементи, зокрема радон.
Гейзери (від ісландського “geysir“ - джерело) – це особливі різновиди гарячих джерел, які характеризуються ритмічним фонтаноподібним викидом води і водяної пари. Назва походить від так званого Великого Гейзера в Ісландії, який діяв 200 років тому. Він викидав струмінь води на висоту близько 60 м кожні 30 хвилин. Найбільш потужним зафіксованим гейзером був гейзер Уаймангу (“крилата вода”) у Нової Зеландії. Він існував всього 5 років і викидав потужний фонтан води на висоту майже 500м. Гейзери зустрічаються у США, Ісландії, Нової Зеландії, на Камчатці і Японії.
Грязьові вулкани – це конусоподібні геологічні споруди складені пухким осадовим матеріалом (глини, алеврити) та уламками різних гірських порід.

в вищележачі товщі і її кристалізація в земній корі

не досягаючи поверхні на різних глибинах.

тіла, у яких площа поверхні більше 100 кв. км.

Вони складаються переважно з гранітоїдів і залягають в ядрах гірських споруд, а тому витягнуті в напрямку їх простягання. На поверхню батоліти виходять після руйнування гірських споруд. Висота їх може бути від 3-4 до 10 км. Походження цих інтрузивних тіл до кінця не вияснено. Вони можуть виникати не тільки в результаті вклинення гранітного розплаву, а в першу чергу завдяки процесу гранітизації осадочно-метаморфічних порід (переробки порід глибинними магматичними процесами). 
Лаколіти (від грец. λακκοσ – підземний камінь) – одиночні або групові утворення, які мають грибоподібну форму. В поперечному напрямі вони можуть досягати 3-6 км, а у висоту – до 1,5-3 км. Утворюються близько поверхні в складчастих шарах земної кори.

на вершині "гриба". Він часто підіймає шари осадочних порід

і схожий на шляпу.
Лополіти (від грец. λωροσ – чаша, блюдо) – чашеподібні тіла, які теж утворюються в складчастих шарах і залягають згідно до їх нашарування.
Факоліти (від грец. φακοσ – сочевиця) – порівняно невеликі лінзовидні, безкореневі інтрузивні тіла, які утворюються в ядрах складок. Серповидні форми з каналом живлення називають гарполітами.
Неки (від англ. neck – шия) – cтовпоподібні геологічні тіла, які утворилось від заповнення жерла вулканів продуктами власного виверження: лавою, агломератами, вулканічною брекчією, туфами. Форма їх у плані округла з діаметром – 1-1,5 км. В рельєфі неки  появляються після розмиву конусів вулканів. 
Дайки (від англ. dike, dyke – стіна) – це дійсно схожі на стіни форми інтрузій, які утворились в тріщинах земної кори. 
Апофізи (від англ. apophises) – це невеликі відгалуження (язики") від магматичних тіл.

що утворились при вклиненні (ін’єкції) магми між паралельно залягаючі

шари порід. Площа таких своєрідних інтрузивних покладів може бути дуже великою - до 10 000 кв. км, а потужність (товщина) – до 600 м. Вони частково складають відомі з школи трапи Сибірської платформи. 
Хоноліти (від грец. chonnevo – вилите) – інтрузивні тіла неправильної форми, які утворюються в результаті заповнення магмою порожнин в породах. Так як великих порожнин в земній корі не буває, то і тіла ці порівняно невеликі.
Жили – теж геологічні тіла, що з`являються в надрах земної кори під час інтрузивного магматизму, коли тріщини заповнюються тільки мінеральною речовиною (а не магмою). Жили мають різну товщину і довжину (навіть до 200 км – як золоторудна в Каліфорнії, США). Відрізняються від дайок вони тим, що часто виповнені рудними мінералами. З ними пов’язані не тільки родовища золота, а й свинцево-цинкові, вольфрамові, ртутні та інші.