Презентация на тему Степ

характерне майже повсюдне поширення трав'янистої, в основному злакової рослинності

на чорноземних і каштанових ґрунтах.

ресурси. Безморозний період триває до 220 днів. Середні липневі

температури зростають у південному напрямі від +21,5 °C до +23 °C. Річні суми опадів зменшуються від 550 мм на півночі до 400 мм — на півдні. Характерною особливістю є висока випаровуваність.

«справжній» степ, що розташований в континентальних районах світу. Субтропічний степ

— маючи засухостійку рослинність, розташований в найпосушливіших районах середземноморського типу клімату. Зазвичай короткий дощовий період. Своєрідні типи степів — чагарниковий степ і альпійські луки.

(крім Кримських гір) та їх продовженням на південний схід

— Передкавказзям. Степ займає майже 300 000 км² (40%) української суцільної етнічної території і 460 000 км² (48%) всіх українських земель. Степ майже цілком розораний, залишки колишньої рослинності збереглися у заповідниках і частково на схилах балок і долин річок.

перевага кількості вологи, яка випаровується, над кількістю опадів. Кількість

опадів становить 350-450 мм. Коефіцієнт зволоження на півдні зони становить 0,8, на півночі — 1,3. Неоднорідність умов зволоження зумовила відмінності рослинного покриву. На півночі знаходяться найпродуктивніші різнотравно-типчаково-ковильні степи, вони змінюються типчаково-ковильними, на півдні переважають найбідніші полинно-типчакові асоціації. Відповідно до трав'яних асоціацій формуються різні ґрунти: під різнотравно-типчаково-ковильними степами — чорноземи звичайні; під типчаково-ковильними — чорноземи південні; під полинно-типчаковими — каштанові чорноземи. У південній частині часто бувають пилові бурі та суховії. Основними ґрунтоутворюючими породами є леси та лесовидні суглинки важко-суглинкового і глинистого механічного складу. У південній частині ґрунтоутворюючі лесовидні породи бувають засоленими, внаслідок чого утворюються чорноземи з неводостійкою і здатною до руйнування структурою.

— олійний мак з метою отримання насіння й олії

для потреб харчової промисловості. Олійний мак цінний своїм насінням, в якому міститься 50 % високоякісної харчової олії і до 25 білкових речовин. Олія, одержана холодним пресуванням, довго не гіркне. Її застосовують у харчовій і кондитерській промисловості

коли в ґрунті ще достатньо вологи, з'являються ефимерні рослини:

півники, гіацинти, крокуси, горицвіт, тюльпани, півонії, маки. До настання спеки рослини відцвітають і дають насіння, їх наземна частина відмирає. У ґрунті залишаються бульби, цибулини, кореневища, де накопичуються поживні речовини. Завдяки цим речовинам рослини виростуть і розквітнуть наступної весни. Ранньоквітучі рослини змінюються такими, які пристосувалися до спеки й нестачі вологи. Улітку в степу з'являються полин, типчак, ковила. Одні рослини мають довге коріння, яким з глибини дістають воду, в інших — жорсткі або вузькі опушені листки, через які випаровується мало води

дрібні, білі, рожеві чи синьо-фіолетові, зібрані в суцвіття. Плоди

— горішки темно-бурого кольору. Цвіте в червні — липні. Шавлія морозостійка, любить сухі та плодючі ґрунти. Розмножують вегетативно та за допомогою насіння, які висівають безпосередньо в ґрунт. Посів проводять ранньою весною чи пізньою осінню.

іноді випускає дуже великий пучок жорсткого листя, згорнутого часто

в трубку і схожого на дріт. Суцвіття волотисте, колоски містять по одній квітці, криючих лусок 2, зовнішня квіткова переходить в довгу, здебільшого перегнуту коліном і біля основи скручену ость, щільно охоплює плід (зерно) до його дозрівання, після чого ость відвалюється. Будучи сухолюбивою рослиною, ковила селиться на степових лугах, на сухих відкритих горбах, на скелях і кам'янистих розсипах.

трав'яниста багаторічна рослина, що заввишки сягає 50 см. Листя

півонії вузьколистої, на відміну від решти видів півоній, розсічене на численні вузькі лінійні діляночки завширшки 1-2 мм (що власне і дало назву виду). Верхнє листя скупчене під квіткою. Квіти — одиночні, великі, до 7 см у діаметрі, криваво-червного кольору. Велика кількість тичинок (до 200), золотавого кольору. Плід — багатолистянка, з декількома відносно крупними насінинами, за допомогою яких здійснюється розмноження. Період цвітіння — травень

темно-бурим, трохи галузистим коренем, з якого виростають кілька стебел,

деякі з них не квітконосні. Стебла біля основи вкриті бурими листками у вигляді луски. Стеблові листки чергові, напівобгортні, сидячі, п'ятипальчастороздільні: дві нижні ділянки коротші, перисті, верхні три-, двоперисті, частки їх вузькі, лінійні, голі, цілі. Квітки яскраво-жовті, великі, до 6 см у поперечнику, вінчають квітконосні стебла і їхні відгалуження, зісподу буруваті, чашечка їхня пухнаста, у віночку 15—20 пелюсток, вони довгасті, зубчасті. Плід — кулястий багатогорішок. Існує кілька видів горицвіту. Цвіте з ранньої весни до половини травня.

сімейній групі залежить від того, яка є кількість їжі

на даній території. Іноді околиці населяють декілька таких груп борсуків.    Сімейство живе в одному підземному містечку. Главою сімейства є самець-ватажок, який відганяє чужих борсуків, коли ті підходять до нори занадто близько. Члени сімейства відрізняють один одного по запаху, який виділяється пахучими залозами. У пошуках їжі борсуки заходять дуже далеко, при цьому вони завжди користуються одними й тими ж самими стежками.    Якщо на території є достатньо їжі, то радіус пошуку їжі борсуків становить близько двох кілометрів. Під час шлюбного періоду самці в пошуках самки можуть долати достатньо великі відстані.

(висота в холці 107 — 130 см). однією з ознак,

окрім малого зросту, є наявність темного "ременя" уздовж хребта, а також відсутність чілки і неповисла грива. Травоїд; у минулому досить поширений у Степу і Лісостепу Європи.

відміну від кроликів, зайці не риють нір, а споруджують

гнізда в невеликих ямках. Зайченята народжуються розвиненими, з хутром і розплющеними очима, і мати залишається з ними всього 5-6 днів, а потім лише іноді відвідує їх, через що багато зайченят гине від ворогів. Зір зайців слабкий, нюх добрий, слух чудовий; беззахисність стосовно численних ворогів (людина, хижі ссавці і птахи) робить їх украй боязливими; проте, переконавшись у своїй безпеці, зайці стають іноді украй зухвалими. Навесні самці запекло змагаються за самок: встають на задні лапи і б'ють один одного передніми. При цьому вони сміливішають, і тоді їх часто можна побачити.

об'єднуються в невеликі групи. Ці гризуни живуть у норах,

що їх вони викопують у піску передніми лапами. Нора тушканчика складається з головного входу, шо йде похило під поверхнею, і одного або декількох запасних ходів. У норах тварини проводять увесь день до настання сутінків, тут вони впадають у сплячку і приводять дитинчат. Вдень ці гризуни сплять, а вночі поспішають годуватися. Взимку гризуни впадають у сплячку; потреба організму тварин в їжі і кисні зводиться до мінімуму, температура тіла знижується, дихання стає рідшим.