Презентация на тему Презентація до уроку

поетеса, послідовний та енергійний борець за утворення українського народу,

за його консолідацію в політичну націю. Вся сукупність її творів – це образ ідеальної землі, земного раю, що зветься «Україною». З’явився цей образ – і цілі маси людей збагнули, що вони не просто обивателі, а українці, що це звання їх зобов’язує, що їм є за що боротись і віддавати життя.
Як кожен ідеал, цей образ не може бути повністю втіленим у земному житті, але він і сьогодні зобов’язує нас випростатись і вірно служити тій високій ідеї, що зветься «Україною».

драмі-феєрії Лесі Українки
“Лісова пісня”

учнів до розуміння авторської думки про утвердження краси вільного

незалежного духу, кохання і мрії, змістовного, гармонійного людського життя;
дослідити, як у драмі-феєрії Лесі Українки “ Лісова пісня ” змальовано новий тип особистості, нову концепцію людини;
розкрити філософський конфлікт, порушений у творі;
допомогти осмислити й визначити художню цінність твору
розвивати і вдосконалювати навики аналізу драматичного твору ;

Хтось має іскру в серці, огонь у душі, се,

може, не дає щастя, але дає щось більше і вище від щастя, щось таке, чому назви немає в людській мові Леся Українка

Кожен коваль свого щастя. Ніхто не знає, коли йому щастя

усміхнутися має Народна мудрість

зродилася геніальна драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня». Це поетичний

і трагічний твір про красу чистого кохання, про високу мрію людини, про її одвічний потяг до прекрасного, до людяного. Прекрасне в природі, як і в людській душі, ніколи не вмирає.

днів, і не писати ніяк не могла, бо такий

уже був непереможний настрій, але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам'яті»… Далі я заходилася її переписувати, ніяк не сподіваючись, що се забере далеко більше часу, ніж саме писання, – от тільки вчора скінчила сю мороку, і тепер чогось мені шия і плечі болять, наче я мішки носила…
Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую Мавку «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабокричі мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділась Мавка. І над Нечімним вона мені мріла, як ми там ночували – пам'ятаєш – у дядька Лева скулинського. Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов «слушний час» – я й сама не збагну чому. Зачарував мене сей образ на весь вік».

суперечність між високим покликанням людини й тією буденщиною, яка

часто руйнує поезію людської душі. Драма переповнена образами, створеними народною уявою і реальними особами. Мавка — дівчина з лісу. Пробуджена до життя весною та грою на сопілці Лукаша, вона оживає. З багатою, щедрою душею прийшла Мавка до людей. Від чистого кохання розквітає та збагачується душа «людського хлопця» Лукаша. Але на перешкоді їхнього щастя стоять буденні людські клопоти, які поступово засмоктують у своє болото Лукаша. Меркне в його душі все прекрасне, властиве його поетичній натурі.

втіленням одухотвореної природності, незнищенності людського духу, символом чистого справжнього

кохання, щирих природних почуттів. Недарма саме цей образ став одним із вершинних у творчості Лесі Українки, поетеси, чия творчість позначена наявністю складних символістичних художніх структур, пошуками нового естетичного тла для розгортання традиційних міфологічних та легендарних сюжетів.

і тому досить цікаво прослідкувати за його розгортанням протягом

твору. Мавка, від народження будучи істотою природною, несе в собі нерозчленовану міфологічну свідомість, позбавлену таких понять, як смерть, трагічність, зрада і кохання. Усі почуття її позбавлені людської глибини і неоднозначності, двоїстості. Але з часом вона докорінно міняється. Чому? Музика сопілки Лукаша пробуджує у Мавки здатність осягнути драматизм переживання, тобто навчитися жити і вмирати, бути, людиною. Ознакою початку переродження лісової істоти є її сльози: Хіба я плачу? А справді... Ні-бо! То роса вечірня. Заходить сонце.

для неї почуттів і дарує обом прекрасний світ кохання:

Ти сам для мене світ, миліший, кращий, ніж той, що досі знала я, а й той покращав, відколи ми поєднались...

тому що вона не може органічно увійти у світ

людини, зрозуміти приземлені інтереси, перебороти в собі незнищенне прагнення до життя. Під впливом нового почуття Мавка намагається перейнятися людськими клопотами, стати звичайною сільською дівчиною, щоб здаватися кращою Лукашевій матері, та врешті й самому Лукашеві, який поступово починає дивитися на все материними очима. Однак, пішовши жати, вона не може зруйнувати красу природи, вбити живу істоту. Тому, як не намагається вона вписатися в людське побутове життя, воно виштовхує її, як щось чужорідне.

живе, що вона витворила. І цю свою доброту дівчина

переносить і на людей. Вона не може зненавидіти Лукаша навіть після його зради, не може помститися йому, а навпаки, рятує, хоч і в досить своєрідний спосіб. Мавка забирає Лукаша із людського життя, але дає йому життя вічне, наближаючи його до прекрасних джерел вічного добра, незнищенної краси: О, не журися за тіло! Ясним вогнем засвітилось воно, чистим, палючим, як добре вино, вільними іскрами в небо злетіло...

безсмертя, можливості вічного відтворення разом з природою у тій

же подобі юної дівчини, красуні, лісової царівни вона отримала вічну душу, яка може відчувати, любити, набула голосу, що вічний, як музика. Чи не стало це для неї найважливішим? Чи, навпаки, вона відчула невимовну втрату? Ні, Мавка цілком розуміє, що найбільше щастя для людської, саме людської душі, — це віддавати: Будуть приходити люди, вбогі й багаті, веселі й сумні, радощі й тугу нестимуть мені, їм промовляти душа моя буде. Я обізвуся до них шелестом тихим вербової гілки, голосом ніжним тонкої сопілки, смутними росами з вітів моїх.

життєстверджуючим, незважаючи на те, що головні герої гинуть. Не

гине їхнє вічне кохання, прекрасними залишаються їхні душі, тому що Мавка рятує Лукаша від духовного зубожіння, витягає його душу з прірви щоденної побутової «гризоти», духовних «злиднів». Дійсно, образ лісової красуні є втіленням вічного добра й краси, того, що шукають люди все-своє життя, чого прагнуть як найвищої цінності. І нехай твір Лесі Українки називають утопією, ми все ж віримо, що в людині завжди має перемагати прекрасне, що людина вища за побутові інтереси, треба тільки надати їй можливість відчути себе Людиною.