річці була збудована гребля, аби регулювати воду у різні
пори року, в тому числі під час повені та засухи, зрошувати колгоспні поля. Та й дорослим і малечі було де скупатись у спеку, а рибалкам посидіти із вудками.
Нині, дійсно, все по-іншому. Від центру села можна пройти до греблі, через яку зроблено добротний міст для пішоходів і для авто. Ось тільки для самої греблі слово «добротність» не підходить. Колись вона мала два металевих затвори для води. Зараз один з них – колода на колоді, доки не згниє. А другий - вигнутий овалом, аби не тримав воду і вона текла, як заманеться. Втім, ще донедавна цей металевий затвор був без цієї вгнутості і таки затримував воду, як міг. Зайва ж «рвала береги» (у ту ж весняну повінь) і сама перетікала через нього.
Місцеві жителі розповідають, що була людина яка відповідала за греблю. Дивилася за шлюзом, спускала воду коли занадто багато. Зараз, кажуть, немає нікого, вона нікому не потрібна ця річка, залишилася сама по собі. Щоб ремонтувати греблю - й мови бути не може, каже сільський голова. Бо нині до водойми зливають каналізаційні стоки.
Проте ріка все ж чекає допомоги!
Серйозні проблеми греблі, ще більше ускладнюють становище річки, сприяючи погіршенню екологічного стану Унави.
Ще за радянських часів у селі Кощіївка на річці була збудована гребля, аби регулювати воду у різні пори року, в тому числі під час повені та засухи, зрошувати колгоспні поля. Та й дорослим і малечі було де скупатись у спеку, а рибалкам посидіти із вудками.
Нині, дійсно, все по-іншому. Від центру села можна пройти до греблі, через яку зроблено добротний міст для пішоходів і для авто. Ось тільки для самої греблі слово «добротність» не підходить. Колись вона мала два металевих затвори для води. Зараз один з них – колода на колоді, доки не згниє. А другий - вигнутий овалом, аби не тримав воду і вона текла, як заманеться. Втім, ще донедавна цей металевий затвор був без цієї вгнутості і таки затримував воду, як міг. Зайва ж «рвала береги» (у ту ж весняну повінь) і сама перетікала через нього.
Місцеві жителі розповідають, що була людина яка відповідала за греблю. Дивилася за шлюзом, спускала воду коли занадто багато. Зараз, кажуть, немає нікого, вона нікому не потрібна ця річка, залишилася сама по собі. Щоб ремонтувати греблю - й мови бути не може, каже сільський голова. Бо нині до водойми зливають каналізаційні стоки.
Проте ріка все ж чекає допомоги!