Презентация на тему Народні символи України: хліб, барвінок, колосся, верба, писанки

одягом, звичаями, традиціями. У кожного народу є свої національні

святині, улюблені речі, дерева, тварини. Українці мають свої традиції, які споконвіку шанують і бережуть. Це — батьківська хата, материнська пісня, святий хліб, вишитий рушник, червона калина, зажурена верба, хрещатий барвінок, дивовижна писанка, вірний своєму краю лелека. Всі вони наші давні і добрі символи, наші обереги.

давніх-давен він у великій по­шані в народі. Недаремно у

молитві до Бога «Отче наш...» люди, як великої милостині, просили не позбавити їх хліба, бо він не просто основа життя. Споконвіку хліб на­зивають святим. Він завжди лежав на столі. Яке щастя, яке добро, що він є на світі. Спочатку в землі, потім у бо­рошні, й, нарешті, на столі. Якби в нас було хліба стіль­ки, що могли б ним прогодувати весь світ, ми все одно сказали б: бережіть кожну скибочку хліба, кожний коло­сок, кожну зернину, бережіть не тому, що ми скупі, а то­му, що це наш хліб.

від народження і до смерті. З хлібом ідуть

на родини, хрестини, новосілля, сватання.
На знак згоди дівчина подає хліб на весіллі, хлібом мати благословляє до вінця і зустрічає молоде подружжя.
В Україні з хлібом-сіллю зустрічають на вишитому рушнику найпочесніших гостей. Він — ознака гостин­ності українського народу

З хлібом у нас зустрічають гостей,
Хліб на весіллях цвіте в короваї,
І кращих немає на світі вістей,
Ніж — хліб уродився на славу.
Щирим словом, хлібом та сіллю
Ми братів-гостей зустрічаєм,
Хлібом — новосілля й весілля,
І свято дружби-згоди квітчаєм.

Великдень — Паску. На Паску дорослі розписують та фарбують

яєчка, дарують їх дітям, примовляючи «Христос Воскрес». Діти відповіда­ють: «Воістину Воскрес».
З глибини віків від пращурів нам у спадщину дісталась дивовижна писанка. Це диво-витвір рук людських, народжений не з дерева, не з металу, а із звичайного яйця, і який представляє собою живописну мініатюру. Напере­додні Великодня в Україні був звичай розписувати яйця і роздарювати їх з добрими намірами друзям, знайомим. Писанка — символ життя. У слов'ян яйце, як і дерево, було ще символом пробудження та оновлення світу, сим­волом перемоги життя над смертю.

Хто з вас не бачив його? Він пройшов крізь

віки і зараз символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею. Рушник передавали як оберіг з роду в рід, з покоління в покоління. А який він гарний! Його можна порівняти з піснею. Без рушника, як і без пісні, не обходилось жодне сімейне свято. Найбільше обрядових сюжетів пов'язано з рушником.
Рушники — це обереги від усього злого, що може зай­ти в дім. «Хай стелиться вам доля рушниками» — бажали людям щастя.

народна пісня! Кого тільки не полонила її
вічна краса. Українська

пісня — то живий скарб, що йде від покоління до
покоління, несучи радість чи смуток, чаруючи людську душу, даючи їй силу
й натхнення. Любов до рідного краю, мови починається з коли саночки. В ній
— материнська ласка і любов, світ добра, краси, справедливості.
Тут мамина пісня лунає і нині,
її підхопили поля і гаї,
її вечорами по всій Україні
Співають в садах солов'ї.
І я припадаю до неї устами,
І серцем вбираю, мов спраглий води.
Без рідної мови, без пісні, без мами
Збідніє, збідніє земля назавжди.
Минають віки, змінюються покоління, а народні пісні залишаються.
Вони володіють чудовою здатністю поло­нити людське серце, допоагати в
праці, оспівувати з радістю відпочинок, тамувати душевний біль. Земля
наша українська така співуча, що не тільки кожне село, а й вулиця мала свої
пісні.
У рідному краї і серце співає,
Лелеки здалека нам весни несуть.
У рідному краї і небо безкрає,
Потоки, потоки, мов струни, течуть.
Тут кожна травинка і кожна билинка,
Вигойдують мрії на теплих вітрах,
Під вікнами мальви, в саду материнка,
Оспівані щедро в піснях.

найулюбленіша в Україні рослина. Про по­ходження куща калини розповідає

народна легенда (роз­повідь легенди «Легенда про калину»), а також казка «Ка­линка».
Похилена калина — засмучена дівчина. Щоб вівся рід, калину садили коло хати. Кущ калини біля материнської хати — це не тільки окраса, а й наш духовний символ, наша спадщина.

мова, невми­руща пісня, червона калина і все, про що

ми говорили, — є нашою Батьківщиною, яка зветься Україною.
Тож любімо, шануймо,
бережімо її та будьмо
гідними її синами
та доньками.