Презентация на тему УПА

великі партизанські сили, поклавши тим самим початок регулярній українській

армії, котра знадобиться, як вважалося, коли закінчиться нацистсько-радянська війна. До цього спонукали також посилення німеціких репресій проти місцевого населення та проникнення з Білорусі радянських партизан. Потрібно було, щоб ОУН взяла на себе роль “народної армії”, перш ніж це зроблять більшовики.
УПА була створена 14 жовтня 1942 року
за рішенням політичного проводу ОУН
для захисту мирного населення України
від знущань Німецької окупаційної влади.
Першим командиром УПА був Д. Клячківський
(псевдо - Клим Савур), начальником штабу - Л.
Ступницький (Гончаренко). Оперативним
відділом керував М. Омелюсік. Командування
УПА розміщувалось в Костопольському районі.

українській землі.
За новий справедливий лад і порядок в Україні

без панів, поміщиків, капіталістів та більшовицьких комісарів.
За новий справедливий міжнародний лад і порядок в світі, побудований на пошануванні прав кожного народу та його незалежний усесторонній розвиток у власних державних формах.
Проти німецького та московського імперіалістичних наїзників українського народу.
Проти імперіалізмів як джерела воєн і поневолення народів.

в лісах Рівненщини. Урочиста церемонія відбулася ввечері біля великої

ватри. Їй передували великодня сповідь та причастя вояків, святкове богослужіння. Присягали партизани на хресті та Євангелії за текстом присяги армії Української Народної Республіки 1917-1920 рр.
Провів церемонію священик, який перед тим правив службу, а святкову промову виголосив перший командир Української повстанської армії Дмитро Клячківський-"Клим Савур". Тоді присягу склало більше п'ятисот повстанців.

діяч, референт Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях у 1933–1934 рр., а з 1941 р.-

її проводу (у фракції С. Бандери), генерал-хорунжий УПА, з січня 1944 року начальник її головного штабу.

дії припинено, а окремі вогнища спротиву діяли впродовж 1950-1960-х

років. З 1943 по 1950 роки Головним Командиром УПА був генерал Роман Шухевич.
Рома́н Йо́сипович Шухе́вич (клички:«Білий», «Дзвін», «Роман Лозовський», «Степан», «Чернець», «Чух», «Тур», «Тарас Чупринка») (30 червня 1907, м. Львів — 5 березня 1950, с. Білогорща, нині у складі м. Львова)

«Медвідь») (11 січня 1913,Красне, нині Буський район, Львівська область — 9 вересня 2007, м. Київ)

— генерал-хорунжий, головнокомандувач УПА з 1950 (після загибелі Р. Шухевича). 1954 року був заарештований і відсидів у радянських в'язницях і таборах, не дочекавшися суду, 6 років.

перший заступник Головного командира УПА), а сам Штаб поділявся

на сім управлінь: І - оперативне, ІІ - розвідувальне, ІІІ - тилове, IV - організаційно-персональне, V - вишкільне, VI - політвиховне, VII - інспекційне.

прийняла рішення про перехід до збройної боротьби. Перший бій

з німцями відбувся 7 лютого цього ж року, коли перша сотня УПА під керівництвом І.Перегійняка здійснила напад на містечко Володимерець Волинської області. У березні 1ё943 р. повстанці розгромили табори для військовополонених у Луцьку та Ковелі, а в травні недалеко від спаленого окупантами села Кортеліси, що розташувалося на шляху Ковель-Рівне, було вбито шефа спецвідділів С.А. генерала В.Лютце.

та політичних поглядів зумовлювали необхідність суттєвого перегляду ідеології та

політики ОУН (Б). Тому в серпні 1943 р. був скликаний ІІІ надзвичайний великий збір ОУН (Б). Він не тільки проголосив курс на боротьбу проти «московсько-більшовицького та німецького ярма, за побудову Української самостійної соборної держави», а й виробив соціально-економічну та політичну платформи організації.

суперництво в Галичині та на польських землях, де проживали

етнічні українці. Війна лише загострила тертя, завдяки якому спалахнуло справжнє вогнище міжнаціональної “вендети”. Згідно з принципом “поділяй і володарюй” як гітлоревський, так і сталінський режими роздмухували це полум’я.
Перша значна протипольська акція відбулася 21-22 квітня 1943р., коли на с.Івана Долина, зайняте німцями й допоміжною польською поліцією, наскочили відділи УПА

годині 30 хвилин, взимку — на годину пізніше. Проводилась руханка,

потім прибирались місця спання і стрільці йшли вмиватись. Після цього підстаршина скликав відділ, і повстанці ставали у трилаву для молитви. Далі йшла перекличка, сніданок та виконання службових обов'язків. Робочий день закінчувався о 18 годині, і повстанці мали кілька годин на відпочинок або особисті справи. О 21 проходила вечірня молитва, а о 22 усі повстанці мали спати, крім вартових. На вихідних днях робочий день тривав до обіду.
Особлива увага приділялась зовнішньому вигляду та спорядженню повстанця. Одяг мав бути чистим та в гарному стані, а самі упівці мали бути помитими, підстриженими та поголеними. Під час відпочинку, повстанець мав почистити зброю. За неналежний догляд за собою чи зброєю, повстанця карали додатковим вантажем у наплічнику, багаторазовим виконанням приймів впоряду, а при повторенні провини — розстрілом. Дисциплінованим та хоробрим повстанцям надавалась відпустка на декілька днів або годин, щоб провідати рідних або друзів неподалік. Вживання алкогольних напоїв суворо заборонялося, окрім святкових днів, і тільки з дозволу командира. За порушення цього правила передбачалась лише одна кара — розстріл

ентузіазм, жертовність);
Загартованість і витривалість (здатність переносити холод і голод,

великі фізичні і психологічні навантаження);
Військова хитрість, винахідливість, підприємливість;
Максимально раціональне використання всіх наявних засобів.

Меншу чисельність повстанців в порівнянні з силами противника;
Більш слабку військову підготовку;
Різноманітність озброєння, що ускладнювало забезпечення його боєприпасами та технічним обслуговуванням;
Нестачу спеціально підготовлених командних кадрів;
Слабку оперативну базу на територіях, що контролювалися противником;
Неможливість швидкого перекидання сил на великі відстані;
Відсутність повноцінного тилу та сильна залежність від підтримки населення.

Достоїнства та недоліки

сном герої УПА, які загинули в боях з гітлерівцями

за вільну Україну, зокрема, у Бережниці Дубровицького району, у Березному та у багатьох інших. На їх могилах нарешті споруджено та освячено пам'ятники - хрести. Отже, як бачимо, громили таки вояки УПА фашистів, вели з ними бої, не були вони на службі в окупантів, як твердили, та й, що гріха таїти, твердять до цього часу деякі закомплексовані більшовицькою пропагандою люди. А скільки їх, переважно юнаків та дівчат, у цих боях були пораненими, контуженими! Скількох колишніх вояків УПА, які перенесли роки боротьби з фашистами, потім .було заслано енкаведистами в концтабори Сибіру, Казахстану, Далекого Сходу, закатовано в тюрмах? Тим часом вони, патріоти, боролися за розгром фашизму, а, отже, за Перемогу, 50-річчя якої відзначається нині.

І звідси висновок: вшановуючи гідну пам'ять тих наших людей, хто громив фашистів у рядах Червоної Армії та в радянських партизанських формуваннях, ми повинні на такому ж рівні вшановувати і тих, хто боровся за Перемогу в інших формуваннях, насамперед у формуваннях Української Повстанської Армії.