Презентация на тему Василь-Констянтин Острозький

з найзаможніших і найвпливовіших магнатів Великого Князівства Литовського у Речі

Посполитій, сенатор Речі Посполитої, «некоронований король Русі-України», засновник Острозької академії. Син великого гетьмана литовського князя Костянтина Івановича Острозького.

Турові. При народженні отримав ім’я Василь. Походив з родини Острозьких —

найбагатшого і найвпливовішого князівського роду тодішніх Білорусі та України XVI — початку XVII століття.

Василь Острозький був молодшим сином князя Костянтина Острозького (старший — Ілля) від другого шлюбу з князівною Олександрою Семенівною Слуцькою. Після смерті батька у 1530 р. Виховувався матір’ю у Турові.

листування та промови в сенаті.
З середини 1540-х років в

офіційних документах К. В. Острозький починає іменуватися батьковим ім'ям — Костянтин. Залишившись фактично єдиним спадкоємцем свого багатого батька, отримав у володіння величезні маєтності на Волині, Київщині, Поділлі та Галичині, які давали щорічно прибуток понад 1 мільйон злотих. К. В. Острозький володів також значними земельними маєтками в Угорщині та Чехії.

під керівництвом маршалка Волинської землі Федора Санґушка.

Політичну кар'єру почав 1550 року,

отримавши від великого князя Литовськоко посаду старости Володимирського і маршалка Волинського. Найкращий захисник від татарських нападів після смерти батька.

1559 р. – Острозький став воєводою київським; Це значно сприяло посиленню його впливу на політичне життя України. 

Проводив енергійну колонізаторську політику в порубіжних землях Київщини та Брацлавщини, засновуючи нові міста, замки та слободи.

Економічна потужність маєтностей княжого роду та його неабиякий політичний вплив швидко робить К. В. Острозького «некоронованим королем Русі», що проводить відносно незалежну політику в руських землях.

входження Руси до складу державного утворення Речі Посполитої.
1569 р. – став

сенатором. Був фактичним провідником Руси-України під час Люблінської унії 1569 року.

Підписав Люблінську унію.

1573 –1574 рр. – К. В. Острозький був одним з можливих кандидатів на польський престол, чию кандидатуру підтримувала і Туреччина (цьому завадило те, що вважався «вождем схизматиків»), згодом і на московський — після смерті останнього Рюриковича царя Федора I Івановича.

розпочалася перебудова Острозького замку під керівництвом італійського архітектора П'єтро Сперендіо.
Острозький замок

війська короля Стефана Баторія під командуванням князів К. В.

Острозького та Михайла Вишневецького. Взяти не змогли, тому підпалили

15 (18) жовтня 1592 р. – отримав «свідоцтво» Сейму щодо попередження ним урядників Речі Посполитої про упадок та руйнування укріплень Києва, Білої Церкви, зокрема, що замки в містах знаходяться «у вкрай незадовільному стані»

позов на нього від імені дружини та свого старшого

сина через різні погляди на спадок, який задовільнив земський суд в Слонімі. Перед її розглядом в Коронному трибуналі 24 серпня 1594 уклав з тестем угоду, за якою Радзивілли отримували, зокрема, Глуськ,Тернопіль, права на Копись.

з Тарновських гербу Леліва — донькою Яна Амора Тарновського, майбутнього великого коронного гетьмана.

Діти:

Костянтин —

крайчий литовський, староста володимирський, підчаший литовський, був одружений з Олександрою Тишкевич (її другий шлюб, третій чоловік — староста снятинський, сокальський Миколай Язловецький.
Януш — останній представник роду.
Олександр — волинський воєвода.
Єлизавета — дружина Івана Кішки, Христофора «Перуна» Радзивілла
Катерина Анна — дружина Христофора «Перуна» Радзивілла.

Січі як форпосту проти турецько-татарської небезпеки, намагався підтримувати з козаками

партнерські стосунки, зокрема, приймаючи їх на службу.

 1578 р. за наказом короля Стефана Баторія очолив невдалий каральний похід супроти Війська Запорозького Низового.

На початку 1590-х років К. В. Острозький вороже поставився до назріваючих козацьких заворушень, які загрожували розгалуженим земельним володінням князівського роду.

1591–1593 рр. — Під час козацького повстання Христофора (Кшиштофа), військо, зібране К. В. Острозьким, у вирішальній битві під П'яткою завдало нищівної поразки повстанцям.

К. В. Острозький виступив рішуче проти повстання Северина Наливайка у 1594 –1596 роках.  Князь характеризував його як лиходія (1595), неправдоподібно, щоб він інспірував повстання, бо у 1596 році повстанці пустошили його маєтки, але війська проти не вислав, захищав людей, пов'язаних з повстанням, весною 1596 року в його ескорті були відверті симпатики Наливайка.

перший день великого посту замикався в Дубенському монастирі, знімав

панські шати, переодягався в скромний одяг, постив та молився не один день та ніч.

Ретельно дбав про українське православ'я.

За нього Острог — один із двох титулярних центрів єпархії Східної Волині — стає центром православної духовності.

К. В. Острозький цікавився творами католицьких богословів, певний час знаходився під впливом протестантизму.

 20 жовтня 1592 р. — король Сиґізмунд III Ваза видав йому привілей виступати захисником прав Руської Церкви і висувати кандидатів на спорожнілі єпископські уряди (посади)

Спочатку виступав за об’єднання католиків і православних, волів тримати цей процес під власним контролем

Пізніше був рішучим супротивником, різко засуджуючи рішення Берестейського собору, коли у 1594-1596 рр. частина духовенства здійснила спробу укласти церковну унію оминаючи князя.

князівської резиденції в Острозі утворився гурток (академія) слов'янських та

грецьких учених, публіцистів теологів та богословів.

За сприянням К. В. Острозького в Острозі була зібрана велика бібліотека, яка включала в себе грецьку та західноєвропейську богословську літературу, передруки античних творів, словники, космографії, граматики та інше.

 1575 р. — запросив переслідуваного Івана Федорова для організації друкарні в князівській резиденції. Завдяки острозькій друкарні світ побачило більше 20 видань, в тому числі перший повний текст Біблії слов'янською мовою 1580 року («Острозька Біблія»).

 

Острозі близько 1577 року.

При Богоявленській замковій церкві виникла власна іконописна традиція.

Кілька острозьких ікон, написаних в той час, вважаються шедеврами православного іконопису.

1576 р. — при академії почав діяти навчальний заклад "Острозька академія", де окрім низки традиційних на той час точних та гуманітарних дисциплін, вперше паралельно викладалися латинська, грецька та церковнослов'янська граматики. Досвід та програма острозької школи були запозичені Львівською, Луцькою та іншими братськими школами.

(не збереглась) брами.
Межиріцький монастир
М. Грушевський назвав діяльність К. В. Острозького «першим національним

відродженням України».

землевласником Речі Посполитої.

Йому належало 2760 сіл, 80 містечок (зокрема, Тернополя, який отримав

від дружини Зоф'ї (Софії) з Тарновських в 1567 р.; )

Видав 3 грамоти для тернопільських міщан (1570 р,, 1593 р.; Сколього) про створення цековно-добродійного братства (згодом «Фундація Костянтина князя Острозького»), виділення йому 235 морґів і 1463 сажнів поля для утримання шпиталю вбогих міщан православного віровизнання; утримання братством школи зі слов'яно-руською мовою навчання, про будівництво Церкви Різдва Христового).

Річний прибуток князя перевищував 19 мільйонів злотих.

частину спадку на Волині: Дубно, Степань, Дорогобуж, Крупу, Здовбицю, Звягель, Чуднів, Старокостянтинів, Острополь, Ку-зьмин.

По її смерті отримав Острог, Рівне,

Жарнове, Сульжинці, Колодне, Красилів, Полонне, Чернігів.

Скуплені головно в Луцькому та Крем'янецькому повітах маєтки площею сягали ледь не половини Волинського воєводства.

По батькові отримав також Романів, села Несолонь, Підлуби, Бараше біля Звягеля. Купив Вільськ, Димер

політичному і культурному житті країни, доживав у Дубенському замку.

Збайдужіння

К. В. Острозького до людських справ неґативно позначилося на діяльності академії Острога, яка на початку XVII століття поступово занепадає.

Помер 1608 року; був похований у крипті Богоявленської церкви Острога.