Презентация на тему Життєвий і творчий шлях Віктора Забіли

сім'ї дрібного поміщика, нащадка старовинного козацько-старшинського роду.
У 1822 —

1825 рр. навчався уНіжинській гімназії вищих наук. За свідченням Пантелеймона Куліша, Забіла вчився в гімназії разом з Гоголем і навіть сидів з ним на одній лаві.
У 1825 — 1834 рр. служив у війську. Вийшов у відставку в чині поручника, та повернувся до свого маєтку. Поруч з його хутором був хутір Мотронівка, що належав далеким родичам Забіли панам Білозерським. Поет закохався у Любу Білозерську, що була сестрою українського громадського та літературного діяча, журналіста Васися Білозерського, українського фольклориста й етнографа Миколи Білозерського та письменниці ГанниБарвінок — дружини Пантелеймона Куліша. Дівчина теж покохала Забілу, відбулися вже заручини і призначена дата для шлюбу. Та в цей час неподалік Мотронівки купив собі село багатий вдівець, поміщик Боголюбцев і батько Люби Білозерської силоміць віддав її за нього. Забіла дуже болісно сприйняв цей удар і сильно змінився, перетворившись з веселого і дотепного молодого чоловіка на сумну людину, яка виглядала старше за свої роки, почав сильно пити. Решту життя провів на своєму хуторі поблизу Борзни. Помер поет в листопаді 1869 року у Борзні.

гімназії. Людина талановита, з веселою і відкритою вдачею, мав

чимало друзів серед інтелігенції та селян. 1831 р. познайомився з М. Глинкою, який написав музику на його вірші »Гуде вітер» та »Не щебечи, соловейку».
Тим часом вірші поета були добре відомі в народі, поширювались у рукописних збірках, виконувались як народні пісні. «Гуде вітер вельми в полі» та «Не щебечи, соловейку» покладено на музику Михайлом Глінкою. До своїх віршів «Не плач, дівчино», «Голуб», «Човник» та інших Забіла сам створив мелодії. Джерелом глибокого ліризму його поезії є народна пісня, її образні і мовні багатства. У багатьох віршах («Зовсім світ перевернувся», «Маруся», «Сирота» тощо) поет порушував тему соціальної нерівності. Йому належать також гумористичні поезії, що є обробкою народних оповідань у бурлескному стилі («Остап і чорт», «Весілля»), твори на побутову та історичну тематику, послання знайомим.

Забіли у розвиток української поезії і ставив його в

ряд найталановитіших сучасників Тараса Шевченка.
«Беручи цю людину в цілості, мушу сказати, що був це чоловяга з великим природним даром… Хоч, може, хто й здивуеться, та я скажу, іцо це в нас був би другий Гоголь, ще, може, до того Гоголь український, коли б у нього була така дорога, як у Гоголя, і такі приятелі» відзначав Пантелеймон Куліш.

Творчий шлях В. Забіли пов’язаний із Чернігівщиною. Тут були написані всі його твори. Складаючи вірші, поет не турбувався про їх публікацію. Вперше його поезії були надруковані лише 1841 р. в альманасі Є. Гребінки »Ластівка» (»Голуб», »Пісня», »Повіяли вітри буйні»). І все-таки його твори стали відомими. Багато з них поширювались усно, в рукописах, ставали народними піснями. За свідченнями сучасників, музику до деяких віршів писав сам В. Забіла.

вийшла збірка поезій В. Забіли, проте з невідомих причин

до читача не дійшла. Після смерті поета його вірші друкувались в »Основе» (1861—1862), »Киевской старине» (1888), »Заре» (1891—1894) та інших виданнях. У 1906 р. збірку віршів В. Забіли »Співи крізь сльози» видав у »Літературно-науковому віснику» І. Франко, який назвав його найбільш здібним і талановитим поетом серед попередників Т. Шевченка.
Творчість В. Забіли позначена рисами романтизму, головні її теми — самотність, сум, нещасливе кохання. У деяких його віршах (»Сирота», »Багатий і бідний», »Будяк», »Зовсім світ перевернувся» та ін.) звучать соціальні мотиви. Дослідники творчості поета пояснюють песимізм частини його творів зіткненням гуманістичних ідеалів автора з реальною дійсністю.

який написав його портрет і писав йому із заслання.

, зустрічався з ним під час поїздок останнього по Україні — у Качанівці, Мойсівці, Києві.
Взимку 1847 року Шевченко деякий час жив на хуторі Кукуріківщина, намалював портрет Забіли. У повісті «Капитанша» Кобзар з симпатією зобразив Забілу під іменем Віктора Олександровича. Його вірші, відібрані жандармами у Тараса Шевченка при арешті у 1847 році, в протоколі допиту названо пасквільними.

В. Забіла брав участь у перепохованні тіла поета, супроводжував його труну від Борзни до Канева

Віктор Забіла брав участь в організації похорону Шевченка і впорядкуванні його могили.

Забілу роман «Солов'ї співають на світанні». — Хмельницький: «Поділля», 2006.
Помер

у листопаді 1869 р. у м. Борзна.

Звернен ня саме до цього птаха є не випадковим,

адже в українській традиції, зокрема в усній народній творчості, він постає«спів-цем» кохання. Тому й просить ліричний герой:
Не щебечи, соловейку,
Під вікном близенько;
Не щебечи, малюсенький,
На зорі раненько.
Як затьохкаєш, як свиснеш,
Неначе заграєш;
Так і б’ється в грудях серце,
Душу роздирає.

розвиток української поезії і, на думку літературознавців, став«передвісником Шевченка».

Соловей
Не щебечи, соловейку,
Під вікном близенько;
Не щебечи, малюсенький,
На зорі раненько.
Як затьохкаєш, як свиснеш,
Неначе заграєш;
Так і б’ється в грудях серце,
Душу роздираєш.
Як засвищеш голосніше,
А далі тихенько:
Аж у душі похолоне,
Аж замре серденько.
Зовсім трошки перестанеш,
Лунь усюди піде;

веселися,
І як сонце зійде.
Твоя пісня

дуже гарна,
Ти гарно й співаєш:
Ти, щасливий, спарувався
І гніздечко маєш!
А я бідний, безталанний,
Без пари, без хати:
Не досталось мені в світі
Весело співати.
Сонце зійде — я нуджуся,
І заходить — плачу:
Котру люблю дівчиноньку,
Тієї не бачу.

не маю
Про милу дівчину;
Цілий вік

свій усе плачусь
На лиху годину.
Не щебечи, соловейку,
Як сонце пригріє!
Не щебечи, малюсенький,
І як вечоріє!
Ти лети, співай тим людям,
Котрі веселяться;
Вони піснею твоєю
Будуть забавляться