Презентация на тему ТЕМА 2. Стилі сучасної української літературної мови

сфера їх застосування.
Основні ознаки функціональних стилів.
Професійна сфера як інтеграція

офіційно-ділового та наукового стилів.

підручник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – С.

193-194.
Конституція України /статті 10,11/. – К., 1996.
Коваль А.П. Ділове спілкування. – К., 1992.
Коваль А.П. Культура ділового мовлення. Писемне та усне ділове спілкування. – К., 1992.
Онуфрієнко Г.С. Науковий стиль української мови: навч. пос. – К.: «Центр навчальної літератури», 2006. – 312 с.

застосування
Функціональний стиль мовлення – різновид літературної мови, який ґрунтується

на різних типах мислення (побутовому, науково­му, публіцистичному, естетичному тощо) і характеризується сукуп­ністю мовних засобів, що відповідають цим типам мислення, а та­кож принципами і прийомами добору елементів мовного коду учасниками спілкування залежно від змісту, контексту та ситуації, в яких вони перебувають.
Функціональні стилі – відкриті різновиди мовного коду; між ними існує взаємодія, взаємовплив. Сукуп­ність функціональних стилів становить стилістичну систему мови.

Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування

у вигляді таблиці 1.
Таблиця 1

і одночасно комунікації. Вони акумулюють най­важливіші складові процесів комунікації:

тематику спілкування, пов'язану з узагальненими типами мис­лення людей, різноманітні лінгвальні й позалінгвальні чинники тощо.

Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування

повсякденне спілкування в побуті, у сім'ї, на виробництві.
Основне призначення

– бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків.
Слід відрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше – нерегламентоване, його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців. Друге – обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване за формою і змістом.

між мовцями (неформальне);
невимушеність спілкування;
непідготовленість до спілкування (неформальне);
використання несловесних засобів

(логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);
використання позамовних чинників (ситуація, поза, руки, жести, міміка);
емоційні реакції;
потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне.

2. Основні ознаки функціональних стилів
Розмовний стиль

ін.);
суфікси суб'єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості);
прості, переважно короткі речення

(неповні, обірвані, односкладові);
часте використовування різних займенників, дієслів із двома префіксами (поп-, пона-, поза-);
фразеологізми, фальклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки й т.д.);
заміна термінів розмовними словами (електропоїзд – електричка);
типові форми мовлення – усні діалоги та полілоги.
норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією – їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець.
жанри реалізації – бесіда, лист.

2. Основні ознаки функціональних стилів
Розмовний стиль

у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й

освіті.
Як у всіх зазначених сферах, так і в белетристиці (красному письменстві – художній літературі) - це стиль покликаний крім інформаційної функції найсуттєвішу – естетичну: впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.

(образ – персонаж, образ -колектив, образ – символ, словесний

образ, зоровий образ);
поетичний живопис словом навіть прозових і драматичних творів;
естетика мовлення, призначення якої – викликати в читача почуття прекрасного;
експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе та ін.);
зображуваність (тропи, епітети, порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази тощо; віршова форма, поетичні фігури); конкретно-чуттєве живописання дійсності;
відсутня певна регламентація використання засобів, про які йтиметься далі, та способів їх поєднання, відсутні будь-які приписи;
визначальним є суб'єктивізм розуміння та відображення.

2. Основні ознаки функціональних стилів
Художній стиль

конкретно-чуттєвої (назви осіб, рече, дій, явищ, ознак);
використання емоційно-експресивної лексики

(синонімів, антонімів, фразеологізмів);
запровадження авторських новаторів (слів, значень, виразів, формування індивідуального стилю митця);
уведення до творів, зі стилістичною метою, історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів., навіть жаргонізмів;
поширене вживання дієслівних форм;
широке використання різноманітних типів речень, синтаксичних зв'язків, особливості інтонування та ритмомелодики;
повною мірою представлені всі стилістичні фігури (еліпс, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість та ін.).

2. Основні ознаки функціональних стилів
Художній стиль

на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту:
епічні

(прозові: епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис);
ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епіграма);
драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль);
комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка).

2. Основні ознаки функціональних стилів
Художній стиль

діяльність, науково-технічний прогрес, освіта.
Основне призначення – викладення наслідків дослідження

про людину, суспільство, явище природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизація знань, роз'яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.

доказовість викладу;
узагальненість понять і явищ;
об'єктивний аналіз;
точність і лаконічність висловлювань;
аргументація

та переконливість тверджень;
докладні висновки.

2. Основні ознаки функціональних стилів
Науковий стиль

і характеризуються:
великою кількістю наукової термінології;
наявність схем, таблиць, графіків, діаграм,

карт, систем математичних, фізичних, хімічних та ін. знаків і значків;
оперування абстрактними, переважно іншомовними словами;
икористовуванням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень;
залучення цитат і посилань на першоджерела;
як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики;
наявністю чіткої композиційної структури тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци з застосування цифрової або літерної нумерації);
окрім переважного вживання іменників та відносних прикметників наявні дієслівні форми, частіше безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу; що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети та явища;
монологічним характером текстів;
переважанням різнотипних складних речень стандартних виразів (кліше).

2. Основні ознаки функціональних стилів
Науковий стиль

складається з таких підстилів:
власне науковий із жанрами текстів

(монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези);
науково-популярний – застосовується для доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів;
науково-навчальний – наявний у підручниках, лекціях, бесідах тощо.

2. Основні ознаки функціональних стилів
Науковий стиль

суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання.
Основне призначення:
інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати важливі актуальні,

злободенні суспільно-політичні проблеми;
активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадську позицію, змінити погляди чи сформувати нові;
пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація за втілення їх у повсякдення.

загал);
поєднання логічності доказів і полемічності викладу;
сплав точних найменувань, дат,

подій, місцевості, учасників;
висловлення наукових положень і фактів емоційно-експресивною образністю;
наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційний характер;
широке використання художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол і т. ін.).

2. Основні ознаки функціональних стилів
Публіцистичний стиль

розмовного стилів;
лексика насичена суспільно-політичними та соціально-економічними термінами, закликами, гаслами

(електорат, багатопартійність, приватизація та ін.);
використовується багатозначна образна лексика, емоційно-оцінні слова (політична еліта, епохальний вибір та ін.), експресивні сталі словосполучення (інтелектуальний потенціал, одностайний вибір, рекордний рубіж), перифрази (чорне золото – вугілля, нафта, легені планети – ліси та ін.);
уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів (орбіти співробітництва, президентський старт і под.);
із морфологічних засобів часто використовується іншомовні суфікси -іст (ист), - атор, - акція та ін. (полеміст, реваншист, провокатор); префікси псевдо; - нео-, супер-, інтер- та ін. (псевдотеорія, неоколоніалізм, супердержава, інтернаціональний);
синтексисові публіцистичного стилю властиві різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повторюваними сполучниками та ін.);
ключове, вирішальне значення мають влучні, афористичні, інтригуючиі заголовки.

2. Основні ознаки функціональних стилів
Публіцистичний стиль

подачі інформації поділяється на такі підстилі:
стиль ЗМІ – засобів

масової інформації (часописи, листівки, радіо, телебачення тощо);
художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси тощо);
есе (короткі нариси вишуканої форми);
науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо).

2. Основні ознаки функціональних стилів
Публіцистичний стиль

листування. Цей стиль може бути складовою частиною інших стилів,

наприклад художньої літератури, публіцистики.
Основні ознаки:
наявність певної композиції;
початок, що містить шанобливе звернення;
головна частина, в якій розкривається зміст листа;
кінцівка, де підсумовується написане, іноді постскриптум (Р.S. - приписка до закінченого листа після підпису).
Основні мовні засоби – поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів.

та церква.
Призначення – обслуговувати релігійні потреби як окремої

людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль утілюється в релігійних відправах, проповідях, молитвах (усна форма) й у “Біблії” та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна форма).
Основні засоби:
суто церковна термінологія і слова - символи;
непрямий порядок слів у реченні та словосполученні;
значна кількість метафор, алегорій, порівнянь;
наявність архаїзмів.
Конфесійний стиль від інших стилів відрізняє небуденна урочистість, піднесеність.

різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському

й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.
Основне призначення – регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях.
Специфіка офіційно-ділового стилю полягає в певних стильових рисах (ознаках), що притаманні лише йому, а саме:
нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;
точність та ясність повинні поєднуватись з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;
документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;
наявність усталених одноманітних мовних зворотів, висока стандартизація вислову;
сувора регламентація тексту для чіткої організації текст поділяється на параграфи, підпункти.

стиль – це мова ділових паперів, розпоряджень, постанов, програм,

заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів, законів, актів, наказів, анкет тощо. Це один з найдавніших стилів. Його ознаки знаходимо в документах ХІ-ХІІ ст. (Мстиславова грамота 1130 р.), в українсько-молдавських грамотах, українських грамотах ХІV та ХV ст., українських літописах (офіційні листи, угоди і т.ін.). Сфера вживання ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Обслуговуючи потреби суспільства в державному, громадському, економічному й політичному житті, тексти офіційно-ділового стилю мають виразні відмінності й у межах того самого жанру.