Слайд 2
Марс – четверта планета Сонячної системи, яка з
періодом 687 земних діб
рухається навколо Сонця на середній відстані
228 млн. км. За розмірами Марс
майже вдвічі, а за масою – в дев’ять разів менший від Землі
Слайд 3
Вісь його обертання нахилена до площини орбіти під
кутом
25°, завдяки чому на Марсі відбувається зміна пір року,
а тривалість доби
лише на 20 хв. менша за земну. Напрямок на точку перигелію Марса близький до
напрямку на точку афелію Землі. Тому коли обидві планети у своєму русі навколо
Сонця опиняються поблизу цих точок водночас, тобто Марс перебуває у
протистоянні до Землі, віддаль між ними стає найменшою – 56 млн. км. Таке
взаємне положення Землі та Марса називається великим протистоянням.
Слайд 4
Великі протистояння повторюються через кожні 15 років і
трапляються у серпні –
на початку вересня. У цей час
Марс повернутий до Землі південним полюсом, і
тому його південна півкуля вивчена краще, ніж північна.
Марс має розріджену атмосферу. Це дозволяє вивчати його поверхню безпосередньо
з Землі. Дві третини поверхні Марса займають світлі ділянки, які отримали назву
материків, близько третини – темні ділянки, названі морями.
Слайд 5
Вони зберігають
свою форму в часі, що дозволило скласти
точні карти поверхні. Поблизу полюсів
восени утворюються білі плями –
полярні шапки, які зникають повністю або значно
зменшуються в розмірах на початку літа.
Слайд 6
Підчас великого протистояння 1877 року італійський астроном Дж.
Скіапареллі
повідомив про відкриття ним на поверхні Марса чітких ліній,
які ніби
перетинають марсіанські пустелі, і дав їм назву канали. Було навіть висловлено
припущення, що це споруди, створені розумними істотами для транспортування води
від полюсів планети у зневоднені при екваторіальні райони.
Слайд 7
Виявилося, що Марс, як
і Місяць, укритий кратерами. Але,
наприклад. така ділянка, як Еллада –
величезна чаша діаметром 1700
км., що лежить нижче навколишнього ландшафту на
5,5 км., – практично позбавлена кратерів. Є на Марсі також безладно розташовані
пагорби і провалля, різного роду утворення, схожі на русла висохлих річок,
системи вузьких тріщин, гірські райони і окремі гори вулканічного походження.
Слайд 8
Біля екватора планети розташована головна геологічна особливість Марса
–
вулкано-тектонічний регіон Фарсіда, який, окрім того, є найважливішим
погодотворчим фактором
на планеті. Це вулканічне плато, яке здіймається над
навколишньою територією на висоту до 4-5 км., а третина його площі – навіть на
8-9 км, є п’єдесталом для велетенських і давно згаслих вулканів 19-27 км.
заввишки. Три з них розташовані в одну лінію, яка перетинає екватор. А
четвертий, феноменальний у своїй грандіозності, знаходиться осторонь від них.
Цей найбільший у Сонячній системі вулкан носить назву Олімп.
Слайд 9
На особливу увагу заслуговує рифтова долина Маринер понад
4000 км. завдовжки і
до 200 км. завширшки. Основою цієї
рифтової долини є величезний (2500 Ч 75-150
Ч 6 км.) каньйон Титоніус Часма, що означає “ величезна безодня ” . На крутих
схилах каньйону – зсуви та осипи, глибокі яруги. Його дно несе на собі сліди
бурхливої діяльності потоків води. Оскільки зараз рідкої води на Марсі немає,
то існує припущення, що в минулому клімат планети був значно теплішим, так що
на ній існували моря і протікали річки.
Слайд 10
Марсіанський грунт – це дрібнодисперсний матеріал (реголіт), в
якому міститься
15-20 % кремнію, 12-16 % заліза, близько 10
% фосфору, 7 % марганцю та
кобальту, а також кальцій, хром, нікель, ванадій, титан, молібден, цирконій та
ін. Жодна з відомих земних гірських порід не збігається за складом з
марсіанськими.
Слайд 11
Температурні умови на Марсі визначаються його відстанню від
Сонця, густиною та
складом атмосфери, а також оптичними властивостями грунту.
Найвища температура,
зареєстрована на поверхні Марса, становить 300 К, але вона різна для світлих і
темних ділянок, що лежать поряд. Тому говорять про середню температуру 230 К.
На екваторі вона встановлюється приблизно через годину після полудня. Уночі
температура навіть в екваторіальних районах знижується до 170 К, а в полярних –
до 140 К. Такий великий перепад температур пояснюється малою теплопровідністю
грунту.
Слайд 12
Найсильніші пилові бурі можуть тривати по декілька місяців
і повністю закривати
поверхню. Через невелику силу тяжіння навіть після
закінчення пилової бурі в
повітрі зависає значна кількість пилинок, забарвлюючи небо у рожевий колір.
Полярні шапки, які змінюють свої розміри в залежності від марсіанської пори
року, складаються з твердої вуглекислоти. Улітку вона випаровується, залишаючи
невелику ділянку водяного льоду завтовшки в кількасот метрів. Вважається, що
вся вода на Марсі знаходиться у зв’язаному стані на полярних шапках і в шарі
вічної мерзлоти.
Слайд 13
Багато цінної інформації отримали астрономи від марсохода „
Соджорнер ”, який
працював на поверхні Марса у другій половині
1997 р. Зокрема, він передав на
Землю близько 40 стереоскопічних знімків поверхні планети. Життя на Марсі він
не виявив.
Слайд 14
В існуванні двох супутників Марса не сумнівався свого
часу Кеплер, як це видно
з його листа до Галілея:
„Я... шалено хочу мати телескоп, щоб, якщо зможу,
випередити вас у відкритті двох супутників, які обертаються навколо Марса ”.
Під час протистояння Марса у серпні 1877 р. американець А. Холл, випробовуючи
новий 66-сантиметровий рефрактор, узявся відкрити ці супутники. 2 серпня Холл
уперше побачив супутник, згодом названий Деймосом (грец. „ жах ”), а 17 серпня
він відкрив Фобос