Звичайний прісноводний окунь (Perea fluviatilis) водиться в річках і озерах майже всього Старого і Нового Світу, до висоти 1000 м над рівнем моря. На тулубі мідно-жовтого або злегка зеленкуватого кольору видно від 5 до 9 поперечних
Слайд 2
Звичайний прісноводний окунь (Perea fluviatilis) водиться в річках
і озерах майже всього Старого і Нового Світу, до
висоти 1000 м над рівнем моря. На тулубі мідно-жовтого або злегка зеленкуватого кольору видно від 5 до 9 поперечних темних смуг. Довжина тулуба окунів рідко перевищує 25 см, а вага — 1 кг, хоча зрідка трапляються екземпляри, що важать і до 4 кг. Улюбленим місцеперебуванням окуня є озера з чистою водою; в річках він тримається ближче до берега, в затоках і затонах, де течія не швидка, але середини річки, де проходить головна течія, уникає. Хоча в більшості випадків окунь тримається в поверхневих шарах води, іноді опускається і на дуже значну глибину. В окуня, котрого витягли з великої глибини, шлунок вивертається внаслідок тиску плавального міхура, що дуже розширився, і випинається в ротову порожнину.Ненажерливість окуня вражаюча. Іноді це йому дорого коштує, коли під час поспішного проковтування схопленої ним здобичі остання — яка-небудь колючопера рибка — встигає розвернутися в широко розкритій пащі і прослизнути в одну із зябрових щілин, де й застряє своїми колючими плавцями.
Слайд 3
Морський карась за формою тіла він нагадує карася
сріблястого. Спинний плавець у морського карася тягнеться майже від
голови до хвоста. У роті великі зуби. Боки тіла світло-жовті із сріблястим відтінком, спина темніша із золотистим відтінком. Біля основи грудного плавця та на хвостовому стеблі є темно-сірі плями. Живе біля берегів, переважно серед рослинності, на глибині 8—10 м, виходить на піщані мілини глибиною до 2 м. Рано навесні він мігрує в прибережну зону, але з настанням спеки відходить на глибші місця, де прохолодніша вода. Тримається табунами, в яких налічується до двох-трьох десятків особин. Надзвичайно обережна риба. Живиться водоростями, рачками, черв'яками. Здобич шукає в придонних шарах і в товщі води.
Нереститься влітку. Самки відкладають близько 100—130 тис. ікринок.
Форма тіла різко змінюється в процесі його розвитку. Найінтенсивніше це відбувається в перші три-чотири місяці, коли мальок найшвидше росте. Висота тіла дуже збільшується в період переходу малька на придонне живлення. Збільшення висоти тіла супроводиться збільшенням його товщини внаслідок посиленого розвитку м'язів. Чотирирічні особини мають довжину понад 13 см. У Чорному морі найчастіше зустрічаються морські карасі завдовжки понад 15 см, зрідка — не більш як 30 см. Промислове значення його невелике.
Слайд 4
Бичко́ві (Gobiidae). Це одна з найбільших родин риб,
яка налічує понад 2 тис. видів з більш як
200 родів. У викопному стані відомі з нижнього еоцену. Більшість відносно малі, характерні розміри — менше за 10 см довжиною. До цієї родини входять найменші хребетні у світі — представники родів Trimmaton і Pandaka, які сягають максимальної довжини до 1 см. Також є відносно великі за розмірами бички, як-от види з родів Gobioides, або Periophthalmodon, що сягають більш за 30 см довжиною. Деякі мають значення для людини, як промислові види, а також як об'єкти живлення для важливих промислових риб, таких як тріска, пікша, камбали, та ін. Деякі види є об'єктами акваріумістики.