Презентация на тему Культура Античності. Візуальні мистецтва

Стародавньої Греції
Архітектура
Скульптура
Живопис
3. Культура Стародавнього Риму
Мистецтво
Скульптура
Театр

минуле всіх європейських народів.
Античність разом з цивілізаціями Стародавнього

Сходу є складовою частиною культури стародавнього світу.

– міст-держав на присередземноморських землях і в Північному Причорномор’ї

у I тисячолітті до н.е. та руйнуванням Римської імперії у V сторіччі н.е.

житті
високий рівень культури
рабовласницький тип економіки
полісна система державності
міфологічний спосіб мислення

Греції і Риму:
1) спільність географічного простору, в

якому розвивалися країни Стародавнього Сходу та греко-римського світу;

2) спільність часового простору, хронологічна паралельність співіснування, одночасність появи перших паростків цивілізації;

3) подібність вихідної бази, з якої зростають цивілізації Стародавнього Сходу та греко-римського світу.

егейський, або кріто-мікенський (III – II тисячоліття до н.е.);
2)

гомерівський, або героїчний (XI – IX сторіччя до н.е.);
3) архаїчний (VIII – VI сторіччя до н.е.);
4) класичний (V – IV сторіччя до н.е.);
5) елліністичний (IV – I сторіччя до н.е.).

Історію античної доби поділяють на грецьку та римську, які нашаровуються одна на одну.

період (753 – 509 рр. до н.е.), що розпочався

утворенням Риму та завершився вигнанням останнього царя Тарквінія Гордого та встановленням аристократичного республіканського ладу;
2) республіканський період (509 – 31 рр. до н.е.), який був добою становлення Риму як непереможного військово-політичного механізму;
3) період ранньої Імперії (31 р. до н.е. – 193 р. н.е.), впродовж якого Римська держава досягла найвищої могутності та процвітання;
4) період пізньої Імперії (193 р. – 476 р.), коли відбувся перехід від завойовницької стратегії до оборонної, спрямованої на утримання захоплених територій і збереження цілісності держави.

– Грецією. Вони іменували себе еллінами, а країну –

Елладою, що являла собою сукупність сотень автономних розділених державок, міст, сіл, полісів – общин-держав.

міфологічний характер. У поемах грецьких літераторів Гомера (“Іліада”, “Одіссея”)

та Гесіода (“Теогонія”, “Труди та дні”) ця система набуває того вигляду, в якому вона стає основою всього античного світогляду.

Гомер

культури, створеної корінними мешканцями Середземномор’я, яку греки зруйнували в

результаті війн з місцевим населенням. Це знайшло відображення в поемі Гомера “Іліада”. Грецька культура пройшла наступні етапи свого розвитку: гомерівський, архаїчний, класичний, елліністичний.

якої загалом відповідає бронзовому віку археологічно-технологічної періодизації (III тисячоліття

– XII сторіччя до н.е.; кінець цього періоду фіксується умовною датою загибелі легендарної Трої – 1184 рік до н.е.). Троя (нині знаходиться на території Туреччини) впродовж тривалого часу вважалася легендарним, міфічним містом.

н.е.) характеризується утвердженням полісної системи суспільного буття, встановленням демократії

у більшості міст, появою правових систем (законодавства Лікурга в Спарті, Дракона та Солона в Афінах), розквітом грецьких колоній у західній Малій Азії та південній Італії, постанням храмового будівництва, творчим переосмисленням східних традицій в архітектурі та мистецтві, зародженням філософії та перемогою у боротьбі маленької та роз’єднаної Греції над величезною перською державою Ахеменідів як доказ переваги “грецького (європейського) способу життя” над “варварським світом” східних деспотій.

IV сторіччя до н.е.) характеризується блискавичним піднесенням усіх форм

культури, вищими досягненнями якої стали в архітектурі та містобудуванні – афінський Акрополь з його перлиною – Парфеноном, головним храмом Афін, у скульптурі – творчість Поліклета, Фідія, Праксителя, Скопаса, Лісіппа, в літературі та театральному мистецтві – трагедії Есхіла, Софокла та Євріпіда, у філософії – ідеї Сократа, Платона, Арістотеля. Афіни стають наймогутнішим політичним центром і культурною Меккою середземноморського світу, створюють союз полісів, до якого ввіходять понад 200 давньогрецьких міст. “Золотий вік” в Афінах був часом розквіту демократії.

н.е.) проходить під знаком кризи традиційних античних цінностей і

водночас широкої експансії культурних здобутків стародавніх греків далеко за межі навіть Великої Греції. Утворення велетенської держави Олександра Македонського та її наступниць – елліністичних монархій – уперше в історії створило умови для всебічної інтеграції в єдине ціле багато в чому протилежних культурних традицій “Заходу” та “Сходу”.

які зводили на горі у мальовничому місці, серед дерев.

Вони були невеликими та пропорційними. Вхід до храму прикрашав портик – ряд колон, увінчаних трикутним фронтоном з барельєфом, на якому були зображені боги, на честь яких зводився храм.

в середині V сторіччя до н.е. з величною статуєю

Зевса роботи Фідія. Статуя була виконана зі слонової кістки та золота.

скелі, що височіла над морем. Головна роль в його

створенні належить Фідію.

До ансамблю Акрополю увіходили Пропілеї, храм богині Ніке (Безкрилої Перемоги), Парфенон – храм богині Афіни.

Праксителя та інших скульпторів, які створювали пропорційні зображення ідеального

людського тіла.

переважав червонофігурний стиль: тло виробу покривали чорною фарбою, а

фігури залишалися не зафарбованими, зберігаючи червонуватий колір глини.

проте починає розвиватися живопис, про що свідчить низка творів,

пов’язаних з іменами Аполлодора Афінського, який першим оволодів мистецтвом світлотіні та застосував його у своїх роботах, та Полігнота, який першим спробував передати простір та об’єм фігур, ввів у композицію пейзаж.

Стародавнього Риму. Культура Стародавнього Риму також мала досить довгу

передісторію. Найдавнішою цивілізацією на Апеннінському півострові – колисці племені латинів, які згодом перетворили свій крихітний поліс на найбільшу в античності світову імперію – була етруська культура, яка сформувалася ще у IX – VIII сторіччях до н.е. (так звана “культура Вілланова”) й остаточно розчинилася в римській культурі лише у I сторіччі до н.е., залишивши після себе багато культурних ознак, які здаються нам “суто римськими” (імена та функції божеств, перших царів, перший алфавіт, головні принципи архітектури, магічні знання, маски як прообраз римського портрету, традиційну одежу (тогу), сенат як вищий орган влади, навіть Капітолійську вовчицю – знаменитий символ “вічного міста”).

н.е.), про який дійшли до нас переважно легендарні свідчення,

розпочався з легендарним заснуванням Риму й проходив під знаком повного домінування етрусків, доки не завершився вигнанням останнього царя Тарквінія Гордого та встановленням аристократичного республіканського ладу.

Луцій Тарквіній Гордий

н.е.) був добою становлення Риму як непереможного військово-політичного механізму,

наповненою безперервними війнами: спочатку за підкорення італіків – корінних мешканців Італії й сусідів латинів, потім з Карфагеном у серії Пунічних війн за панування у Середземноморському басейні та створення наддержави після підкорення Македонії та завоювання Греції (й заразом початок широких запозичень з різних сфер давньогрецької культури), нарешті, боротьба між патриціями та плебеями, криза республіканських політичних інституцій і згубні для Республіки громадянські війни.

н.е. – 193 рік н.е.) Римська держава сягнула вершини

своєї могутності та процвітання за умов установленого Октавіаном Августом “римського миру”, а також великих успіхів у справі романизації підкореного населення. Для періоду пізньої Імперії (193 – 476 рр.) характерні були насамперед перехід від завойовницької політики до оборонної стратегії, спрямованої на утримання захоплених територій, а також запеклі спроби зберегти цілісність держави на тлі зростаючої анархії та перетворення армії з інструменту політики на чинник розкладання політичної системи.

міста, були добрими ремісниками, зодчими, скульпторами, винайшли цифри, згодом

названі римськими. Вони володіли мистецтвом обробки заліза, бронзи, були прекрасними ювелірами, створили такі шедеври культури, як храм Юпітера на Капітолійському пагорбі та знамениту Капітолійську вовчицю.

Здавна римляни розвивали будування круглого храму (ротонда) – архаїчного

типу культової споруди. З винаходом бетону вони навчилися зводити великий стаціонарний купол, якого не знали ні греки, ні інші народи світу.

архітектурні пам’ятники, як Колізей (амфітеатр Флавіїв), який було закладено

у центрі Риму 75 року і закінчене будівництво 80 року.

Споруда є найбільшим амфітеатром античного світу, довжиною 189 метрів, висотою 50 метрів, його арена мала еліпсоподібну форму площею 5200 квадратних метрів.

храм в ім’я всіх богів, покровителів імператорського дому, побудований

у 115 – 125 роках до н.е. архітектором Аполлодором Дамаським.

Аполлодор Дамаський

головним типом архітектурної споруди, у Римі головними стають споруди

світські, що втілюють ідеї могутності Римської держави, а в період Імперії – імператора: форуми, арки, амфітеатри, тріумфальні арки тощо. Видатною архітектурною пам’яткою періоду Республіки був Римський форум – центральна площа міста.

Римський форум

розкішний палац – Золотий будинок Нерона. Стеля їдальні в

ньому оберталася й була викладена пластинками зі слонової кістки. Під час бенкету стеля розсувалася і звідти сипалися квіти.

Стіни кімнат були облицьовані мармуром і позолотою.

кінну статую римського імператора-філософа Марка Аврелія. У XVI сторіччі

за проектом відомого італійського архітектора, скульптора, художника Мікеланджело вона знову була встановлена на площі перед Капітолієм у Римі.

н.е. відрізняється від республіканської. Обличчя конкретних осіб мають ознаки

ідеальної, класичної вроди, водночас вони зберігають індивідуальні риси. Головне завдання скульптора – не прикрашання, а характерність образу.

бронзовий портрет Брута

мармуровий бюст Цицерона

до н.е. Він уміщував близько 27 тисяч осіб.
Першою

п’єсою була перекладена Лівієм Андроніком грецька драма. Театр користувався великою популярністю, був предметом розкоші і засобом розваги.