Презентация на тему персони 2015

рр., об’єднав північні та південні руські землі, здійснив переможні

підкорив деревлян і уличів, зміцнив владу київського князя, здійснив

підпорядкувала землі деревлян безпосередньо Києву, упорядкувала збирання данини, чітко

територію Київської держави далеко на Схід, заклав принцип управління

об’єднання руських земель, запровадив християнство як державну релігію 988

кордони Київської Русі на Заході, прийняв перший писаний звід

держава

тимчасово об’єднав під своєю владою більшу частину Київської держави,

правління якого Галицьке князівство досягло найбільшої могутності, зміцнив князівську

об’єднав Галичину й Волинь, поширив свою владу на Київ,

об’єднав Галичину й Волинь, поширив свою владу на Київ,

держави у 1301—1308 рр., переніс столицю до Володимира-Волинського, домігся

рр., намагався протистояти експансії Польщі й Угорщини, підтримував союзницькі

Русі та Галицько-Волинської держави у ІХ–ХІV ст.

письменник, літописець Київської Русі, автор і упорядник «Повісті минулих

митрополит русин (українець) Іларіон уславився також як оратор і

та лікар, чернець Києво-Печерського монастиря. З 1083 р. Існує

Литовського та інших держав (у другій половині XIV – першій

кримської династії Гіреїв.
У зовнішній політиці орієнтувався на шляхетську Польщу,

і державний діяч Великого князівства Литовського, організував захист українських

освітній діяч, ректор Болонського університету (Італія), професор Краківського університету

слов’яно-греко-латинської школи і друкарні в Острозі, противник Берестейської церковної

першої Запорозької Січі на о. Мала Хортиця, потрапив у

академії, головний перекладач і редактор Острозької біблії, автор полемічного

друкарні у Львові, де видав перші книги «Апостол» і

ст.

очолив морські походи козаків на турецькі фортеці Ізмаїл, Трапезунд,

який домігся офіційного визнання польським урядом православної церкви, упорядкування

iз засновникiв греко-католицької (унiатської) церкви в Українi, активний учасник

діяч, митрополит Української православної церкви у 1620—1631 рр., ректор

ХVІІ ст.

дипломат, учасник козацько-селянських повстань 1630-х рр., керівник Національно-визвольної війни,

повстання 1637—1638 рр., брав участь в усіх битвах Національно-визвольної

XVII ст.

1657—1659 рр., відстоював державну незалежність Гетьманщини, уклав Гадяцький договір

рр., намагався об’єднати Україну під зверхністю польського короля.

1668 р. гетьманом «обох берегів Дніпра», визнав протекторат Османської

1663—1668 рр., обраний на Чорній раді у Ніжині, проводив

р. обирався кошовим отаманом вісім разів), керівник численних походів

України у 1659—1663рр., уклав Переяславські статті 1659 р. з

рр., відстоював автономію Гетьманщини, уклав Глухівські статті 1669 р.

обраний 1674 р. гетьманом «обох берегів Дніпра», відстоював державні

половини ХVІІІ ст.

уклав Коломацькі статті 1687 р. з Московською державою, брав

його правління тривало під пильним контролем російської влади і

у 1722—1724 рр., намагався відстояти права Гетьманщини й обмежити

провів реформи у сферах судочинства, фінансів, торгівлі й таким

1710—1742 рр., уклав угоду з козацькою старшиною під назвою

ректор Києво-Могилянської академії, письменник, автор історичної драми «Володимир». Автор

автономії України, розпочав проведення судової, військової і фінансової реформ,

за наказом Катерини ІІ у Соловецький монастир, де просидів

божественних пісень», «Байки харківські», викладав поетику й етику в

навчання в Італії, де став академіком Болонської філармонічної академії,

Пам’ятник Максиму Березовському
в Глухові

церкву Кирилівського монастиря, Покровську церкву в Києві.

наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст.

поеми «Енеїда», п’єс «Наталка-Полтавка» та «Москаль-чарівник», член полтавської масонської

один із засновників Кирило-Мефодіївського товариства, автор програмного документа «Книга

один із співзасновників Кирило-Мефодіївського товариства, учасник громадівського руху, автор

із засновників Кирило-Мефодіївського товариства, автор наукових праць з математики,

поетичної збірки «Кобзар» та поеми «Гайдамаки», серії картин «Мальовнича

першій половині ХІХ ст.

діяч, греко-католицький священик, організатор громадсько-культурного об’єднання «Руська трійця», ініціатор

засновників громадсько-культурного об’єднання «Руська трійця», співавтор альманаху «Русалка Дністрова»,

і ректор Львівського університету, один із засновників громадсько-культурного об’єднання

руху на Буковині, депутат австрійського парламенту під час революції

на західноукраїнських землях культурно-освітню громадську організацію «Товариство галицьких греко-католицьких

половини ХІХ ст.

«Пан і собака», викладач історії та географії, ректор Харківського

один із засновників Харківського професійного театру, автор комедій «Сватання

ректор Київського університету, член-кореспондент Петербурзької Академії наук, автор наукових

та Туринської академій наук, автор наукових праць з математичного

праць з агрономії, метеорології, кліматології, винахідник парового опалення й

в другій половині ХІХ ст.

так званих хлопоманів, один із засновників Київської громади, голова

один із засновників громади в Києві, діяч Південно-Західного відділу

громади, член редколегії газети «Київський телеграф», один із ініціаторів

засновників «Братства тарасівців», лідер Української радикальної партії, голова київської

імперії в другій половині ХІХ ст.

партії, з 1899 р. - Української соціал-демократичної партії, автор

товариства ім. Т. Шевченка, завідуючий кафедрою історії України Львівського

створення Русько-української радикальної партії, у 1899 р. — Української

редактор часопису «Друг», дійсний член Наукового товариства ім.Т.Шевченка, один

Наукового товариства ім.Т.Шевченка, один із засновників Русько-української радикальної партії,

на початку ХХ ст.

Петербурзької академії наук, лауреат Нобелівської премії, один із засновників

засновник Інституту мікробіології та епідеміології в Києві; опублікував понад

історії українського козацтва, автор тритомної праці «Історія запорізьких козаків»,

Туреччини тощо, історик української мови та літератури, автор праць

поетичних збірок «На крилах пісень», «Думи і мрії», «Відгуки»,

«Безталанна», «Наймичка», «Хазяїн», «Сто тисяч».

сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж Павук»,

засновників українського професійного театру, виконавець драматичних ролей у п’єсах

опер «Наталка Полтавка», «Тарас Бульба», «Різдвяна ніч», творів на

Флореції та Петербурзі, автор першої української лірико-комічної опери «Запорожець

автор картин «Ворожіння», «Весілля в Київській губернії», «Сінокіс».

у творчості тему історії українського козацтва. Виконав для Полтавського

музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка, автор класичних обробок українських

на оперних сценах театрів у Петербурзі, Кракові, Варшаві, Парижі,

(нині Кіровоград), де вона виконувала роль Наталки Полтавки у

початку ХХ ст.

член «Старої громади», один із засновників УДП і Товариства

історик літератури, член Наукового товариства ім. Т. Шевченка у

РУП і УСДРП, автор статті «Війна і українці», член

«Самостійна Україна»; ідеолог і провідник Братства тарасівців, засновник Української народної партії, один із

діяч, митрополит Української греко-католицької церкви, меценат, дійсний член Наукового

один з керівників Української радикальної партії, творець січового руху,

молодіжних спортивно-пожежних патріотичних товариств «Сокіл», «Січ», «Пласт», член Бойової

педагог, науковець, професор математики і фізики, автор понад 40

із засновників Української національно-демократичної партії, депутат австрійського парламенту та

бібліограф, засновник «Просвіти» на Катеринославщині. Від квітня 1917 р.

військовий діяч, голова Галицько-Волинського генерал-губернаторства 1914–1915 рр. під час

Росії, під керівництвом якого більшовицькі війська вели воєнні дії

грудні 1917 р. увійшов до складу першого більшовицького уряду

незалежності

флігель-ад’ютант російського імператора Миколи ІІ, учасник Першої світової війни,

Легіону Українських січових стрільців під час Першої світової війни,

та Галицького сейму, член Головної української (згодом Загальної української)

«Відродження нації», один із засновників УСДРП, голова Генерального секретаріату

голова Раднаркому УСРР 1919 —1923 рр., прихильник розширення політичної

анархістського руху. Влітку 1918 р. розпочав боротьбу проти влади П. Скоропадського,

війни, член УЦР, організатор і отаман Кошу вільного козацтва,

із найближчих прибічників Й. Сталіна, генеральний секретар ЦК КП(б)У

комісар освіти УСРР (1919 р., 1924—1927 рр.), прихильник політики

КП(б)У, голова першого радянського уряду України — Народного Секретаріату,

механіко-машинобудівного інституту, автор дискусійної статті «До проблем української економіки»

пролетарських письменників «Гарт», Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), автор

театрі товариства «Руської Бесіди» у Львові (1913 – 1914 рр.),

театру», театру «Березіль», на сцені яких поставив вистави «Чорна

“бойчукістів”, поєднував риси візантійського живопису з традиціями українського малярства,

кінематографії, працював на Одеській кіностудії, Київській кінофабриці, створив фільми

масового робітничого руху за підвищення продуктивності праці й досягнення

КП(б)У, одночасно перший секретар Харківського, а згодом Київського обкому

генеральний секретар ЦК КП(б)У (1928—1938 рр.), прихильник суцільної колективізації,

РКП(б) з 1922 р., домігся абсолютної влади в партії

куреня Українських січових стрільців, полковник Армії УНР, ініціатор створення

ідеолог українського націоналізму, голова Союзу визволення України, автор праць,

українських націоналістів, противник польської політики «пацифікації», голова ОУН-Б, прихильник

Армії УНР, співзасновник УВО, один із лідерів Організації українських

член Наукового товариства ім. Т. Шевченка, ідеолог українського консерватизму,

війни, командуючий військами Південно-Західного фронту після загибелі М.Кирпоноса. У

Союзу, учасник Великої Вітчизняної війни, командувач військами Південно-Західного фронту,

генерал-майор, учасник Великої Вітчизняної війни, командир Путивльського партизанського загону,

війни, командир радянського партизанського загону, пізніше — Чернігівсько-Волинського з’єднання

учасник Великої Вітчизняної війни, У жовтні 1941 р. очолив радянський

Організації українських націоналістів (з 1929 р.), один із організаторів

українських націоналістів, у жовтні 1941 р. разом з походними

1945 – на початку 1950-х рр.

голови Раднаркому УРСР, народний комісар закордонних справ УРСР (1944

діяч, учасник Великої Вітчизняної війни, голова правління Спілки письменників

семінарії, патріарх УГКЦ, звинувачений у «ворожій діяльності проти УРСР»

Великої Вітчизняної війни, став першим українцем, який очолив Компартію

діяч правозахисного руху, співзасновниця Клубу творчої молоді в Києві,

діяч. Участь у русі за незалежність України він розпочав

землі» (1957), «Вітрила» (1958), «Мандрівки серця» (1961) були новим

адвокат, правозахисник, один із засновників Української робітничо-селянської спілки (1958

літературознавець, активний учасник національно-демократичного руху, один з його інтелектуальних

літературний критик, правозахисник, неодноразово засуджений за «антирадянську агітацію і

«шістдесятників», «лицар українського відродження», автор збірок поезій «Тиша і

системи

проти тоталітарного режиму, противник русифікації, неодноразово заарештований і засуджений

режисер фільму «Тіні забутих предків», «Колір гранату» тощо; учасник

богослов, член Української Гельсінської групи, один із фундаторів УПЦ

із засновників і голова Української Гельсінської групи, неодноразово заарештований

представник «шістдесятників», учасник акції протесту у київському кінотеатрі «Україна»

правозахисник, член Української гельсінської групи (1976 р.), неодноразово засуджений

лінії у керівництві УРСР, перший секретар ЦК КП(б)У в

у керівництві УРСР, перший секретар ЦК КП(б)У в 1972—1989

України

наук, перший секретар ЦК Компартії України ЦК КП УРСР у

Президент України після здобуття нею незалежності (1991—1994 рр.), Голова Верховної

найяскравіших шістдесятників, автор поетичних збірок «Протуберанці серця», «Корінь і

13 жовтня 1992 р. до 21 вересня 1993 р.,

Україна» (2005–2013 рр.), засновник та Голова Ради Інституту Президента

Президент України (з 25 лютого 2010 р. до 22