Слайд 2
Милорад Павич - сербський поет, прозаїк, літературознавець, перекладач, фахівець з
історії сербської літератури XVII—XIX ст.ст., сербського бароко та поезії символізму. Один з найчитаніших письменників екс-Югославії ХХ
століття, його твори перекладено 30 мовами.
Слайд 3
Милорад Павич народився 15 жовтня 1929 року в Белграді. Його батько був
скульптором і походив з інтелігентної сім'ї, мати викладала філософію
і була знавцем сербського фольклору. Писати Павич почав з раннього віку і завжди вважав літературу своїм родовим покликанням — серед його родичів і предків по лінії батька були письменники, і Павич у своїх інтерв'ю віддавав їм належне.
Слайд 4
Дитинство Павича прийшлося на німецьку окупацію. Переживши два
бомбардування Белграда, при яких загинули 25 тисяч чоловік, письменник
одного разу мало не загинув від рук німецьких солдат: його зупинив патруль, але крім учнівського квитка ніяких документів у 15-річного Павича не було. Лише завдяки зусиллям батька, який трохи знав німецьку і зумів порозумітися з солдатами, Павича не розстріляли. Згодом, у 1999-му, письменнику довелося пережити третє в його житті бомбардування — ці враження знайшли відображення в його романі «Зоряна мантія».
Слайд 5
У 1953 році Павич закінчив філософський факультет Белградського університету, а
потім отримав докторський ступінь у Загребському університеті. Попри те,
що Павич не залишав письменництва, за видом діяльності він залишався вченим, літературознавцем, журналістом, перекладачем і викладачем — ким завгодно, але не письменником.
Слайд 6
Так було до 1973 року, коли в Югославії
була опублікована його перша книга — збірка оповідань «Залізна завіса».
Втім, навіть після цього Павич, як він скаже пізніше, був «найнечитанішим письменником своєї країни».
Слайд 7
У світову літературу Павич увійшов завдяки роману «Хозарський словник»,
що вийшов в 1984 році. Цей роман, перший для письменника, став
європейським відображенням магічного реалізму, гіпертекстовою фантазією на тему Борхеса. Влаштований так, щоб кожен мав читати його по-своєму, роман без початку і кінця вийшов ідеальним втіленням того, що передбачив Борхес у своєму «Саді, де розбігаються стежки». Критики, не чекали появи настільки сильного автора в тому місці, де, здавалося, не існувало літературної традиції, захоплено прийняли роман, назвавши його першим зразком нелінійної прози, а самого Павича — першим письменником XXI століття.
Слайд 8
Книги, опубліковані після «Хозарського словника», не мали такого
успіху, але й письменником одного роману Павич не став.
Постмодерні експерименти успішно продовжилися в романі-клепсидрі («Повість про Геро і Леандро»), романі-кросворді («Пейзаж, намальований чаєм») та романі-ворожінні на картах Таро («Остання любов у Константинополі»). Зрештою Павич завернув свій творчий досвід в ультимативну літературну форму — «Унікальний роман», детектив з сотнею кінцівок, що пропонує читачеві максимальну участь у вигляді порожніх сторінок, на яких кожен може дописати свій фінал.
Слайд 9
Сербський класик, за його власним визнанням боявся набриднути
читачеві, зумів підкорити читача, зробивши його співавтором своїх творів.
Експерименти з інтерактивністю, персонажі і місця, що час від часу міняють агрегатний стан, де розходяться сюжетні лінії — у своїх творах Павич змішував сон з дійсністю, не намагався робити між ними відмінностей і в цьому залишився неперевершений.
Слайд 10
Був одружений з Ясміною Михайлович, письменницею й літературним
критиком.
Слайд 11
Помер у віці 80 років від інфаркту міокарда.