Презентация на тему Левитан И.И.

М. Третьяков купує картину дев'ятнадцятирічного художника "Осінній день. Сокольники".

Це було першим визнанням таланту Левітана.

До перших з дійшовших до нас творів живописця відносяться два невеликих пейзажі, показаних на учнівських виставках, - "Вечір" (1877) і "Сонячний день. Весна" (1877).

з натури в Останкіно. До цього часу відносяться роботи:

"Дубовий гай. Осінь" (1880), "Дуб" (1880), "Сосни" (1880).

«Дубовий гай. Осінь»

«Дуб»

мрію, і потрапляє на Волгу. Волзький період творчості Левітана

триває до 1890 року.

Пейзажі Волги, створені Левітаном, різноманітні ... Урочистої тишею, величавим спокоєм віє від полотен: "Вечір на Волзі" (1888) і "Вечір. Золотий Плесо" (1889).

Товариства пересувних виставок. С. Т. Морозов (меценат і любитель

живопису) надає художнику майстерню. Прагненням до створення епічного образу природи, картини-твори, відзначений період творчості художника з 1890 по 1895 рік. Серед них такі значні полотна, як "У виру" (1892), "Володимирка" (1892) і "Над вічним спокоєм" (1894).

1895 був складним і важким у житті художника. Хвороба серця підточувала сили, супроводжувалася нападами болю, ядухою ... Меланхолія та особисті негаразди часом доводили Левітана до розпачу, до спроб покінчити з життям. Проте любов до природи і мистецтва стала тією цілющою силою, яка не тільки допомогла подолати хворобу, але й повела його до нових творчих відкриттів. Приїзд Левітана в березні 1894 року в Тверську губернію, в Островно, а потім у Горки відкриває останній період творчості художника.

не примітна дорога. Навколо пусто, голо, лише рідкісні переліски

да кущі скрашують бідність пейзажу. І хмари, безпросвітно навислі над горизонтом, і однотонний колорит картини, і самотня фігурка Мандрівниці підкреслюють похмурий мотив пустельної дороги. Малі стежки, немов струмочки в річку, вливаються в її широке протягом, а вона панує над розкинулася навколо степом, і здається, ніби вся Росія перетнута нею.

об'єкт діяльності, не ворожа сила, а джерело натхнення і

самого життя. Вона прекрасна сама по собі.
Природа живе за своїми законами, велична і вічна. »
Левітан І.І.

На передньому плані, ліворуч, височіє край косогору з церківкою

і кладовищем на ньому. Далі, скільки вистачає очі, - тьмяна нерухома вода, облямована вдалині плавною лінією низького берега, тоскно пустельного аж до самого горизонту. Далекий берег тягнеться вузькою, млосно довгою смугою, одноманітною за кольором. Над ним - грізні, важкі хмари, що кидають похмурі тіні на все навколишнє

("Березень"), по-весняному співає і дзвенить струмок ("Весна. Останній сніг",

1895), ніжно пахнуть квітучі яблуні ("Квітучі яблуні", 1896); в кришталевої осінньої ясності виблискує золото листя , синіють річки, порожніють гаю ("Золота осінь", 1895) і настає "пишне в'янення природи" («Осінь", 1895). Поетична краса природи дана як прославляння рідної країни, звучить як пісня, гімн Батьківщині.

«Весна. Останній сніг»

- свято. Світла сторона будинку, що відбиває сонячне світло,

помаранчеві стовпчики ганку, густо-коричневі тіні на двері, блакитні - на снігу, світло-фіолетові рефлекси на кронах молодих дерев, яскраво-синя глибина неба - такий радісний, повний життя колорит картини.

Немов на очах у глядача відступає зима, не в силах чинити опір молодим і здоровим силам весни. На дорозі, що веде до будинку, сніг вже побуріння, змішався з землею. Біля будинку, де особливо тепло, сніг шарується, стаючи схожим на тонкі пластинки слюди.

мідних крон беріз, тьмяні, приглушені для зелені трав, холодні,

синяво-фіолетові для нерухомої поверхні води з ясними відбитками берегів в ній, відводить погляд глядача далеко в глибину картини, слідом за зникаючим серед полів струмком. Малюючи тонкі і стрункі стовбури беріз, він створює той ледь вловимий ліричний мотив, який змушує відчути поезію російської природи.

прощальная краса, Люблю я пышное природы увяданье, В багрец

и золото одетые леса. В их сенях ветра шум и свежее дыханье, И мглой волнистою покрыты небеса, И редкий солнца луч, и первые морозы, И отдаленные седой зимы угрозы.
О.С.Пушкин

(1896-1897) завершує цикл ліричних пейзажів 1895-1896 років.

тонкістю і глибиною. Вони відображають прагнення художника "витончений" своє

мистецтво так, щоб "чути трав животіння". Він все частіше звертається до втілення невловимих моментів у природі, прагне граничного лаконізму зображення "Останні промені сонця" (1899), "Луна. Сутінки" (1899), "Сутінки" (1900), "Сутінки. Копиці" (1899). Два останніх пейзажу визнані справжніми шедеврами Левітана.

«Останні промені сонця»

назвати свій твір "Руссю"; йому хотілося дати йому деякий

синтез своїх численних шукань. "Озеро" - узагальнений образ прекрасної і світлої російської природи. Русь, Батьківщина - останні думки і почуття художника. Він не зумів закінчити картину, як хотів ...