Він усюди вештаєшся
Та на кобзі грає.
А хто
грає, того знають
І дякують люди:
Він їм тугу розганяє,
Хоть сам світом нудить.
Попідтинню сіромаха
І днює й ночує;
Нема йому в світі хати;
Недоля жартує
Над старою головою,
А йому байдуже;
Сяде собі, заспіває:
«Ой не шуми, луже!»
Заспіває та й згадає,
Що він сиротина,
Пожуриться, посумує,
Сидячи під тином.
Отакий-то перебендя,
Старий та химерний!..
Заспіває, засміється,
А на сльози зверне…
Т.Г. Шевченко «Перебендя»