Презентация на тему Бах, Бетховен, Шопен. Сучасні думки

був оточений музикою. З'явившись на світ 21 березня 1685

року, він виховувався в сім'ї професійних музикантів. Оскільки батьки Йоганна рано померли, його вихованням зайнявся старший брат, який служив при церкві органістом. Він і навчив Йоганна основам музики. Переважно Бах навчався на творах класичної музики, але завжди мріяв дістатися до нот сучасних на той момент композиторів. Ці модні музичні матеріали зберігалися в шафі у брата, і хлопчик потай переписував ноти для себе. Коли брат відібрав ці ноти у нього, Бах спересердя пообіцяв написати ще кращу музику. І він виконав свою обіцянку.
Йоганн працював придворним музикантом, доглядачем органу, потім органістом. Саме орган зробив його дуже відомим на Батьківщині. За цей час його всі пізнали як віртуозного органіста. Але він писав музику для різних інструментів. На старості Бах майже осліп, його твори записував зять. Всього він створив близько 1000 геніальних музичних творів. Останній із них — «Ось я постаю перед троном Твоїм».
28 липня 1750 року Йоганн Себастьян Бах несподівано прозрів, але в цей же день у нього стався серцевий напад, в результаті якого він і помер.

концертах. Грав він на різних інструментах, пробував писати музику

і добре імпровізував. Але систематична освіта, регулярні заняття почалися тільки з одинадцяти років, коли Людвіг уже сам працював при дворі на посаді помічника придворного органіста — музиканта, який супроводжує церковну службу на органі. Органістом був талановитий композитор Неефе, культурний музикант, який добре володів технікою писання музики, чудово знав музичну літературу. Неефе дуже полюбив свого учня і був для нього не тільки чудовим педагогом, але й наставником і другом. Саме Неефе порадив і допоміг Бетховену у 1787 р. поїхати до Відня для занять з Моцартом.
У 1792 р., після смерті батька, Бетховен знов поїхав у Відень, де здобув славу і популярність блискучого виконавця та імпровізатора. Він став учителем музики в деяких домах віденських вельмож, і це дало йому кошти для життя.
У Бетховена було сильно розвинене почуття власної гідності, він гостро і хворобливо відчував принизливе становище придворного музиканта і тому часто бував різкий по відношенню до людей, які ображали його своїм чванством. Бетховен часто підкреслював, що мати талант значно важливіше і почесніше, ніж мати знатне походження. «Князів багато — Бетховен один», заявив він меценату князю Ліхновському. Ці погляди на суспільне становище музиканта виробились у Бетховена під впливом передових ідей того часу.
У 1818 р. Бетховен відчув себе краще і з новим піднесенням віддався творчості, написавши цілий ряд великих творів, серед яких особливе місце займає 9-а симфонія з хором, «Урочиста меса»² і останні квартети та фортепіанні сонати.
За три роки до смерті Бетховена друзі організували концерт з його творів, в якому були виконані 9-а симфонія і уривки з «Урочистої меси». Успіх був величезний, але Бетховен не чув аплодисментів і захоплених вигуків публіки. Коли одна з співачок повернула його обличчям до публіки, він, побачивши загальне захоплення слухачів, від хвилювання знепритомнів. В той час Бетховен був уже зовсім глухий. Уже з 1815 р. під час розмови він вдавався до записів.
Стан здоров'я Бетховена різко погіршився. У березні 1827 р. Бетховен помер.

Людвіг ван Бетховен народився 1770 р. в м. Бонні, недалеко від французького кордону. Батько і дід його були придворними музикантами.
Маленький Людвіг рано виявив свої музичні здібності і батько почав заняття з ним з п'яти років, розраховуючи зробити свого сина, подібно до Моцарта, і добути з цього матеріальну вигоду. Батько Бетховена змушував хлопчика годинами грати одні й ті ж вправи.

поблизу Варшави. Ще в дитинстві в біографії Фредеріка Шопена

проявилися музичні здібності, у тому числі до імпровізації. Під час навчання в училищі, Шопен багато часу присвячував музичних занять. Він навчався у Войцеха Живного, Ельснера.
Виступати зі своїми творами композитор почав з 1829 року. У наступному році він покинув Варшаву, а в 1831 оселився в Парижі. Там моментально став відомим, знайшов безліч шанувальників.
Вперше в біографії Шопена захворювання легенів гостро проявилося в 1837 році. З тих пір він страждав астматичними нападами. У 1848 році знаменитий музикант оселився в Лондоні, ставши не лише виступати на публіці, але й викладати. Самопочуття Шопена все погіршувався, а незабаром після повернення в Париж, він помер. За своє життя Шопен створив безліч творів для фортепіано, був одним з найяскравіших представників романтизму в музиці.

Баха?

Іван Остапович (художній керівник Бах-маратону Львів 2015, дириґент, композитор):

“В усі часи мистецтво об’єднувало людей. Нехай сьогодні музика Баха об’єднає нас заради миру, добра та світла”.
Богдана Фроляк (композиторка): “Мені здається, що Бах завжди є сучасним композитором. Я впевнена, що за років 300 чи 500 люди, що житимуть в той час, зможуть також назвати Баха сучасним композитором”.
Михайло Степаненко (композитор, професор, завідувач кафедри спеціального фортепіано НМАУ ім. П. Чайковського): “Бах, у світовому ракурсі — це вся музика. Решта музики, післябахівської, – це відгалуження від такого могутнього дерева…як Бах…”
Ірина Магдиш (начальник управління культури Львівської міської ради): “…Коли я працювала в бібліотеці музичної школи, я тоді ще була зовсім юною дівчинкою, і найважчими книжками, які мені довелося видавати дітям музичної школи, були лібрето опер і Добре Темперований Клавір Баха….”
Кіліан Шуберт (проектний менеджер, любить музику, грає на скрипці) (Німеччина): “Коли я слухаю Баха, то відчуваю себе спокійним, вільним, чистим; і я знову розумію, що важливо, а що неважливо”.
Михайло Дейнега (художник, директор Івано-Франківського Художнього музею): “…у цій музиці є волання до Бога і біль за втраченим раєм….тут звучить людина, яка хоче бути об’єднана зі світом і зберігає свою цілісність”.
Володимир Бєглов (журналіст, громадський активіст): “…Великою проблемою сучасної освіти є те, що будь-яку класику ми починаємо, не те що нелюбити, а ненавидіти – починаючи від класичної літератури і закінчуючи класичною музикою…”.
Альберт Тію (піаніст, доцент консерваторії Йонґ Сью То) (Cінгапур): “…Все, що ми виконуємо, має корені, які починаються із Баха….можна сказати, що вплив Баха справді змінив усе”.
О. Степан Сус (настоятель Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла): “Для мене це можливість застановитися над вічними ідеями і тими цінностями, які ніколи не помирають”.

під керівництвом свого батька. Потім, переїхавши в 1792 році

в столицю європейського музичного мистецтва Відня, удосконалювався в композиції у Гайдна, Сальєрі. Ставши одним з наймодніших піаністів в кінці XVIII століття, користувався фінансовою підтримкою багатою віденської аристократії.
Ранній період творчості Бетховена ознаменувався появою цілого ряду сонат, в тому числі знаменитих "Патетичної" (1798) і так званої "Місячної" (1801), а також ряду камерно-ансамблевих творів.
Наприкінці 1790-х років у композитора почала розвиватися прогресуюча глухота. Однак він зумів подолати душевну кризу і продовжував творити. Твори початку XIX століття пронизані драматичними і героїчними мотивами. Серед них можна назвати "Крейцерова соната" для скрипки і фортепіано (1803) і фортепіанну сонату "Аппассионата" (1805).
Ще за життя Бетховена стали вважати першим композитором свого часу, він заслужено користувався загальною шануванням.
У творчості пізнього Бетховена знову на передній план виходить, як багатство контрастів. Він пише музику драматичну і лікующую, ліричну і молитовну, гармонійно поєднує архаїчність і сучасний стиль.
Одним з найбільших вкладів Бетховена у розвиток класичної музики стало те, що він вперше здійснив синтез симфонічного та ораторіального жанрів, про що яскраво свідчить його Дев'ята симфонія.
Я захоплююся творами Людвіга ван Бетховена і його характером - мужністю, цілеспрямованістю, працездатністю. Його геніальні творіння увійшли до скарбниці світової культури і досі продовжують хвилювати серця мільйонів людей.

Людвіг Ван Бетховен - геніальний німецький музикант, представник віденської класичної школи.​ ​
За відгуками сучасників, в "грі Бетховена бурхливий темперамент і віртуозний блиск поєднувалися з багатством уяви і глибиною почуття