Слайд 2
До засобів ведення воєнних дій належать зброя і
військова техніка, що використовуються збройними силами для фізичного знищення
супротивника та ліквідації матеріальної можливості чинення ним опору.
Методи ведення воєнних дій - це система спеціальних прийомів використання вказаних засобів з метою досягнення успіху в збройному конфлікті.
Слайд 3
У міжнародно-правовій доктрині цей розділ права збройних конфліктів
іменується "правом Гааги", оскільки основні принципи і норми про
засоби та методи ведення воєнних дій закріплені в Гаазьких конвенціях 1899 і 1907 рр. Згодом було укладено Кеневські конвенції про захист жертв війни 1949 р. і додаткові протоколи І і II до них 1977 р., що розвинули ці принципи і норми.
Слайд 4
Аналіз звичаєвих і конвенційних норм дає змогу зробити
висновок, що засоби та методи ведення воєнних дій можуть
бути забороненими, частково забороненими і незабороненими.
Додатковий протокол І до Женевських конвенцій 1949 р., спираючись на положення Петербурзької декларації про скасування застосування вибухових і запалювальних куль 1868 р.1 і Гаазьких конвенцій 1899 і 1907 рр., встановлює, що у разі будь-якого збройного конфлікту право сторін вибирати методи і засоби ведення війни не є необмеженим; забороняється застосовувати зброю, снаряди, речовини і методи ведення воєнних дій, здатні заподіяти зайві пошкодження або зайві страждання; забороняється застосовувати методи або засоби ведення воєнних дій, які мають на меті заподіяти або, як можна очікувати, значну, тривалу і серйозну шкоду природному середовищу
Слайд 6
Як наголошувалося вище, ще в стародавні часи застосовувалися
правила про заборону використовувати певні види зброї, наприклад, стріли,
що мають зубцюваті, отруйні або розжарені у вогні наконечники (Закони Ману). Стародавні римляни стверджували, що війна ведеться зброєю, а не отрутою (агmis non veneno). З розвитком науково-технічної думки розширювався перелік видів зброї, застосування яких заборонено.
Слайд 7
Одним із най небезпечніших видів зброї масового знищення
є хімічна зброя. Вперше її застосували під час Першої
світової війни, коли німецькі війська у 1915 р. провели газову атаку проти французької армії на річці Іпр, що дало назву газу, який використовувався, "іприт". Нині згідно з нормами міжнародного права заборонено використання в збройних конфліктах як хімічної, так і бактеріологічної зброї. Договірно-правова заборона застосування хімічної зброї вперше була зафіксована в Женевському протоколі про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газів і бактеріологічних засобів 1925 р. У 1993 р. була прийнята Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та її знищення, що поставила хімічну зброю під повну заборону. Конвенція набула чинності в 1997 р.
Слайд 9
Найнебезпечнішим видом зброї масового знищення є бактеріологічна зброя,
яка застосовувалася Японією проти Китаю в роки Другої світової
війни. Ці діяння Японії були кваліфіковані як воєнні злочини Токійським і Хабаровським воєнними трибуналами. У 1972 р. була укладена Конвенція про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про їх знищення. Конвенція є чинною.
Слайд 10
Сучасне міжнародне право не містить спеціальних норм, які
б забороняли застосування ядерної зброї. У Консультативному висновку Міжнародного
Суду ООН 1996 р. було підкреслено, що застосування ядерної зброї має бути сумісне з вимогами міжнародного гуманітарного права. Досвід ядерних бомбардувань BBC США японських міст Хіросіми і Нагасакі в 1945 р. доводить, що застосування цього виду зброї несумісне з галузевими принципами права збройних конфліктів, які забороняють використання антигуманних засобів і методів ведення війни з невибірковим ефектом.
Слайд 11
Актуальною проблемою сучасного міжнародного права є заборона розробки
і застосування нових видів зброї масового знищення: інфразвукової, лазерної,
радіологічної та ін. На жаль, ефективних заборонних норм у цій сфері міжнародне співтовариство поки не виробило.
Слайд 12
30 травня 2008 р. у Дубліні низка країн
схвалили Договір про касетні боєприпаси, що забороняє застосування касетних
бомб. Договір був підписаний 3 грудня 2008 р. 93 державами. На сьогодні цей документ підписали 98 держав. Китай, Росія, США, виробники і власники найбільших арсеналів цих боєприпасів, а також Ізраїль, Індія, Пакистан, що вважають їх ефективною і необхідною зброєю, відмовилися від ухвалення договору.
Слайд 13
Право збройних конфліктів забороняє і певні методи їх
ведення. Ще зі стародавніх часів заборонено вести війну віроломними
методами. В п. 1 ст. 37 додаткового протоколу 11977 р. до Женевських конвенцій 1949 р. проголошується: "Забороняється вбивати, наносити поранення або брати в полон супротивника, вдаючись до віроломства"1. Віроломством вважаються дії, спрямовані на те, щоб викликати довіру супротивника і змусити повірити, що він має право на захист або зобов'язаний надати такий захист за нормами міжнародного права з метою обману такої довіри.
Цей протокол також підтвердив звичаєву норму про заборону ненадання пощади супротивнику: "Забороняється віддавати наказ не залишати нікого в живих, загрожувати цим супротивнику або вести воєнні дії на такій основі" (ст. 40).
Слайд 14
Право збройних конфліктів забороняє вести воєнні дії методами,
які б загрожували цивільним об'єктам. Гаазька конвенція про закони
і звичаї суходільної війни 1907 р. встановила заборону на бомбардування та будь-яких атак незахищених міст, селищ, житла і будівель (ст. 25). У додатковому протоколі 11977 р. також підтверджується заборона на напади або репресалії щодо цивільних об'єктів (ст. 52). Протокол забороняє здійснення будь-яких ворожих актів, спрямованих проти історичних пам'яток, творів мистецтва або місць відправлення культу, які становлять культурну або духовну спадщину народів.
Слайд 15
Додатковим протоколом І заборонено використання методів або засобів
ведення війни, які мають на меті заподіяти шкоду природному
середовищу і тим самим здоров'ю і виживанню населення. В 1977 р. була укладена Конвенція про заборону воєнного або будь-якого ворожого використання засобів впливу на природне середовище, що посилила режим захисту природного середовища від шкідливої дії на нього в період збройних конфліктів.