Презентация на тему Технологія виробництва яловичина в м'ясному скотарсті

галузь тваринництва, основним завданням якої є вироб­ництво високоякісної яловичини.

Найдоцільнішою є його організа­ція в районах із значними масивами природних кормових угідь.
Галузь м’ясного скотарства характеризується низкою особливос­тей. Так, для виробництва яловичини застосовують іншу техноло­гію з використанням м’ясних порід худоби, добре пристосованих до різних кліматичних умов, невибагливих до кормів, стійких проти захворювань, із консолідованою спадковістю, скороспілих, із висо­кою оплатою корму продукцією, більшим виходом м’яса високої якості.

поділяють на три періоди — відтворення й вирощування телят

до відлучення, вирощування молодняку після відлучення від корів та інтенсивна його відгодівля або нагул.

з відтворенням стада, бо чим вищий вихід телят, тим

більше можна отримати яловичини. За умови виходу телят 100 % на структурну голову одержують 120 - 130 кг яловичини, а при 60 - 70 телятах від 100 корів цей показник знижується до 60 - 70 кг. Структура стада, крім темпів відтворення, визначається і віком під час реалізації молодняку на плем’я та м’ясо, що тісно пов’язано з рівнем годівлі. Інтенсивна годівля дає можливість скоротити строки вирощування молодняку, а оптимальна структура стада забезпечує одержання максимального виходу продукції з нижчою собівартістю.
У репродукторних господарствах, в яких організовано відтворення та вирощування молодняку до відлучення і реалізацію його в інші господарства у 8-місячному віці, частка корів у стаді досягає 55, нетелей — 10 - 12 %. У господарствах із закінченим оборотом стада, де відбуваються відтворення, вирощування й відгодівля молодняку на м’ясо до 16 - 18-місячного віку, частка корів у стаді ста­новить 40, нетелей — 8 - 10 %. Якщо молодняк вирощують менш інтенсивно до 24-місячного віку й старше, то кількість корів у стаді має бути 35, нетелей — 6 - 8 %. Для отримання високого виходу молодняку і збереження сезонності отелень із стада вибраковують 25 - 30 % корів.

повинен бути зумовлений наявністю і станом пасовищ, приміщень з

їх конструктивно-планувальними рішеннями, забезпеченістю кормами і підстилкою. Необхідно застосовувати, головним чином, вигульно (взимку) — пасовищну (весна-осінь) систему утримання худоби. Необґрунтоване збільшення капіталовкладень для утримання м'ясних корів в стійловий період спричиняє зниження економічної ефективності галузі.
Біологічна особливість м'ясних корів (здатність до початку зими відкладати достатньо підшкірного жиру) дає змогу утримувати їх у будь-яку погоду не в капітальних приміщеннях, а під навісами полегшеного типу, на глибокій незмінюваній підстилці. Повновікових корів доцільно розміщувати в будівлях полегшеного типу невеликими групами — по 20-25 голів. Це полегшує догляд за ними з урахуванням фізіологічного стану. Окреме утримання первісток дає можливість раціонально використовувати корми, звівши до мінімуму кормовий антагонізм серед тварин, збільшити швидкість поїдання кормів, тривалість жуйних періодів і відпочинку, підвищити продуктивність.

весняних отелень) процесу відтворення, властиву великій рогатій худобі. При

таких отеленнях корови після родів краще забезпечуються повноцінними кормами і хорошим утриманням, що сприяє швидкому відновленню їх організму і підвищенню молочності. Телята, одержані в березні-квітні, краще зберігаються. Це пояснюється тим, що остання стадія ембріонального розвитку плоду припадає на грудень-лютий і співпадає з оптимальною вгодованістю і хорошим фізіологічним станом більшості корів. Через це в березні-квітні телята народжуються більш життєздатними, не страждають шлунково-кишковими захворюваннями.
За традиційною технологією утримання м'ясних корів із телятами до відлучення — спільне. Проте даний спосіб має такі недоліки: 1. Телята дуже часто (12-15 разів протягом доби) ссуть корову. При незадовільних умовах годівлі вони “засисають” самок, які втрачають вгодованість, і або проявляють “приховану”, або взагалі не приходять в охоту до закінчення підсисного періоду; 2. Молодняк пізно починає споживати рослинні корми, що негативно впливає на його ріст і розвиток. Цьому можна запобігти, взимку використовуючи регламентований підсис.

можливості максимального споживання сухої речовини грубих і соковитих (а

також пасовищних) кормів при оптимальному рівні концентратів у збалансованих раціонах. Для створення міцної кормової бази, яка б забезпечувала необхідний рівень і повноцінність годівлі всіх груп тварин, в кожному господарстві слід інтенсивно використовувати усі наявні земельні ресурси (рілля, сінокоси, пасовища) для заготівлі достатньої кількості кормів і створення страхових їх запасів. На одну м'ясну корову “зі шлейфом” слід заготовляти (без страхфонду) на рік 60,0 ц корм. од., у тому числі концкормів 27,0%, соковитих — 30,0%, грубих — 16,0%, зелених — 27,0%.
Особливу увагу приділяють годівлі корів, які щойно отелилися. До їхнього раціону не включають кислих кормів, особливо силосу та кислого жому, які негативно впливають на хімічний склад і властивості молозива. Оскільки в перші дні після народження теля може висмоктувати 4,5-5 кг молока щодоби, а молочність корів, як правило, вища, годувати останніх протягом перших 10-15 днів після отелення слід в основному грубими кормами, а потім поступово збільшувати норму силосу чи сінажу. Для корів, які лактують, на 100 кг живої маси треба, кг: грубих кормів — 1,8-2, силосу — 3,6-3,8; концкормів — до 0,3. Влітку корови повинні максимально використовувати пасовище.

віку залежить від багатьох факторів: молочності корів, кількості додаткової

підгодівлі концентрованими та грубими кормами тощо. У цей період теля потребує особливої уваги і піклування. При недостатній годівлі в підсисний період тварини втрачають особливості, властиві молодому організму — інтенсивніший ріст та розвиток. Затримка телят у розвитку через недостатню годівлю в ранні періоди не може повністю бути компенсованою. Після підсисного періоду особливості годівлі молодняку залежать від його призначення. Рівень годівлі ремонтних телиць повинен забезпечити їх добрий розвиток і високу класність за живою масою, міцну конституцію. Годівля племінних бугайців повинна бути достатньою за рівнем енергії, кількістю органічних та мінеральних речовин, а також вітамінів, щоб забезпечити їх майбутню статеву активність і використання для відтворення у віці 14-16 міс.

В умовах Лісостепу України можна застосовувати такі системи утримання

молодняку, який вирощують на м’ясо: цілорічну стійлову, стійлово-вигульну та стійлово-пасовищну. Перша придатна для ферм промислового типу і передбачає утримання тварин протягом виробничого циклу групами до 20 голів у приміщеннях. Стійлово-вигульна система передбачає утримання худоби в осінньо-зимовий період у приміщеннях, а у весняно-літній — на вигульно-кормових майданчиках. Стійлово-пасовищну систему запроваджують у господарствах, які мають, навіть у незначних кількостях, природні та культурні луки і пасовища. Із способів утримання застосовують два: прив’язний і безприв’язний, з модифікаціями — безприв’язний на щілинній підлозі, безприв’язний боксовий та безприв’язний на глибокій довго не змінюваній підстилці. Останніми десятиріччями роль прив’язного способу істотно зменшилася, проте на невеликих фермах, віддалених від основних виробничих точок, і у фермерських господарствах цей спосіб не втратив свого значення. Його також широко використовують на заключному етапі виробництва яловичини — при відгодівлі як молодняку, так і особливо дорослої худоби. Проте впроваджуючи прив’язне утримання, особливо з молочного віку, слід мати на увазі, що це, як і утримання більше 10 міс., призводить до гіподинамії, погіршення апетиту, зменшення приростів, а отже, до зниження ефективності вирощування та відгодівлі.

напіввідкритого типу чи на відгодівельних майданчиках, особливо з тристінними

непродувними навісами. Відгодівельний майданчик обладнують бетонованим покриттям між годівницею та зоною відпочинку й асфальтом — у зоні кормового проїзду.
Особливу увагу необхідно приділяти обладнанню зони відпочинку, яка повинна бути піднята на 25-30 см і мати нахил підлоги у бік кормо-вигульного майданчика 4°. Глибоку підстилку починають готувати з вересня, закладаючи початковий шар товщиною 20-25 см, а потім вносять 2 рази на тиждень з розрахунку 2-2,5 кг для тварини на добу, і з настанням холодів щодня.

відгодівлі здійснюють залежно від приросту та вгодованості тварин. Щомісячне

зважування — трудомісткий процес, який частково призводить до втрати живої маси тваринами, тому деякі господарства застосовують принцип авансової оплати з догляду за тваринами з остаточним розрахунком із завершенням відгодівлі чи нагулу.