Слайд 3
Це означало, що на той час риторична практика
вже нагромадила достатній досвід для диференціації і класифікації промов
та систематизації засобів досягнення заданого ефекту від них. Учення про три роди промов у риториці Цицерона дещо відрізняється від погляду Аристотеля, який вчення про три роди промов розвинув у три види риторики.
це ті самі судові, дорадчі та похвальні промови, визначені
раніше Арістотелем, і водночас це ще й три роди промов, виділені не за сферою і метою (осудження, користь, хвала), а за якістю промов, мовним матеріалом, тобто за тією основою, на якій пізніше сформувалося вчення про три експресивні стилі: високий, низький і середній (помірний).
Слайд 5
Цицерон починає розмову про це так: «Промова буває
трьох родів», і виділяє ораторів, які мали «величну поважність
думок і пишність слів», «здатні й готові хвилювати й полонити душі», досягали цього промовою «гладкою, стрункою й завершеною».
Слайд 6
Інші оратори досягали мети «промовою різкою, суворою, грубою,
незавершеною й незаокругленою». А між ними -- «середній і
начебто помірний рід промов», суміжний з обома, «тече єдиним потоком, і нічим не виявляючись, крім легкості й рівномірності: хіба що щось вплете, як у вінок, декілька бутонів...».
Слайд 7
Кожний рід промов має свою досить загальну, але
більш окрему мету. Такою метою для дорадчих промов є
користь чи шкода, для судових -- звинувачення чи виправдання, для похвальних -- похвала або осуд, ганьба.