Презентация на тему Давньогрецький театр

(драма - словоРозвинувся він з ритуального вистави, дійства (драма

- слово грецьке і означає дійство) на честь бога Діоніса, бога веселощів і вина. Ритуал зазвичай супроводжувався хороводами, танцями і дифірамбами (жанр давньогрецької хорової лірики). Змістом цих пісень було сказанняРозвинувся він з ритуального вистави, дійства (драма - слово грецьке і означає дійство) на честь бога Діоніса, бога веселощів і вина. Ритуал зазвичай супроводжувався хороводами, танцями і дифірамбами (жанр давньогрецької хорової лірики). Змістом цих пісень було сказання про пригоди Діоніса. Виконавці їх танцями і мімікою відтворювали це сказання. Учасники ритуалу надягали на себе маски з цапиними бородамиРозвинувся він з ритуального вистави, дійства (драма - слово грецьке і означає дійство) на честь бога Діоніса, бога веселощів і вина. Ритуал зазвичай супроводжувався хороводами, танцями і дифірамбами (жанр давньогрецької хорової лірики). Змістом цих пісень було сказання про пригоди Діоніса. Виконавці їх танцями і мімікою відтворювали це сказання. Учасники ритуалу надягали на себе маски з цапиними бородами і рогами, зображуючи супутників Діоніса - сатирів (звідси назваРозвинувся він з ритуального вистави, дійства (драма - слово грецьке і означає дійство) на честь бога Діоніса, бога веселощів і вина. Ритуал зазвичай супроводжувався хороводами, танцями і дифірамбами (жанр давньогрецької хорової лірики). Змістом цих пісень було сказання про пригоди Діоніса. Виконавці їх танцями і мімікою відтворювали це сказання. Учасники ритуалу надягали на себе маски з цапиними бородами і рогами, зображуючи супутників Діоніса - сатирів (звідси назва - сатирова драма). Ритуальні уявлення відбувалися під час діонісійРозвинувся він з ритуального вистави, дійства (драма - слово грецьке і означає дійство) на честь бога Діоніса, бога веселощів і вина. Ритуал зазвичай супроводжувався хороводами, танцями і дифірамбами (жанр давньогрецької хорової лірики). Змістом цих пісень було сказання про пригоди Діоніса. Виконавці їх танцями і мімікою відтворювали це сказання. Учасники ритуалу надягали на себе маски з цапиними бородами і рогами, зображуючи супутників Діоніса - сатирів (звідси назва - сатирова драма). Ритуальні уявлення відбувалися під час діонісій (свят на честь Діоніса). Ці ритуальні уявлення і є попередниками давньогрецького театру. Після ритуалу влаштовували хода, з іграми й танцями. Цікаво, що жарти, на думку древніх греків, любить бог Діоніс. Під час цих веселощів виникла комічно-побутова сценка. Ритуальні танці стали грецьке трагедієюРозвинувся він з ритуального вистави, дійства (драма - слово грецьке і означає дійство) на честь бога Діоніса, бога веселощів і вина. Ритуал зазвичай супроводжувався хороводами, танцями і дифірамбами (жанр давньогрецької хорової лірики). Змістом цих пісень було сказання про пригоди Діоніса. Виконавці їх танцями і мімікою відтворювали це сказання. Учасники ритуалу надягали на себе маски з цапиними бородами і рогами, зображуючи супутників Діоніса - сатирів (звідси назва - сатирова драма). Ритуальні уявлення відбувалися під час діонісій (свят на честь Діоніса). Ці ритуальні уявлення і є попередниками давньогрецького театру. Після ритуалу влаштовували хода, з іграми й танцями. Цікаво, що жарти, на думку древніх греків, любить бог Діоніс. Під час цих веселощів виникла комічно-побутова сценка. Ритуальні танці стали грецьке трагедією, а саме свято-давньогрецької комедією.

будівлю найбільших розмірів. Сцена складалася з довгої вузької платформи

і з трьох сторін була обнесена стінами, з яких задня (з навісом) називалася скеною, бічні - параскеніями, а сама сцена - предскеніем. Піднімався уступами півколо сидінь для глядачів називався амфітеатром, місце між сценою і амфітеатром - орхестрою; тут містився хор, який керувався корифеєм. Декорацій у давньогрецькому театрі не було

плащі (що цікаво, колір їх залежав від ролі -

царі, наприклад, носили червоні плащі). Все це повинно було надати акторові високий зріст і велич, уподібнює його Богу чи герою, яких він зображував. Від мімічних дифірамбів поступово перейшли до показу їх у дії.

грецької трагедії - страх перед фатумом, долею - на

думку Аристотеля повинен матиОсновний мотив грецької трагедії - страх перед фатумом, долею - на думку Аристотеля повинен мати результатом не просто боязнь потрапити в таке ж положення, а моральнеОсновний мотив грецької трагедії - страх перед фатумом, долею - на думку Аристотеля повинен мати результатом не просто боязнь потрапити в таке ж положення, а моральне очищенняОсновний мотив грецької трагедії - страх перед фатумом, долею - на думку Аристотеля повинен мати результатом не просто боязнь потрапити в таке ж положення, а моральне очищення від тих почуттів, які можуть його викликати. Звідси відбуваються три єдностіОсновний мотив грецької трагедії - страх перед фатумом, долею - на думку Аристотеля повинен мати результатом не просто боязнь потрапити в таке ж положення, а моральне очищення від тих почуттів, які можуть його викликати. Звідси відбуваються три єдності грецької трагедії: місця, дії і часу (дія могла відбуватися лише від сходу до заходу сонця), які повинні були посилити ілюзію реальності дії. Єдність часу і місця в значній мірі обмежувало характернеОсновний мотив грецької трагедії - страх перед фатумом, долею - на думку Аристотеля повинен мати результатом не просто боязнь потрапити в таке ж положення, а моральне очищення від тих почуттів, які можуть його викликати. Звідси відбуваються три єдності грецької трагедії: місця, дії і часу (дія могла відбуватися лише від сходу до заходу сонця), які повинні були посилити ілюзію реальності дії. Єдність часу і місця в значній мірі обмежувало характерне для еволюції роду розвитокОсновний мотив грецької трагедії - страх перед фатумом, долею - на думку Аристотеля повинен мати результатом не просто боязнь потрапити в таке ж положення, а моральне очищення від тих почуттів, які можуть його викликати. Звідси відбуваються три єдності грецької трагедії: місця, дії і часу (дія могла відбуватися лише від сходу до заходу сонця), які повинні були посилити ілюзію реальності дії. Єдність часу і місця в значній мірі обмежувало характерне для еволюції роду розвиток драматичних елементів за рахунок епічних. Про те, що відбувалося поза сцени розповідали так звані «вісники».

Фрініх. Вони ввели актора. Драматичні твори давалися авторами зазвичай

в порядку змагань. Автори ж виконували головні ролі, самі писали музику для трагедій, керували танцями.

трагедії, перший із трьох великих афінських драматургів V ст. до

н. е. поряд із Софоклом — давньогрецький драматург, автор класичної трагедії, перший із трьох великих афінських драматургів V ст. до н. е. поряд із Софоклом та Евріпідом.
Як і всі драматурги до Софокла, сам виконував ролі у своїх драмах, наймав також і професійних акторів. Вважається, що саме Есхіл зробив надзвичайно важливий крок у розвитку драми, ввівши в дію другого актора (девтерагоні́ста).

н. е.) — давньогрецький трагік (грец. Σοφόκλης, близько 496–406 до н. е.) —

давньогрецький трагік, драматург (грец. Σοφόκλης, близько 496–406 до н. е.) — давньогрецький трагік, драматург, один із трьох найвизначніших трагічних поетів класичної Греції (грец. Σοφόκλης, близько 496–406 до н. е.) — давньогрецький трагік, драматург, один із трьох найвизначніших трагічних поетів класичної Греції, який займає за часом життя і характером творчості місце між Есхілом (грец. Σοφόκλης, близько 496–406 до н. е.) — давньогрецький трагік, драматург, один із трьох найвизначніших трагічних поетів класичної Греції, який займає за часом життя і характером творчості місце між Есхілом та Еврипідом.

з них виконував більше ролей, ніж у трагедії. І

в комедії величезну роль грав хор. Особливістю останнього було те, що корифей хору говорив від імені самого автора, викладаючи його основні думки, які він проводив у комедії. Частина вистави актори танцювали. Несхожі були костюми акторів комедії на костюми акторів трагедії. Маски акторів мали підкреслити смішне і потворне в викриває герої (вони були з витріщеними очима, з ротом до вух і т. п.). Фігур акторів надавався не менш потворний вигля

ломлячи. Це співпало з епохою почався демократичного руху, поколебавшего

підвалини давньогрецької релігії. У роки Перікла комедіографи зображували вже у своїх комедіях громадську боротьбу проти окремих політичних діячів. На початку IV століття, комедія стає карикатурно-побутовий. Була вона для вищого прошарку населення. Так само з'явилися герої, як хвалькуваті воїни, паразити і хитрі раби.