Презентация на тему Відбудова Кролевеччини в післявоєнний період та роль конкретної людини в ньому

Відродження з попелу й руїн
4. Відбудова шляхів
5. Відбудова млина
6.

Відновлення зв’язку
7. Відбудова колгоспів
8. Ткацтво
9. Вишивальниця Галя Івашко
10. Відбудова охорони здоров’я
11. Захаренко Марія Федорівна
12. Шевчик Петро Михайлович
13. Право на освіту
14. Піскун Галина Федорівна
15. Розбудова міста продовжується…
16. “Нове місто”

в післявоєнний період

Наше місто відзначило в 2001 році своє 400-річчя. Воно має глибоку історію. Пройшло шлях від невеличкого поселення до міста світового визнання. За останні чотири століття десятки поколінь народилися в Кролевці, у селах району, створювали сім’ї, працювали, будували. Кожен із них по-своєму творив історію рідного краю.

Рідний край

рідного народу
Мирна праця радянських людей була перервана нападом

фашистської Німеччини на Радянський Союз. У Кролевці вже в перші дні Великої Вітчизняної війни на фронт вирушили сотні добровольців. З вересня 1941 року Кролевець окуповували німецько-фашистські загарбники. Тяжкі часи настали для населення. Фашисти пограбували промислові підприємства, державні установи, колгоспи, чинили масові звірства проти мирних громадян.
Славний бойовий шлях пройшов Кролевецький партизанський загін. У грудні 1941 року в Кролевці вихованці школи № 1 створили підпільну комсомольську групу “Патріот Батьківщини”. Її членами були комсомольці М. Хурило, В. Павленко, Д. Бузовський. Група випускала листівки, які повідомляла про становище на фронтах.
Німецько-фашистські загарбники заподіяли Кролевцю великих збитків. З перших днів після визволення почали працювати партійні та радянські органи, які спрямували зусилля трудящих на відбудову господарства. Комуністи й комсомольці особистим прикладом запалювали їх на трудові подвиги.

звільнення від фашистів перед кролевчанами постало складне завдання: підняти

місто із попелу й руїн. Вже через два тижні завдяки зусиллям трудящих – почалася відбудова

окупацією. Районний комітет партії, міська Рада Депутатів організовували трудящих

на відбудову міста. У вільний від роботи час робітники й службовці виходили на відбудову.

гілка, про що свідчить стаття в газеті

“Колгоспне село” за 1943р.

вересня відновили роботу промислові артілі, прокомбінат і ткацька .

У 1944 році стали до ладу маслозавод, млин, друкарня, райхарчокомбінат, артілі цеглярів, торфодобувна, бондарів і шевців.

під керівництвом Киричка Дмитра Карповича

артілі “Метал”

Тоді ж із Російської Федерації прибули перші трактори.

І своїми силами відбудували зруйновані майстерні. За допомогою артілі ”Метал”, яка виготовляла запасні частини, відремонтували трактори. Не вистачало трактористів. За кермо тракторів сіли жінки. У 1944 році Кролевецька МТС мала 33 трактори. Річний план робіт 1944 року вона виконала на 117%.

народу було радіо, а засобом спілкування – телефон. Радіовузол

був у Кролевці, але потужність його була невелика і тому були створені радіовузли у селах Камінь (механік Рябцев І.І.), Дубовичі (механік Чернявий), Алтинівка (Немировець), Обтово (Комар І.К.), Зазірки (Лубенець М.І.). Таким чином на початку п`ятидесятих років район був радіофікований (540 радіоприймачів). А ось телефонів було тільки 51, якими в основному забезпечували підприємства та урядові заклади. За міський та міжсоюзний зв’язок можна зовсім не говорити, адже його не було. Каналу давали можливість по 11 годин дзвонити з комутатора в Конотоп та півгодини в Суми. Телеграфного зв'язку також не було.

1951 році

фотографії) видно, яке було далеке обладнання від сучасного з

потужністю 500 Вт. Тут зображено, як старший технік Кролевецького радіовузла Піскун В.Ф. збільшив до 1500 Вт

І.І., Немировець, Комар І.К., Дурова О.С., Єфіменко С.В., Соломаха

О.Ф., Лубенець М.І., Ковдя М.З., Карачук І.Я., Кодинець В.М. – ці люди віддали всі свої сили, вміння та знання на якісну роботу зв'язку, працюючи до виходу на заслужений відпочинок.

телеграфні апарати без перестану працювали та передавали екстрені та

прості телеграми. Від кваліфікації і вміння працівників залежало, як швидко приймали та передавали телеграми (телеграфісти Срібранець, Коновалова І. П.; телелефоністка: Кірушкіна В. Ф.)

Отже, багато сил було покладено саме на їх відбудову.

Про це говорять історичні довідки. Газета № 18 (74) від четверга 15 березня 1945 року одна з них. Стаття називається “Звернення колгоспників артілі ім. Леніна до всіх колгоспів і колгоспників Кролевецького району”.
“Ми закликаємо вас, дорогі товариші, добре спланувати весь процес весняних і збиральних робіт, щоб не гаяти часу, щоб посіяти більше, краще, ніж у минулому році, зібрати більше хліба для нашої країни, нашої армії. Чим більший буде врожай-тим більше хліба одержить держава, тим дорожчим буде трудодень в колгоспі. Усі наші сили-на боротьбу за високий врожай, на дійову допомогу нашій славній Червоній Армії!”- говориться в статті.

довоєнного рівня виробництва. Тваринники у співпраці з працівниками Українського

наукового-дослідного інституту тваринництва вивели нову породну групу свиней , що отримала назву кролевецької . У 1950 році міські колгоспи приєднали до економічно потужніших сільських.

фабрика, яка утворилася на базі райпромкомбінату, заводи будівельних матеріалів,

продовольчих товарів, залізобетонних виробів, крохмальний, льонозавод.

німецькими загарбниками. Ткалі з кожним днем удосконалювали своє виробництво.

Не покидаючи рушників, вони виробляли на своїх верстатах прекрасні художньо - текстильні вироби . Кролевецькі ткалі прославили свою Батьківщину своєю чесною працею на виробництві.

блузи та інші вироби носили тисячі трудящих нашої країни.

З них багато одягу вишила своїми руками краща стахановка кролевецької вишивальної артілі “1 Травня” Галя Івашко. Вона виконувала норму виробітку на 120 і більше відсотків. Виготовлені нею вироби відрізнялися високою майстерністю вишивки. За два роки чесної праці завоювала пошану серед всього колективу. Всенародне свято – день Першого травня Галя Івашко відзначила виконанням квітневого плану на 135 відсотків.

належала медичним працівникам, як солдатам милосердя і мужності. У

перші дні Великої Вітчизняної війни більшості медпрацівників, та навіть і курсантам фельдшерських та сестринських шкіл, довелося йти на фронт. Обладнувалися госпітальні бази, над якими брали шефство колективи підприємств, закладів, установ та організацій. У серпні 1941 року в м. Кролевець був сформований евакогоспіталь з медичного персоналу району.

міста і району було завдано величезних збитків (за актами

про злочини німецько-фашистських окупантів, встановлено: загальний збиток – 351 тис. 594 радянських крб.;
збиток лікарні, дитячій та жіночій консультаціям,
пологовому будинку та яслам – 1 млн. 587 тис. 665 радянських карбованців.

від роботи час проводили заходи з ремонту закладів охорони

здоров’я, підготовку їх до роботи в зимових умовах. Паливо доставлялося в лікарні на підводах і тачках, допомогали шефи.
У 1945 році в селах району були відкриті колгоспні пологові будинки. Було 9 пологових будинків при дільничних лікарнях та 11 колгоспних.

визволений від німецько-фашистських окупантів. У місті та в таких

селах, як Ленінське, Червоний Ранок, Добротово та ін. були розташовані евакогоспіталі.
З великими труднощами відновлювалася медична мережа міста та району. Не вистачало кадрів, медикаментів, коштів. Після визволення Кролевецького району Кролевецький райздороввідділ очолила Марія Федорівна Захаренко (1943-1946).

лікарня. Вона розташувалась у невеликому пристосованому приміщенні на 10

ліжок. Лікарем, на той час, працювала Ольга Гнатівна Саєнко, фельдшером – Йосип Іванович Москаленко. В лікарні чергували 2 медсестри (Євдокія Павлівна Федоренко та Оксана Прохорівна Школа), які повернулися з фронту. За 1947 рік в лікарні, незважаючи на післявоєнні негаразди (нехватка коштів, кадрів, медикаментів, устаткування, одягу, продуктів харчування), було прийнято 210 хворих.
Із 1948 року в Камінській дільничній лікарні почала функціонувати клінічна лабораторія.
Після демобілізації, Кролевецький райздороввідділ очолила Олександра Гаврилівна Степанова (1946-1951 р.р.).

в минулому дитячий санаторій «Берізка»

Кролевецької міської ради, П.М. Шевчик був призначений на посаду

головного лікаря Кролевецької райлікарні, яка нараховувала 55 ліжок. Під його керівництвом створювалась база охорони здоров’я Кролевеччини.

початку будівництва центральної районної лікарні на 455 ліжок, поліклініки

на 500 відвідувань у день. Ініціатива головного лікаря була прийнята облздороввідділом та Міністерством охорони здоров’я. Для створення своєрідного медичного містечка було виділено за межами нашого міста 10 ГА поля.

який повинен був мати лікувальне, рекреаційне і декоративне призначення.

Саджанці надходили з усіх регіонів світу, але більшість видів було завезено з Тростянецького дендропарку, Київського, Нікитінського ботанічних садів, з ботанічних садів Карелії та Грузчанського лісництва.

Міністерства охорони здоров’я УРСР. Завдяки йому була підібрана чудова

кольорова гама, де естафета цвітіння переходила від одного виду до іншого. Чудовими прикрасами були фонтан і альтанка, які гармонійно поєднувалися з доріжками для відпочинку.
Зростали тут прекрасні магнолії, висаджували 400 кущів троянд, адамове дерево, величний дуб крупноплідний і курильський чай, бузок персидський та багато інших видів дерев і кущів.
 

районна лікарня, поліклініка і пологовий будинок, де медичну допомогу

подавали 18 лікарів і 89 чоловік з середньою медичною освітою.

окупанти були вигнані з Кролевеччини приступили до роботи всі

34 школи району. У школах навчалося 7 тис. дітей, почали свою роботу вечірні школи. Багато труднощів доводилося переборювати: нестачу підручників, наочного приладдя, та на допомогу приходять ініціативні, творчі, енергійні вчителі й учні.
У школі №1 під керівництвом Роговської учні працюють над обладнанням фізичного кабінету.
У Реутинській школі вчительки Мартиненко і Кохан виготовляли букварі.

Кролевеччини в справі підготовки шкіл до початку нового навчального

року. Усі класні кімнати старанно відремонтовані. Підлога, вікна пофарбовані, рівними рядами стоять, виблискуючи фарбою, парти. Приміщення школи прикрашають кімнатні квіти. Для школи і вчителів завезено паливо на весь опалювальний сезон. Школи почали працювати за новою восьмирічною програмою. Для цього булі створені відповідні навчально-матеріальні бази. Школи розширені на додаткові кімнати. Навчання проводилося в одну зміну. Організовувалися туристські походи по рідному краю. Головне завдання вчителів – це свідоме засвоєння учнями програмового матеріалу. Для цього застосовувалися нові форми роботи. Так, українську і російську літературу повторювали за методом доповідей. Учитель робив оглядову доповідь, а потім поділяв цю тему на окремі підтемі, які й опрацьовували учні. Учителі географії основну увагу звертали на карту. Для цього кожен учень виконував малюнки окремих частин карти за завданням учителя. Щоб дати більше матеріалу учням давалися додаткові уроки з різних предметів. Організовувалися різні консультації.

семирічних школах і 115 – у школі робітничої молоді.

У них працювало 115 учителів. Відновив роботу технікум художніх промислів.

фашистів, а з жовтня 1943 року школа відновила навчання

дітей. Приміщення було розграбоване, вибиті вікна, двері, пошкоджена підлога, стіни. Школа розташувалася у двох одноповерхових приміщеннях по вулицях Франка і Орджонікідзе. У 10 клас прийшли 8 дівчат, які закінчили 9 класів до війни і які не були вивезені до Німеччини.
У 1944 році 7 випускниць завершили здобуття середньої освіти, перерване війною. Їх ровесники хлопці ще були на фронтах війни.

народилася 17

вересня 1922 року в місті Усурійськ (Росія), але в 1937 році її родина була репресована і відправлена в Україну, а саме в м. Кролевець. Закінчивши школу, Галина Федорівна пройшла курси вожатої, але з початком війни одразу ж відправилась на фронт. Спочатку вона була санінструктором розвідроти, а потім операційною медсестрою

в туберкульозному госпіталі (який знаходився в приміщенні школи №

2), але лікар заборонив їй, оскільки під час війни їй в легеню потрапив шматок скла, що означало велику можливість захворіти туберкульозом. Спочатку Галина Федорівна закінчила Глухівський учительский інститут, а згодом Сумський педагогічний університет ім. А.С. Макаренка. Одружилася з Піскуном В.Ф.
Працювала вчителем у Кролевецькій школі № 1 – викладала математику та фізику. Отримала звання Заслуженого вчителя України. У 50 років вийшла на пенсію по інвалідності, але після невеликої перерви викладала в школі етику і психологію сімейних відносин.

1-й,

будучи санінструктором розвідроти, виявила німецький міномет;
2-й, будучи операційною медсестрою в медсанбаті, отримала орден за найменший відсоток смертності при взятті Житомира. Нагороджена численними медалями та медаллю за оборону Кавказу.

не хотіли вчитися й мали погані оцінки, вона віддавала

весь свій час, працюючи по неділях. Зараз про неї згадують, внуки, діти та учні. І немає жодного, хто б гарно не відзивався про цю людину. Низький уклін Вам, учителю!

будинок культури. Працювали районна бібліотека і кілька бібліотек на

підприємствах, книжковий фонд яких становив 25 тисяч примірників.

городян, побудовані в ті роки, але не знайшли відображення

в викладеному :
- міський стадіон “Спартак”
- готель “Жовтень”
- автовокзал
- будинок для ветеранів
- машинно-лічильна станція
Усе, що тут перелічено, говорить про те, скільки всього було зроблено за ці часи.
Після закінчення війни трудящі приступили до відбудови господарства. Органи Радянської влади завершили наділення землею безземельних і малоземельних селян. Стали до ладу 4 млини, олійниця . Трудящі надавали допомогу голодуючим. Багато уваги приділялося розвитку охорони здоров’я, освіти й культури. У Дубовичах відкрили лікарню, де допомогу хворим надавали лікар і чотири чоловіка середнього медперсоналу .

по прокладанню дороги з бетонним покриттям. Тривали вони протягом

усього жовтня. На початку листопада з’ясувалося , що виділених 2600 т цементу вистачило лише на ділянку від траси , що по вул. Червоноранківська, і до вул. Петровського. Самі вулиці Петровського та Виноградова бетонувати було нічим.
Знову керівництво району вдарило на сполох. Секретар райкому партії М. П. Трембицький негайно виїхав до Києва “вибивати” цемент . В Міністерстві пообіцяли допомагати. І слова дотримали.
Великий внесок у розбудову міста вніс Додичко Іван Якимович, який очолював райком партії. Багато із міських жителів безпідставно звинувачують його в тому, що погодився на злиття державної торгівлі і торгівлі споживчої кооперації, що не пішла на користь міста.

органів , і не виконати його він не міг.

Окремі – що активно пропагував в районі вирощування картоплі. В ті часи, вона займала понад 7 тисяч га. На той час це була – Колосальна площа! Ця культура приносила найбільші прибутки, хоча була трудомісткою. Іван Якимович був вольовим і принциповим керівником, який міцно, часом жорстко, тримав у своїх руках керівництво в місті і районі. Він не мав наближених, ніколи і ніде не ставив своїх в керівництво. До всіх відносився тільки по результатах роботи. Було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці за комплексний розвиток району .
Абсолютна більшість робіт по розбудові міста ,як і кожного села окремо, виконані не тільки з його організації, але і за його ідеями . Він був переконаний комуніст як за поглядами, так і по відношенню до людей, до роботи.

довоєнного рівня виробництва. Міські колгоспи приєднали до економічно потужніших

сільських.
Відновили роботу заклади охорони здоров’я, освіти й культури. Діяла районна лікарня, поліклініка, пологовий будинок, де медичну допомогу надавали 18 лікарів і 80 чоловік із середньою медичною освітою. 2496 учнів навчалися в середній та чотирьох семиричніх школах і 115 – у школі робітничої молоді. В них працювало 115 учителів. Відновив роботу технікум художніх промислів. Методом народної будови звели районний будинок культури. Працювали районна бібліотека і кілька бібліотек на підприємствах, книжковий фонд яких становив 25 тис примірників .

забудоване одноповерховими дерев’яними хатиночками, покритими соломою з вузькими вуличками.

Невпізнано змінився Кролевець. У місті виросли багатоповерхові будинки. Утворилися нові вулиця та дороги й тротуари покриті асфальтом. Будинки стоять у прохолодній тіні каштанів і лип. Милують око алеї з туями.
У побут міських жителів увійшли природний газ, водопровід, каналізаційна мережа, телефон, радіо, телебачення. Після трагедії воєнного лихоліття та незгод післявоєнного періоду люди з особливим ентузіазмом бралися за мирну працю, результати якої давали плоди, поліпшуючи їх добробут з кожним роком.
Праця кролевчан високо оцінювалася державою. Тисячі їх нагороджені орденами та медалями. П'ятьом з них – першому секретарю райкому партії І.А. Додакову, ткалі фабрики художнього ткацтва В.І. Рекусі, трактористці колгоспу “Дружба” Є.І. Момот, свинарці колгоспу ім. К.Маркса К.П. Ковальчук, трактористці торфопідприємства Н.З. Ступак – присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці.