Слайд 2
Верте́п — старовинний пересувний український ляльковий театр де ставили релігійні і світські (переважно
жартівливі та іронічні) п'єси; відтворена стайня з народженням Христа. Український вертепний
театр — самобутнє явище у розвиткові нашої театральної культури.
Український вертеп відомий з 17 століття. Світська частина вистави поклала початок української комедії 19 століття.
Вертеп поширений в основному в Україні, в барокову добу (17-18 століття) і мав численні регіональні варіанти.
Слайд 3
Вертепний ляльковий театр мав форму двоповерхового дерев'яного ящика.
На другому поверсі показували різдвяну драму; на першому — механічно прив'язану
до неї сатирично-побутову інтермедію. Перша, різдвяна, частина вертепу, яку називали «свята», мала більш-менш стабільну композицію, натомість, друга змінювалася в залежності від місцевих умов, здібності й дотепності вертепника.
Слайд 4
З часом вертеп із лялькового театру перетворився на
справжній вуличний театр, де лялькову вертепну виставу сполучають із
грою живих людей, а подекуди і цілковито вся вертепна вистава зводиться до гри живих осіб.
Діяльність вертепного мистецтва стала популярною за межами України і вертеп побутував у Росії, Білорусії, Сербії та інших слов’янських країнах. Вертепи також були відомі як хорватська і сербська народна культура, зокрема, в районах Срем і Колубара.
Слайд 5
Відомі терміни:
Вертеп — веселе різдвяне дійство з піснями-колядками,
жартами, короткими виставами, яке влаштовували мандрівні музиканти й актори.
Вертепом
називали театр, в якому вистави розігрувалися ляльками на паличках (маріонетками) у великій дерев’яній дво- або триповерховій скриньці.
У ряді видань вертепом називають легеньку, зручну для перенесення хатку (сцену) на два яруси: верхній – це Вифлеєм, в якому відбувалося Христове народження, і нижній – для виконання комічних сцен з народного життя.
На Бойківщині та Гуцульщині вертепом називали «зірку» як спрощену форму другого типу вертепних скриньок.
Слайд 6
Шопка (також вертеп, вертепна скриня) — переважно макет, що зображає вифлеємську стайню, в ніч Різдва
Христового. Може бути виконана як в мініатюрі, так і у
великих розмірах. Встановлення шопок є однією з найпопулярніших різдвяних традицій у Європі та Північній Америці.
Слайд 7
Традиція встановлювати різдвяні шопки започаткована святим Франциском Ассизьким. Першу
шопку він встановив з благословіння папи Гонорія ІІІ у містечку Греччо в Італії у 1223 році, щоб
перенести ацкент в святкуванні Різдва Христового з світського матеріалізму та подарунків на поклоніння Ісусу. Вже через 100 років різдвяні шопки встановлювали у всіх італійських церквах; з Італії ця традиція перенеслася і на всю Європу, а звідти — в країни Північної Америки. В Україні шопки набули популярності передовсім в західних областях, де традиції їх встановлення успадкувалися від багаторічної приналежності до Польщі.
Слайд 8
Концепції походження вертепу
У науковій літературі зафіксовано
декілька концепцій походження вертепу:
Український етнограф, фольклорист М. Маркевич:
«в Київ занесений вертеп через Польщу з Заходу, де здавна виставлялися події, взяті із святого письма»
Український дослідник П. Житецький пов’язував виникнення вертепної драми з театром маріонеток, шкільними містеріями. Одним з перших він висловив думку про своєрідність української вертепної драми:
«український вертеп у своєрідній обробці його і в деяких подробицях, підказаних життям, є явище цілком самостійне.»
Український вчений М. Драгоманов вважав, що посередниками в засвоєнні вертепної драми могли бути німці.
І. Франко, коментуючи припущення М. Драгоманова щодо ролі львівських німців у запроваджннні вертепу, писав: "Маємо певну відомість, що львівські бернардини вже коло р. 1470 виставляли в своїм костелі яселка з домішкою живих сцен, отже, досить відмінно від українських кларисок"
Слайд 9
Сюжети різдвяних вертепів більш-менш однакові: цар Ірод дізнається
від волхвів, що народився Христос, претендент на його престол. Бажаючи
позбутися суперника, він кличе воїна і наказує йому побити всіх вифлеємських дітей віком від 2 років і молодше. Воїн виконує наказ, але одна стара баба Рахиль не дає свою дитину на побиття, тому озлоблений Ірод наказує вбити її дитину. За цей злочин смерть відрубує Іродові голову, а чорти тягнуть його в пекло. Після смерті Ірода на сцені, з піснями та танцями, з'являються циган, лях, москаль, жид, селянин, дід, баба, панотець. Число дійових ляльок доходило іноді до сорока.
Слайд 11
«Благовітив в Назареті, —
Стала слава
у вертепі»
Т.Г.Шевченко