Презентация на тему Хемінгуей

привілейованому передмісті Чикаго - містечку Оук-Парк, штат Іллінойс, США.

Його батько Кларенс Едмонт Хемінгуей був лікарем, а мати Грейс Холл присвятила життя вихованню дітей.

до природи, мріючи про те, що той піде по

його стопах і займеться медициною і природознавством. Коли Ерні було 3 роки, Хемінгуей подарував йому першу вудку і взяв із собою на риболовлю. До 8 років майбутній письменник уже знав напам'ять назви всіх дерев, квітів, птахів, риб і звірів, які мешкали на Середньому Заході.
Місіс Хемінгуей мріяла про інше майбутнє для свого сина. Вона змушувала його співати в церковному хорі і грати на віолончелі. Багато років по тому, вже будучи літньою людиною, Ернест скаже:

«Моя мати цілий рік не пускала мене до школи, щоб я вчився музиці. Вона думала, що у мене є здібності, а у мене не було ніякого таланту».

дідусь Хемінгуей подарував йому однозарядна рушниця 20-го калібру. Цей

подарунок зміцнив дружбу діда й онука. Хлопчик любив слухати розповіді старого і на все життя зберіг про нього добрі спогади, часто переносячи їх у свої твори в майбутньому. Полювання стало для Ернеста головною пристрастю. Кларенс навчив сина поводитися зі зброєю і вистежувати звіра. Одні з перших своїх оповідань Ніка Адамса, своєму alter ego, Хемінгуей присвятить саме полюванні і фігурі батька. Його особа, життя і трагічний кінець - Кларенс покінчить життя самогубством - будуть завжди хвилювати письменника ….

быть готовым вновь атаковать… быстро и жёстко, подобно быку.

в качестве писателя в небольшом школьном журнале «Скрижаль». Сначала

был напечатан «Суд Маниту» — сочинение с северной экзотикой, кровью и индейским фольклором, а в следующем номере — новый рассказ «Всё дело в цвете кожи» — о закулисной и грязной коммерческой стороне бокса. Далее, в основном, публиковались репортажи о спортивных состязаниях, концертах. Особенно популярными были ехидные заметки о «светской жизни» Оук-Парка. В это время Хемингуэй уже твёрдо для себя решил, что будет писателем.

средствах, была во многом подготовлена школой журналистики. Эта проза

мастера, виртуозная простота которой лишь подчеркивала сложность его художественного мира, всегда опиралась на личный опыт писателя.

как корреспондент, непосредственный участник и как писатель — Хемингуэй

отзывался на них своей публицистикой и художественными произведениями.

войну. Я думал, что мы спортивная команда, а австрийцы —

другая команда, участвующая в состязании. (1918)

применялась электросудорожная терапия. После 13 сеансов электрошока писатель потерял память

и возможность творить. Вот что сказал сам Хемингуэй:

Эти врачи, что делали мне электрошок, писателей не понимают… Пусть бы все психиатры поучились писать художественные произведения, чтобы понять, что значит быть писателем… какой был смысл в том, чтобы разрушать мой мозг и стирать мою память, которая представляет собой мой капитал, и выбрасывать меня на обочину жизни?

о свободе информации, в ФБР был сделан запрос об

Эрнесте Хемингуэе. Ответ: слежка была, жучки были, прослушка тоже была. Прослушка была даже в психиатрической клинике, откуда он звонил, чтобы сообщить об этом.