Презентация на тему Стежками Тараса Шевченка...

за новим стилем) 1814 р. у с. Моринцях Звенигородського

повіту Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області).

в школі, а пас ягняток за селом…

- Катерина Якимівниа Бойко.

1781 році. 1802 року одружився з моринською дівчиною, Катериною Бойко. Григорій

Шевченко чумакував, їздив хурою до Києва, Єлисаветграда. Іноді брав з собою Тараса.

була кріпачкою Василя Енгельгарда. Була вона натурою лагідною, безмежно

чутливою і люблячою. Після того, як Катерина вийшла заміж за Григорія Івановича Шевченка влітку 1802 року, подружжя деякий час мешкало в селі Кирилівка (у провулку Могильних) на батьківщині чоловіка, а в 1810 році переселилося до Моринців. У цьому селі жив батько Катерини — Яким Бойко, але родина Шевченків оселилася не в тестя, а окремо, у дворі кріпака Копія, садиба якого пустувала, бо самого господаря за бунтівний характер та непослух панові було заслано до Сибіру. Отже, Тарасові судилося народитись саме в хаті Якима Бойка, в Моринцях. Тут, на Копіївщині (так звався куток села), й оселилася Катерина з Григорієм.

матері святої…

злиднів померла мати Катерина, й 7 (19) жовтня 1823 року батько одружився

вдруге з удовою Оксаною Терещенко, в якої вже було троє дітей. Вона жорстоко поводилася з нерідними дітьми, зокрема з малим Тарасом

застудився у дорозі, занедужав. Коли його привезли у Кирилівку

- зовсім зліг. Перед смертю батько доручив господарювання в домі старшому синові Микиті. Глянувши на Тараса, в його розумне обличчя, Григорій Іванович, як це згадує сестра Ярина, промовив: "Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком; із його буде або щось дуже добре, або велике ледащо, для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не допоможе". Віщими виявилися слова змученого гіркою кріпаччиною трударя: широченні, величні обрії відкрила перед Тарасом його поетична доля.

дядька Павла, який став опікуном сиріт. Згодом майбутній поет

іде школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського, де його життя було постійно напівголодним. Утративши надію стати маляром, Т. Шевченко повертається до Кирилівки й пасе громадську череду.

згодом - у село Тарасівку до дяка-маляра, але дяк

відмовив йому.

місцевого дяка Совгиря. У той час ознайомився із творами 

Григорія Сковороди.

як він казав,був дяк Совгирь вдачі суворої, більш за

все не подобалося Тарасові те, що, як настане субота, «годує» школярів «березовою кашею» — молотить дитячі попи березовими прутами, вибиваючи дурість .

дівчинка Оксана. Матері думали, що колись одружать їх, сватами

стануть. Та не судилося…

Тараса і мешкала по сусідству. Але дитяча симпатія та

підліткова закоханість не переросли у справжнє і глибоке почуття. Забракло часу. 15-річний "козачок" Тарас у валці свого пана Павла Енгельгардта мусів поїхати до Вільна (тепер — Вільнюс). Розлука була несподівана і довга. Тож своє перше кохання Тарасові залишалося тільки згадувати і малювати.

виходило, і замість милого личка малої кріпачки на папері

під його олівцем проступали обличчя прекрасних дам, які Тарас міг довго роздивлятися і перемальовувати з театральних афіш, мистецьких естампів чи паркових скульптур, яких досить було у великому місті. Так з’явився портрет "Погруддя жінки", в якому вгадуються риси обличчя французької актриси Адріани Лекуврер.

почула, що я плачу.  Прийшла, привітала,  Утирала мої сльози  І поцілувала .....

у дяка грубий зшиток синього паперу. Ще раніш хлопець

помітив, як дяк щось у нього вписував. Школяр почав розглядати написані рукою дяка псалми, щедрівки, пісні, вірші... Сидів над ними хлопець, мов прикипів, поки почув, як грюкав дверима дяк. З нього школяру здаля одкривалась таємниця, як творяться на світі книжки. До жаги забажалось школяреві зробити самому таку книжечку, обмалювати візерунками і вписувать в неї ті пісні та вірші, що йому припали до вподоби. Це був перший прихований потяг до словесної творчості, що в першій своїй стадії заміняється копіюванням і вибором чужих творів... Потяг непереможний, жагучий... Хлопцеві мріялась, навіть снилась мальована, позолочена книжка, у яку він по своїй вподобі уписував вірші.

назвою »Кобзар». До неї увійшло 8 поезій: «Думи мої», «Перебендя»,»Катерина»,

«Тополя», «Думка», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч».

книга мудрості, книга любові до України. Народ, який має

такого поета як Шевченко – безсмертний.

щиро він любив Її він прославляв, про неї думав Для неї

все життя своє прожив.

Шевченко рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда

і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Все ними малює: стіни, лави, стіл в хаті і на дворі, в себе і у гостях.

оповів у вірші “А.О. Козачковському”
Довго те діялось. Ще в

школі, Таки в учителя – дяка, Гарненько вкраду п’ятака – Бо я було трохи не голе. Таке убоге – та й куплю Паперу аркуш. І зроблю Маленьку книжечку. Хрестами І візерунками з квітками Кругом листочки обведу. Та й списую Сковороду Або “Три царіє со дари”

із перших художників, які прокладали новий реалістичний напрям, основоположник

критичного реалізму в українському мистецтві.

Для Шевченка малювання стало потребою, вираженням його творчого духу.

згустком крові, що запеклась у його серці.
Катерина. 1842р.

Полотно, олія.

Сліпа з дочкою. 1842р. Папір, олівець, сепія.

Циганка-ворожка.1841р. Папір, акварель.

змальовував краєвиди, які бачив перед собою. Саме тому в

його робочих альбомах ми знайдемо багато начерків дерев, бур’янів, хат, церков.

Тополя.1839-1840р.
Папір, олівець.

Хата батьків у Кирилівці. 1843. Папір,олівець.

поділити на дві групи: малюнки, на яких зображено сільські

краєвиди і пейзажі, на яких відтворені історичні та архітектурні пам’ятки.

В Решетилівці.1845. папір, туш, сепія, акварель.

акварель, туш.
Почаївська лавра з півдня. 1846. Папір, акварель.

Костел св. Олександра у Києві. 1846. Папір, акварель.

з малюнком, протравленим кислотами, а також друкарський відбиток з

такої гравюри.

Видубицький монастир.1844. Папір, офорт.

У Києві. 1844. Папір, офорт.

Судня рада. 1844. Папір, офорт.

Однією з перлин української національної графіки є “Живописна Україна”. Це альбом офортів Шевченка.

належить портретам. Він почав працювати над ними ще кріпаком.

В Академії продовжував роботу в цій галузі. Незабаром він стає одним з відомих і популярних портретистів.

Тарас Шевченко протягом усього життя

релігійну тематику.
Визволення апостола Петра з темниці 1836. Папір,

сепія, олівець

Розп'яття 1850

Покарання колодкою. 1856-57. (малюнок із серії «Притча про блудного сина»)

до нас дійшло понад 240, а мистецьких – олійних

картин, акварелей, сепій, офортів, малюнків – майже 1200. Сама ця кількість свідчить про його глибоку закоханість у малярство.

мелодійність. До таких поетів, без сумніву, належить Т.Г.Шевченко, про

якого П.І.Чайковський сказав: «Бувають щасливо обдаровані особи і бувають щасливо обдаровані народи. Я бачив такий народ, народ-музику, це – українці».

і сумні. - Чому, мамуню, серцю в грудях тісно? - То

пісня, українська наша пісня… Ти вперше прочитав із “ Букваря” Вогненні, вічні вірші Кобзаря. - Чом жаром обпікає кожне слово? - То мова, українська наша мова… Із книг тобі відкрилось до кінця Життя коротке гнаного співця, Діла і думи сина Батьківщини. - Що то дзвенить, відлунює в серцях? - То слава, горда слава України!

тяжко захворів і 10 березня помер. Незадовго до смерті

написав останній вірш — “Чи не покинуть нам, небого”.

два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його прах

на Україну і поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі біля Канева.

своєю обдарованістю, так і місцем у літературі, мистецтві, культурі. Походженням, становищем та

популярністю Шевченко — виняткове явище також у світовій літературі. З 47 років життя поет пробув 24 роки у кріпацтві, 10 на засланні, а решту — під наглядом жандармів. Революційна творчість Шевченка була одним із головних чинників формування національно-політичної свідомості народних мас України. Впливи Шевченка на різні сторони духовно-національного життя нації відчуваються до сьогодні.

на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро,

і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.