Презентация на тему Структурування дозвіллєво-ігрової діяльності молодших школярів, як однієї з основних форм організації в групі продовженого дня

дозвіллєво-ігрової діяльності молодших школярів

2. Різновиди ігрової діяльності молодших школярів

2.1.

Класифікація творчих ігор
2.2. Характеристика ігор «за правилами».
2.3. Види інтелектуальних ігор
2.4. Розмаїття різновидів українських народних дитячих ігор

3. Традиційні українські народні ігри малих форм в роботі з молодшими школярами.

школярів?
Повноцінна дидактична гра зорієнтована на підвищення ефективності навчання, виховання

й, одночасно, розвитк особистості учня. 
Ігри для школярів створюють атмосферу життєрадісності, емоційної розкутості, доброзичливості, сприяє максимальному самовираженню учнів, мобілізації їх потенціалу, допомагає розвинути увагу, реакцію, комунікативні навички, творчі здібності. До того ж гра сприяє психологічному розвантаженню учнів, допомагає позбутися напруження, страху.
Гра сприяє формуванню у школярів якостей активного учасника ігрового процесу; вчить знаходити й приймати рішення; створює особливе емоційне середовище, що є привабливим цля учнів; розвиває вміння адаптуватися в умовах, що змінюються, а також уміння спілкуватися, налагоджувати контакти, відчувати задоволення від спілкування з партнерами; відкриває приховані здібності тощо.

школи

який поділяв ігри на дві групи:
   1) експериментальні
(“ігри

звичайних функцій”).
2) спеціальні
(“ігри спеціальних функцій”).

афективні ігри,
вправи для формування волі.
На думку К.

Гроса, у своїй основі ці ігри мають інстинкти, що забезпечують функціонування організму як цілісного утворення і визначають зміст ігор.

ігри,
під час яких розвиваються необхідні для використання в

різних сферах життя (суспільного, сімейного) часткові здібності.
Їх поділяють за інстинктами,
які в дітей проявляються
і вдосконалюються.

задумом дитини);
та соціальні (спільні з іншими).
При цьому він спирався на

вихідне положення своєї теорії конвергенції про необхідність розвивати внутрішні сили дитини, її здібності й одночасно враховувати вплив середовища, в якому вона перебуває. На його погляд, зовнішній фактор (соціальне оточення) дає лише матеріал для гри, вибір якої дитина здійснює інстинктивно.

перші місяці життя дитини);
— символічні ігри (найпоширеніші ігри дітей

віком від двох до чотирьох років); — ігри за правилами (ігри дітей від семи до дванадцяти років).

Катрін Гарвей:
— ігри з рухами і взаємодією (відображають надлишок

енергії та емоційний настрій дітей);
— ігри з предметами (починаються з маніпуляції, далі — практика і тренування до повного вдосконалення);
— мовні ігри (створення дітьми римованих творів, які не мають точного смислового змісту, — пісеньок, лічилок, приказок, жартів тощо);
— ігри із соціальним матеріалом (“драматичні” або “тематичні”).

Як правило, ці ігри мають персонажів двох типів:

1. Стереотипних (мама, лікар та ін.)
2. І тих, що змінюються: — ігри за правилами, заданими дорослими; — ритуальні ігри (засновані на рухах, ігрових предметах, мові, соціальній умовності).

П. Лесгафт виокремив:

сімейні (“імітаційні”) ігри;
шкільні ігри.   

що бачать у навколишньому житті.
Шкільні ігри
* Вони мають певну

форму, конкретну мету і правила.

збагачує обґрунтування С. Русовою народних ігор як прадавнього засобу виховання і

навчання дітей, нескінченного джерела духовних сил, патріотичних почуттів, формування характеру і світогляду дітей.
Ці ігри прилучають дітей до народної мудрості, досвіду поколінь. До цього часу вони не мають наукової класифікації і використовуються для розвитку мовлення дітей, ознайомлення з природою, життям і працею дорослих тощо.

джерело ігор, пропонує:
   1) самостійні ігри;    2) ігри, що

виникають з ініціативи дорослого;    3) ігри, що мають своїм джерелом історичні традиції етносу (народні).

ігри
(сюжетно-відображувальні, сюжетно-рольові, режисерські,
театралізовані);

їх
з освітньою та виховною метою:
навчальні ігри (дидактичні, сюжетно-дидактичні,

рухливі);
розважальні ігри (ігри-забави, ігри-розваги, інтелектуальні, святково-карнавальні,
театрально-постановні);

(народні).

Можуть виникати
з ініціативи дорослого, старших дітей.

1. Творчі ігри.    2. Ігри за правилами.
3.

Народні ігри.

сюжетно-рольові (сімейні, побутові, суспільні), будівельно-конструкційні,
ігри на теми літературних

творів (драматизації, інсценування).      

середньої, малої рухливості;
сюжетні, ігри з предметами;
з переважанням

основного руху: бігу, стрибків…;
ігри-естафети)
дидактичні ігри 
(словесні,
з іграшками,
настільно-друковані).

Авторські хороводні
Ігри - розваги
Дидактичні ігри
Пізнавальні ігри
Народні ігри
Рухливі ігри
Ігри з

елементами спорту

Рухливі ігри

Традиційні ігри малих форм

Хороводні ігри

ігри


















Ігри з графічним або предметним опосередкуванням
Кросворд
Ребус
Криптограма
Паліндрон
Чайнворд
Шашки
Шахи
Комп’ютерні ігри
Вікторина
Конкурс

ігри
Традиційні народні ігри малих форм
Мирилки
Лічилки
Примовки
Заклички
Дражнилки
Забавлянки
Звуконаслідування
Скоромовки
Загадки
Жребкування
Надокучливі казочки
Жартівливі мовні ігри

які дії необхідно  виконувати,  однак він не містить  вказівок

щодо  способів  їх утілення — рухів, міміки, інтонації.
Така гра є значно складнішою для дітей, порівняно з тією, у якій наслідується побачене в житті.

твору, відтворення за допомогою виражальних засобів  (інтонації, міміки, жестів,

пози, ходи) конкретних образів.
Театралізовані  ігри охоплюють:
- дії дітей  із ляльковими персонажами або дії за ролями;
літературну  діяльність  (вибір  теми,  складання,  інсценування своїх творів та  ін.);
- образотворчу діяльність  (одяг персонажів, малювання декорацій, виготовлення атрибутів);
- музичну діяльність (виконання пісеньок, інсценування музичних творів тощо).
До театралізованих ігор належать ігри-драматизації та ігри на теми літературних творів.

гри, послідовність подій, ролі, вчинки, мовлення героїв визначаються текстом

літературного твору.
Гра-драматизація відбувається за заздалегідь заданим сюжетом  і передбачає ролі, регламентована межами  авторського  тексту. 
Дітям  необхідно  дослівно  запам’ятати текст, усвідомити перебіг подій, образи героїв казки чи оповідання і зобразити їх такими, якими вони є у творі.

вихователем;
прослуховування  тексту  в  звукозаписі;
бесіда  з  дітьми  про  особливості  характерів 

гол. персонажів;
переказування  змісту  тексту, під  час  якого  діти  закріплюють у  своїй  пам’яті  послідовність  подій, що  відбуваються, 
прямої мови персонажів  та  ін.
переказування  за виконаними дітьми ілюстраціями, сюжетними малюнками та  ін.
2. Збагачення знань дітей про персонажів та події, про які йдеться  у  грі; 
вправляння  у  виразному  читанні  тексту; 
підготовка  атрибутів  і  декорацій. Досягненню  цієї  мети  допомагають спеціальні  ігрові вправи,  спрямовані на пошук  і розвиток виражальних  засобів  (імітаційних рухів, почуттів, ходи, міміки та  ін.), необхідних для створення образу
3. Власне гра-драматизація, у якій розвиваються творчі здібності дітей.

дітей, що розкривається через відповідні події (сюжет) і розігрування

ролей.
Різноманітність сюжетів залежить від масштабу і глибини
  пізнання  дітьми  навколишнього світу.
Діти  відображають  у  грі  предметну  трудову  діяльність  дорослих  (приготування  їжі, ремонт квартири), стосунки між людьми,суспільну  сутність  їхньої  діяльності  («лікар»  уважно  вислуховує своїх  «пацієнтів»,  призначає  «лікування»).  Конкретні  взаємини між персонажами гри можуть бути різними: співпраця, взаємодопомога, турбота одне про одного. Іноді вони виявляють ворожість,грубість,  жорстокість,  що  залежить  від  конкретних  соціальних умов життя  і виховання дитини.

має  більш-менш  стійкі  правила,  що  пов’язані з побутом та

діяльністю людей.

В  ігровій діяльності дитини плекаються природні смаки, емоційні відчуття, навички спілкування з природою, риси національного характеру, споконвічні чесноти — працелюбність, пісенність, м’який гумор, воля та  інтелект. Вихователь  упродовж  перебування  дитини 
в  дитячому  садку має вдало, легко, принагідно
і  найдоступніше  використовувати народні  ігри
у спілкуванні з дітьми.

жанрі  дитячого  фольклору —  слова,  мелодія,  міміка,  танцювальні  рухи

й  драматичні  дії  тісно  поєднуються  між  собою.
Під  час  першого ознайомлення з новою грою вихователь повинен намагатися передати дітям відчуття ритму, краси образу, барвистості мови.

нібито  приховані в  підтексті  та  спрямовані  на  те, щоб 

радувати  дітей  і  тим  самим спонукати  їх активність  і творчість. 
Завдання  народних  ігор:
дати  дітям  здоровий  відпочинок і  розвагу;
сприяти  їхній  творчій  діяльності  та  стимулювати  розвиток позитивних якостей характеру.
Ігриможна  проводити  як  у  приміщенні,  так  і  на  відкритому повітрі, під час фізкультурних та музичних занять, після занять, на ранках  і вечорах розваг, на екскурсіях  і прогулянках.

дітей дошкільного віку.
Правильно дібрані ігри сприяють гармонійному розвитку

організму дитини.
Різноманітні рухи та  ігрові дії дітей  ефективно  впливають  на  діяльність серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, збуджують апетит і сприяють міцному сну.

русі, сприяють збагаченню  її рухового досвіду.
За допомогою 

ігор у учнів закріплюються  та  вдосконалюються різноманітні  вміння і навички з основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, рівноваги).
Рухливі  ігри  також  впливають на розумовий розвиток дітей,  допомагаючи уточнити  уявлення  про  навколишній світ, різні  явища  природи  тощо. 

дружній колектив.

Виконуючи  різні  ролі,  імітуючи  дії тварин, птахів, комах,

діти на практиці з’ясовують здобуті знання про життя, способи пересування живих об’єктів.

За  ступенем фізичного навантаження ігри  бувають  великої, середньої та малої рухливості.

Більшість  рухливих  ігор  доступні 
й  корисні  дітям  різних  вікових  груп.

визначити мету, 
урахувати вікові можливості дітей,
їхні

інтереси та фізичну
підготовленість,
час проведення,
а також - погодні умови.

специфічне дидактичне (навчальне) завдання, що відрізняє її від іншої.

* Наявність  дидактичного 
завдання  (або  кількох)  підкреслює спрямованість
навчального  змісту  гри  на  пізнавальну  діяльність дітей. * Дидактичні та  ігрові завдання відображають взаємозв’язок навчання  і гри.

Види дидактичних  ігор
Дидактичні  ігри  розрізняють: 
за  навчальним  змістом, ігровими  діями 

і  правилами,  організацією і стосунками дітей, роллю вихователя тощо.

Ці класифікації співвідносяться зі змістом навчання  і виховання:
1. Ігри для сенсорного виховання;
2. Ігри, спрямовані на ознайомлення дітей з об’єктами та явищами навколишньої дійсності;
3. Ігри для формування елементарних математичних уявлень;
4. Ігри, що сприяють мовленнєвому розвитку та  ін.

і розвиток у школярів інтересу до наукової діяльності.
2. Виявлення

обдарованих і талановитих дітей.
3. Розвиток творчої активності дітей.
4. Стимулювання розвитку інтелектуальних і пізнавальних можливостей дітей.
5. Організація дозвілля учнів.
6. Створення умов для самопізнання й самореалізації.

певних видів практичної діяльності.
2. Моделювання умов, у яких відбувається

діяльність.
3. Наявність ролей, їх розподіл між учасниками навчальної гри.
4. Взаємодія учасників, які виконують певні ролі.
5. Наявність спільної мети для всіх учасників гри.
6. Групове або індивідуальне оцінювання діяльності учасників навчальної гри.

ігри для молодших школярів
Найпростішими інтелектуальними іграми є тестові —

це набір тверджень і запропонованої кількості варіантів відповідей до них: від 2 (ця гра називається «Віриш — не віриш») до 5 («Лото»). Такі ігри застосовують зазвичай як розминку — у перервах між «основними» інтелектуальними іграми.
Переваги
1. Підвищена роль везіння, що дозволяє досягати успіху навіть тим учасникам, які не вирізняються високим рівнем підго­товки.
2. Можливість варіювати складність завдань.
Складніший варіант цих ігор — «Дивні обставини», коли учасникам послідовно повідомляють докладніші відомості про конкретне поняття. Чим раніше людина (команда) розгадає за­шифроване поняття, тим більше балів отримає.
Стандартний обсяг цих ігор — 15 запитань («Віриш — не ві­риш») або 8—10 запитань («Лото»).

ребуси, чайнворди, шаради, головоломки, пояснення прислів’їв і приказок, загадки

— проводять як на уроці, так і під час позаурочної навчальної діяльності.
Вони зазвичай тривають 10—15 хв і спрямовані на вдосконален­ня пізнавальних здібностей учнів, є відмінним засобом для розвитку пізнавальних інтересів, осмислення й закріплення навчаль­ного матеріалу, застосування його в нових ситуаціях.

або їх окре­мі елементи. Для проведення цього виду гри

учні об’єднуються у групи, команди, між якими відбувається змагання. Істотною особливістю гри-змагання є наявність у ній змагальної боротьби й співробітництва.
Елементи змагання посідають чільне місце в основних ігрових діях, а співробітництво зазвичай визначається конкретними обставинами й завданнями. Гра-змагання дозво­ляє вчителеві (залежно від змісту матеріалу) збагачувати гру не просто цікавим матеріалом, але й досить складними питаннями навчальної програми. У цьому — її основна педагогічна цінність та перевага перед іншими видами дидактичних ігор.
У практиці навчання всі види навчальних ігор можуть бути як само­стійними, так і доповнювати одна одну. Використання якоїсь конкретної гри й комбінацій різноманітних ігор залежить від особливостей навчального матеріалу, віку учнів та інших педа­гогічних чинників.

проводити як безпосередньо на уроці, так і під час

позакласних занять. Здебільшого вони потрібні для поглиблення, осмислення й закріплення навчального матеріалу. Під час ігор-подорожей учні активно розповідають, запитують, відповідають, переживають і розмірковують.
Сюжетна (рольова) гра
Відрізняється від ігор-вправ та ігор-подорожей тим, що під час її проведення гравці інсценують умови вдаваної ситуації та грають певні ролі.

фразі пропускають або заміняють ключове слово, яке необхідно відновити

або згадати («відновлення списків»: «Звідки взято фразу», «Поговоримо різними мовами»).
ГРУПУВАННЯ ПРЕДМЕТІВ
Учасникам пропонують згрупувати предмети за якимись ознаками, які учасники визначають самостійно.
ТУРНІРНІ ІГРИ
Учасникам пропонують за обмежений час відповісти на конкретне запитання.
Сценарій конкретного заходу зазвичай об’єднує окремі види інтелектуальних ігор відповідно до загальної ідеї цього заходу. Тому зазвичай такі ігри є поєднанням елементарних інтелектуальних ігор.

кілька команд (зазвичай 3—4). У класич­ному варіанті «Ерудит-квартету» команда

складається із чотирьох гравців (може бути троє, п’ятеро і навіть більше). Головна умо­ва — така сама кількість гравців у всіх командах.
Гра складається із трьох раундів, кожний раунд — із декількох тем. Теми та правила розіграшу запитань є аналогічними до «Своєї гри». Кількість тем у раунді повинна збігатися з кількістю гравців у командах. Кожний член команди під час кожного раунду «грає» одну тему. Отже, усі гравці за гру «зіграють» по три теми.
Перший раунд «Відкритий»
Перед його початком ведучий називає всі теми раунду. Коман­да сама розподіляє, який гравець яку тему «гратиме».
Другий раунд «Напіввідкритий»
Перед розігруванням кожної теми ведучий повідомляє її на­зву. У команди є час, щоб визначити, хто із гравців «гратиме» цю тему.
Третій раунд «Закритий»
Перед початком раунду команда визначає порядок, за яким гравці «гратимуть» теми. Цей порядок не можна змінювати про­тягом раунду. Назву теми гравець дізнається, тільки зайнявши ігрове місце.
Бали кожної команди підраховують. Перемагає команда, яка набрала більшу кількість балів за три раунди.

команди.
2. Основний принцип гри: перемагає та команда, яка дасть

най­більше правильних відповідей на запитання. Сигналом про готовність команди відповісти є звуковий або світловий сиг­нал, яким керує капітан. Максимальний ліміт часу — 1 хв. Зазвичай існує заборона відповідати до певного моменту. Якщо команда порушує цю заборону, то її відповідь не зараховується, вона втрачає право відповідати на це запитання.
3. Зазвичай відповідає призначений капітаном учасник команди. Можливий варіант, коли відповідають послідовно всі учасники команди.
4. Якщо перша команда відповідає на запитання неправильно, то інші команди можуть відповісти впродовж 10 (20) с або часу, що залишився від 1 хв на момент відповіді першої команди. (Чим більше команд грають одночасно, тим меншим повинен бути ліміт часу, що залишається кожній наступній команді. З іншого боку, чим молодшими є гравці команди, тим цей ліміт повинен бути більшим.)
5. Якщо жодна з команд не дала правильної відповіді на за­питання або прострочила час, то вважається, що відповіді не було. Якщо в турнірі бере участь велика кількість команд (а ліміт часу й запитань, природно, обмежений), то вводять правило «накопичення балів», тобто запитання, на які не дано відповіді, переходять на наступне запитання, ціна якого, від­повідно, збільшується.
6. Якщо всі гравці команди не відповідають на 3 запитання по­спіль, то вони дискваліфікуються, їм зараховується поразка.
Турніри з «Брейн-рингу» проводять або в груповій формі (коли всі команди за жеребом або за рейтингом об’єднуються у групи по 3—4 команди і кожна грає з іншою), або за «олімпійською системою». У першому випадку зазвичай розігрують обумовлену кількість запитань (наприклад, 5 або 7) і може бути зафіксована «нічия», за «олімпійської системи» гра триває до перемоги — хто швидше набере певну кількість балів. (Зазвичай у відбірних тур­нірах грають до 3 балів, у фіналі — до 5 або 6.)

«Брейн-рингу», але натискати на кнопку можна в будь-який час

після початку читання запитання, тобто фальстарт не фіксується. Звісно, пе­ред початком запитання ведучий повідомляє, про що йтиметься в запитанні (наприклад: «Назвати ім’я видатного українського письменника…»).
«ХТО ОСТАННІЙ?»
Гра буде цікавішою, якщо участь братимуть 4—6 команд. Як і в брейн-ринзі, відповідає та команда, яка готова зробити це першою, але ведучий не повідомляє, чи правильною є ця відпо­відь. Інші команди мають право запропонувати свій варіант від­повіді, що не збігається з уже почутою відповіддю. Коли охочих відповідати більше немає або завершився час для обговорення, ведучий оголошує правильну відповідь. Команда, яка відповіла правильно, отримує стільки балів, скільки варіантів відповідей пролунало.
«ЛЕБЕДИНА ПІСНЯ»
Гра відбувається за правилами звичайного «Брейн-рингу» або «“Брейна” без фальстартів», але за умови правильної відпо­віді суперника команда втрачає одного учасника, який залишає ігровий майданчик.

гравець іде в ко­манду, яка правильно відповіла на запитання.

Перемагає команда, в якій не залишилося гравців. Гравець команди-переможниці, який пішов останнім, отримує звання «Посмішка кота».

в тому, щоб на­брати максимальну кількість балів.
Варіанти
1. Учні класу

готують запитання й усні відповіді із джерелами, де можна перевірити відповідь. Під час турніру грає команда з тих учнів, чиї запитання не ввійшли до турніру.
2. Запитання добирає вчитель, учні класу об’єднуються у де­кілька команд. Відповіді на запитання команди записують на аркушах і здають ведучому. Відповіді оцінює журі.
Правила гри
1. У грі беруть участь команди (традиційна кількість учасників однієї команди — 6).
2. Для відповіді на запитання команді (командам) надають об­межений час (від ЗО с до 1 хв). У випадку якщо на запитання відповідає кілька команд, їм пропонують рівний час.
3. Команди можуть відповідати письмово або усно. Правильність усної відповіді оцінює ведучий. Письмові відповіді оцінює компетентне журі, порівнюючи варіанти команд із відпові­дями автора запитання. Зазвичай правильною відповіддю вважається та, що містить «ключове» слово. Якщо відповідь команди містить кілька версій, відповідь не зараховується.
4. Усі команди відповідають на заздалегідь обговорену кількість запитань (в одному турі доцільно використати 12—18 запи­тань, кількість турів залежить від кількості й віку учасників, від рівня підготовки команд).
5. Переможцем вважають команду, яка відповіла на більшу кількість запитань. У випадку рівної кількості правильних відповідей зазвичай застосовують рейтинг (показник складнос­ті запитань) або суму місць, отриманих командою в окремих турах. Можливим є застосування й інших способів визначен­ня переможців, але потрібно пам’ятати про те, що чим про­стішими є правила, тим меншою є вірогідність виникнення конфліктів.

шкільного віку, має індивідуальний характер, адже на першому етапі

зма­гаються четверо учнів, на наступних — п’ятеро; гра складається з п’яти етапів.
На початку гри перші четверо учасників займають кути на сце­ні. Ігрове поле розділене на 5 секторів. Ведучий ставить гравцям 21 запитання. Час на обмірковування відповіді — 15 с. Гравець може сигналізувати про наявність відповіді вже під час читання запитання. Відповідає той гравець, який подав сигнал першим.
У випадку правильної відповіді гравець переходить у наступ­ний сектор або має право відсунути на сектор назад будь-якого іншого гравця. Метою гри є не тільки зайняти останній, п’ятий сектор, але й протриматися там до 21-го запитання. Витиснути гравця з «п’ятого кута» може тільки той гравець, який сам досяг його. Якщо жоден гравець за 21 запитання не досяг «п’ятого кута», переможцем етапу оголошується той гравець, який пере­буває найближче до нього. У наступному етапі гри він починає її, перебуваючи у «п’ятому куті». Завдання решти гравців у цьому випадку — витиснути його звідтіля.

за принципом «дівчинка + хлопчик». Кількість пар — від

5 до 10.
Кількість запитань на одне коло — 5(10) залежить від кіль­кості пар.
Ведучий ставить запитання по черзі кожній парі. На обмірко­вування кожного запитання дається не більше ніж 3—5 с. Якщо після зворотного відліку «три, два, один» відповідь не отримано, парі зараховується «мінус», і ведучий переходить до наступної пари. Якщо на запитання від пари надійшло дві різних відповіді, зараховують ту відповідь, що пролунала першою.
Відповіді (плюси й мінуси) кожної пари фіксують у таблиці. Після завершення кола правильні відповіді кожної пари підсумо­вують, за результатами підрахунку наступне коло залишає пара з найгіршим результатом. Якщо найгірший результат ідентичний у декількох пар, залишають гру всі ці пари.

всіх гравців, на наступному етапі команди-переможниці знову починають гру

в повному складі.
2. Боротьба ведеться на певну кількість запитань, а до наступного етапу команда-переможниця переходить із тією кількістю гравців, які залишилися після попереднього етапу. Команда, яка втратила останнього гравця, залишає змагання.

технологію навчання можна застосовувати як в основній, так і в

старшій школі, наприклад, із кожним роком ускладнюючи ігрові форми: від засвоєння та використання фактів у молодшій школі до дослідження зв’язків між ними у старшій школі (від розв’язання кросвордів до їх складання), від описів (уроку-подорожі) до пояснення (уроку-експедиції, уроку-дослідження).
Гра дозволяє учням самостійно обирати шлях розвитку, можливо, роблячи це несвідомо, інтуїтивно, а вчитель виконує роль каталізатора; його вміння й знання допомагають учням розвиватися швидше. Ігрові уроки для школярів істотно підвищують інтерес до предмета, дозволяють їм краще опановувати навчальний матеріал, запам’ятовувати формули, визначення, правила тощо.

На етапі вивчення нового матеріалу навчальна гра для школярів

допоможе вчителеві розв’язати два важливих взаємозалежних завдання — зацікавити учнів новою темою й зробити зміст теми зрозумілим. У цих іграх часто використовують прийоми перетворення інформації, «переклад» термінів і теорій мовою, зрозумілою дітям, прийом порівняння незнайомого із чимось відомим.
2. На етапі закріплення матеріалу ігрові технології також є досить ефективними. Учні відпрацьовують навички під час гри особливо охоче й результативно, саме той задіюють різні види запам’ятовування, моторну пам’ять.
3. Гра є корисною на етапі контролю засвоєння знань. Під час гри спрацьовує механізм змагання, що сприяє максимальному самовираженню школярів.