Презентация на тему Нью-Йорськагрупа

20 грудня 1958 року в італійській кав'ярні «Павич» на

Вест-стріт 4, біля парку Вашингтона в Нью-Йорку. Килина, Бойчук і Тарнавський, за кавою обговорювали своє майбутнє і вирішили видавати журнал-річник «Нові поезії» й називати себе та тих, хто до них пристав би, Нью-Йоркською Групою. Журнал вийшов десь у першій половині 1959 р. Брали в нім участь сім поетів — Емма Андієвська, Юрій Тарнавський, Віра Вовк, Богдан Рубчак, Женя Васильківська, Патриція Килина, Богдан Бойчук.

розвитку української поезії як цілісності, мовимо, передусім, про творчість

поетів так званої Нью-йоркської групи (Емма Андієвська, Богдан Бойчук, Женя Васильківська, Віра Вовк, Патриція Килина, Богдан Рубчак, Юрій Тарнавський).
Йдеться про гроно яскраво індивідуальних особистостей, творчість яких разом із певними спільними філософсько-естетичними засадами в стильовому плані є вельми відмінною.

Після другої світової війни за межами України знову опинилася чимала когорта поетично обдарованих митців.

«Вежа зі слонової кістки», яка в просторі «партійного мистецтва» мала могутній протестаційний сенс (навіть попри наміри її творців), у вільному чужомовному світі могла виявитися просто непоміченою, — такою собі декоративною спорудою без прихожан. Однак цього не сталося, бо тільки власне художня якість є першим і неспростовним аргументом самоутвердження кожного національного мистецтва в єдиному історичному контексті. Це виразно відчули молоді поети, відкинуті за межі Вітчизни, і, склавши уклін дефензивній традиції, обрали інший шлях — шлях творення власне поетичних цінностей.

група не є нині власне нью-йоркською: Віра Вовк живе

й працює в Аргентині, Емма Андієвська — в Німеччині, отож назва ця є більше символічною й відбиває один історичний момент, коли різні долі перехрестилися на терені творення нового поетичного слова.

Докладне вивчення яскравих пагонів єдиного древа української поезії у світі — це борг вітчизняного літературознавства, який, одначе, не так легко сплатити. Адже йдеться про явища на межах національної й світової поетичної традиції, несподівані ефекти поєднання й дифузії різних напрямів і стилів. І коли, приміром, до лірики Б. Рубчака можна з певними застереженнями застосувати вироблені досі критерії аналізу поетичного тексту, то вже лірику Ю. Тарнавського, Емми Андієвської чи Р. Бабовала поза новітніми тенденціями іспанської, американської й французької поезій годі збагнути.

Богдан Рубчак, Богдан Бойчук.

член Нью-Йоркської групи, один з її засновників. Член ОУП

«Слово» та НСПУ, лауреат Міжнародної літературної премії ім. Гоголя (1998).

Бойчук Богдан народився 1927 р. в с. Бертники (Лісове) Монастириського району Тернопільської області.
З 1944 р живе у Німеччині, де закінчив гімназію, а з 1949 р. — у Нью-Йорку.

1957 р. в Америці з'явилася перша збірка поезій Богдана Бойчука «Час болю» і ясно засвідчила, що та галузка української лірики, яка вибуяла за колючим дротом СРСР, проросла крізь ренесансне мрево в інший духовний простір. Не в кращий чи гірший — в інший: у бароковий дивосвіт, де немає остаточних відповідей і завершень, рушійної енергії питань, «бо питання не становлять опертя», навіть без магічної притягальності цілі, бо вона насправді невисловима. І єдиним законом його впорядкування є безконечна поліморфність, метаморфічність, дискретність проявів.

«Оце мій люд, оце моя земля,
Колодязь сорому, і болю, і надії.
Цямринням западається в поля,
то наповняється, то знову порожніє.»

Бойчук — один із співзасновників Нью-Йоркської Групи, був співредактором річника цієї ж Групи «Нові Поезії» (1959–1971), ініціатором і головним редактором Нью-Йорксько — Київського літературно-мистецького квартальника «Світо-Вид» (1990–1999). Він також довгими роками працював як літературний редактор при місячнику «Сучасність» (Мюнхен), а саме від 1961-ого року до 1973-ого. Він — член Національної Спілки Письменників України. Нині Богдан Бойчук проживає в Ґлен-Спеї (США) і в Києві.

Нью-Йоркської Групи, та співзасновник і співредактор її літературно-мистецького річника

«Нові Поезії».

Юрій Тарнавський народився у 1934 році в м.Турка на Бойківщині. До 1939-ого року він провів дитячі роки у Польщі, а відтак в Україні і в Турці. В 1944-ому році виїхав з родиною до Німеччини. Після війни проживав у таборі для переміщених осіб у Новому Ульмі, де й відвідував українську і німецьку гімназії. Закінчив середню освіту екстерном у Мюнхені, перед виїздом до США в 1952-ому році.

Юрій Тарнавський, перша збірка якого «Життя в місті» з'явилася за океаном 1956 p., — чи не найдавніший поет Нью-йоркської групи. «Я грюкаю кулаком в свої груди, та тільки горбата самота відповідає, усміхаючись широко, пригадуючи, що вона теж жіночого роду». Ця метафора з поеми Ю. Тарнавського

«Оперене серце» почасти відображає творчу позицію автора, котрий і в модерному контексті нью-йоркської поетичної когорти вирізняється абсолютно осібною манерою письма.

«...о, місце відпочивання сухих, як горіх,
півкуль кучерявого мозку,
де можна, залишивши поле бою, оглядаючись,
перестати бути винним, дряпаним, ссаним всередині,
де можна майже заснути з ротом, повним смаку
молока жовтих грудей південних овочів...»
(«Ода до кафе»)

В головних рисах поетика Ю. Тарнавського разюче відмінна од класичної традиції:

поезій, співредактор і співупорядник книжок, представник модернізму в українській

поезії 1960-их років, член Нью-Йоркської групи. З 1948 у США: з 1968 викладач у Рутґерському, з 1973 — в Іллінойському університетах.

Богдан Рубчак народився в м. Калуш  1935 року.  Початкову освіту здобув у Калуші, у 1943 році з батьками виїхав до Німеччини, де в нього помирає батько. Богдан залишився в таборі переміщених осіб в Діллінгені, там продовжував свою освіту до 1948 року, а відтак виїхав з матір'ю до Америки, замешкали вони у Нью-Джерзі.  

Окрім збірок поезій написав понад 100 статей та есе, разом з Богданом Бойчуком упорядкував антологію сучасної української поезії на заході, яка вийшла у 1969 році в двох томах під назвою «Координати». Перед цим, у 1967 році, редагував разом із Святославом Гординським «Зібрані твори» Богдана-Ігоря Антонича, упорядкував разом із Б. Бойчуком антологію поезії «Координати» (І — II, 1969).

працює у стилі сюрреалізму та герметизму.
Емма Андієвська народилася у

1931 році у місті Сталіно. Через дуже часті важкі хвороби, більшість шкільних предметів Емма Андієвська здавала екстерном. З дитинства Андієвська мала феноменальну пам'ять. Хворобливість дитини змусила родину у 1937 році переїхати спочатку до Вишгорода, а згодом — у 1939 році — до Києва. Початок війни застав родину Андієвської у Києві. У 1943 році діти з матір'ю виїхали на Захід. Родина жила в англійській окупаційній зоні Берліна. Наприкінці 1949 року, під час блокади Берліна, родина переїхала спочатку до табору переміщених осіб у Міттенвальді, а потім до Мюнхена.

Створила власний світ поетичних та художніх образів у високо індивідуальній манері. Філософські, духовні та містичні теми є головними у творчості Андієвської. Авторка належить до важливих представників модернізму в українській літературі другої половини XX ст. Письменницю часто пов'язують з Нью-Йоркською групою українських літераторів на еміграції. Поетеса відома тим, що пишучи у формі класичного сонету, кардинально його реформувала своїм використанням дисонансів та далекосяжних смислових асоціацій між побутовими речами та філософськими поняттями.