Презентация на тему Болгарія. Югославія

уряду А. Стамболійського.
3. Комуністичне повстання 1923 р.
4.

Болгарія у другій половині 1920-1930-х рр. Встановлення монархічної диктатури.
5. Утворення Королівства сербів, хорватів і словенців. Відовданська конституція.
6. Національна проблема. Криза і розпад першої Югославії.

війну в жовтні 1915 р. на боці австро-німецького блоку;

виснаження людських й економічних ресурсів; значні збитки у промисловості, сільському господарстві, ремісничому виробництві; зростання податків через величезні витрати на армію; процвітання корупції, зловживання владою; весна 1918р. – початок кризи влади; посилення антивоєнного руху; формування Фердинандом І уряду із прихильників Антанти на чолі з О. Малиновим, але жодних серйозних змін у зв'язку з цим не відбулося.

«Прапор Болгарії у 1913 р.»

болгарської армії на Салонікському фронті у вересні 1918 р.,

погіршення економічної ситуації.
Перебіг подій
• Вересень 1918р. – виступ відступаючих солдатів на болгарську столицю з метою розправи над царем.
• Звільнення з ув'язнення лідерів селянської партії Болгарський землеробський народний союз (БЗНС) О. Стамболійського і Р. Даскалова за умови, що вони зможуть переконати солдатів припинити повстання, але лідери БЗНС перейшли на бік сол­датів.
• 27 вересня 1918 р. – проголошення у Радомирі повалення монархії і встановлення республіки. Обрання О. Стамболійського президентом.
• 29 вересня 1918 р. – перемир'я з країнами Антанти.
• Початок окупації Болгарії військами Антанти. Поразка повстанців від урядових військ, на допомогу яким прийшли німецькі дивізії.
Наслідки повстання: вихід Болгарії із війни; зречення престолу царем Фердинандом на користь свого сина, Бориса III; формування коаліційного уряду Тодорова.

є одним з ключових персонажів балканської історії між двома світовими війнами

та під час Друго світової війни.
Зійшов на престол у віці 24 років після поразки Болгарії в Першій світовій війні, де вона виступила на боці Німеччини, та зречення батька. Прийняв країну у стані на грані хаосу. Незважаючи на всі зусилля придушити діяльність як лівих, так і правих екстремістів та стабілізувати болгарську політику, був фактично безпорадним за часів авторитарних урядів Олександра Стамболійського, потім Александра Цанкова.

проведення парламентських виборів, на яких перемогли БЗНС і Болгарська

комуністична партія (БКП). Формування О. Стамболійським уряду.
• 27 листопада 1919р. – укладення Нейїського мирного договору.
• Початок загального політичного страйку проти Нейїського договору, зростання податків і цін.
• Формування О. Стамболійським однопартійного уряду БЗНС.

реформа: відчуження на користь держави земель площею понад 30

га; їх розподіл між безземельними та малоземельними селяна­ми; сплата викупу вартості земельного поділу розтягувалася на 20 років.
2) Надання селянським кооперативам монопольного права на вивіз за кордон сільськогосподарської продукції, окрім зерна, торгівля яким залишалася за державою.
3) Запровадження оподаткування на діяльність банків, промислових, торговельних організацій.

1920р. – початок боротьби правих сил проти «землеробського» уряду

О. Стамболійського.
1922 р. – формування «Народної змови» – правої організації, яка ставила своїм завданням скинути уряд і встановити авторитарний режим. Лідер – О. Цанков.
Організатором здійснення перевороту було керівництво «Народної змови», направлене Борисом ІІІ. 8-9.06.1923 р. – арешт змовниками міністрів і депутатів БЗНС. Вбивство О. Стамболійського, який намагався організувати опір.
Результати й наслідки: прихід до влади уряду О.Цанкова, призначення на головні посади військових, встановлення авторитарного режиму.

економіст. Академік Болгарської академії наук (1935). Один з визнаних

лідерів у боротьбі з комуністичною загрозою у міжвоєнній Європі.

БКП та ліве угруповання БЗНС взяли курс на збройне

повстання з метою захоплення влади в країні.
Хід подій
• Серпень 1923р. – створення комуністами Головного революційного комітету на чолі Г. Димитровим з метою підготовки до збройного повстання.
• 22-23 вересня 1923 р. – початок повстання; у Софії заколот підняти не вдалося.
• 30 вересня 1923 р. – придушення повстання урядовими військами, репресії проти учасників збройного виступу.
Результати – зміна тактики БКП: перехід комуністів до терористичної діяльності; січень 1924 р. – заборона болгарським парламентом діяльності БКП.

один з керівників збройного повстання проти уряду Цанкова. Після провалу втік

разом із іншими агентами Комінтерну до Югославії, потім проживав у СРСР.
Його називали «болгарським Леніним», після смерті в добу соціалізму в Болгарії йому було зведено мавзолей у Софії на кшталт ленінського. Димитрова іменували «вождем» болгарського народу.

платні військовим і чиновникам; надання податкових пільг ремісникам; прийняття

закону про страхування робітників; падіння популярності уряду та його відставка.
Уряд центристів сформувався у 1926 р. на чолі з А. Лянчевим. Програма будувалася на прихильності до конституційного порядку і парламентських методів управління. Дозволено діяльність громадських і політичних організацій. Відновлення діяльності комуністів, які утворили Болгарську робітничу партію .

галузей: текстильної, харчової, тютюнової, вуглевидобувної; аграрна криза; скорочення експорту;

безробіття (200 тис. чоловік).
1931 р. – перемога на виборах Народного блоку, в який увійшли Демократична партія, Робітнича партія, БЗНС.
Створено новий уряд на чолі з О. Малиновим, якого змінив М. Мушанов. Проведено дві політичні амністії, але обіцяна демократизація країни не була здійснена.

кризи; поширення фашистських ідей.
Хід подій
19 травня 1934 р. –

здійснення державного перевороту групою «Ланка» та Військовою лігою. Формування військового уряду на чолі з полковником К. Георгієвим.
Діяльність уряду К. Георгієва: Консолідація нації та відстоювання її інтересів. Намагався створити сильну державу і зосередити владу в своїх руках. Скасування дії конституції. Заборона усіх політичних партій і профспілок. Запровадження державної монополії на спирт, сіль, тютюн, на­фтопродукти. Невдоволення прихильників співпраці з Німеччиною нормалізацією відносин з Югославією; початком зближення з Великобри­танією і Францією. Прагнення уряду К. Георгієва включити Болгарію до Балканської Антанти.
Балканська Антанта – оборонний союз Греції, Туреччини, Румунії, Югославії.

диктатури
– Провокація царем Борисом III розколу в урядовому таборі.
–

Січень 1935р. – відставка уряду К. Георгієва.
– Зосередження усієї влади в руках монарха, який прагнув надати своєму правлінню надпартійного характеру.
– Заборона усіх партій і політичних організацій.
– Основа монархічної диктатури – офіцери болгарської армії.
 

Німеччиною; монопольне становище Німеччини на болгарському ринку; прагнення Болгарії

нормалізувати відносини з балканськими країнами; укладення договору про ненапад з державами, що входили до Балканської Антанти; приєднання до Антикомінтернівського пакту.
1 березня 1941 р. – окупація Болгарії гітлерівськими військами, перетворення країни на сателіта нацистської Німеччини.

і словенців – офіційна назва в 1918-1929 рр. держави,

створеної в результаті об'єднання Хорватії, Словенії, Боснії і Герцеговини, Далмації та Воєводини (що входили до 1918 р. в Австро-Угорщину) з королівствами Сербія й Чорногорія. У 1929 р. дістало назву Югославія.
20 червня 1917р. – підписання Корфської декларації, яка перед­бачала об'єднання Сербії і південнослов'янських земель Австро-Угорщини в незалежну державу під егідою династії Карагеоргієвичем після закінчення війни.
29 жовтня 1918 р. – оголошення Народним утворення незалежної держави словенців, хорватів і сербів. Ця держава виявилася нежиттєздатною, через відсутність армії, апарату управління тощо.
1 грудня 1918 р. – підписання угоди про створення єдиної держави – Королівства сербів, хорватів і словенців на чолі з Олександром Карагеоргієвачем; нова держава проголо­шувалася парламентською монархією.

1920 р.»

зруйновано війною, фактична відсутність промисловості, фінансовий хаос; зростання у

роки часткової стабілізації ролі Сербії, яка отриму­вала основну частину кредитів Національного банку: інтенсивне залізничне будівництво; прокладання шосейних доріг; створення нових промислових підприємств; фактична відсутність важкої промисловості, за винятком гірничовидобувної галузі; переважання дрібних підприємств у легкій промисловості.
Сільське господарство: 1019 р. – агарна реформа, яка обмежила поміщицьке землеволодіння в Словенії, Хорватії і Воєводині, збереження дрібного селянського землеволодіння у сербському селі; близько 70 % землі залишилося у власності великих і середніх господарів.

Конституції Королівства сербів хорватів і словенців, яка дістала назву

Видов­данської (була прийнята у день Святого Вида).
Основні положення Видовданської конституції: проголошення сербо-хорвато-словенської держави конституцій­ною, парламентською і спадкоємною монархією; оголошення недоторканності короля; наділення короля широкими повноваженнями: здійснення разом з Народною скупщиною (парламентом) за­конодавчої влади; через Раду міністрів – виконавчої; право здійснення зовнішньої політики; закріплення унітарного державного устрою; поділ держави на 33 жупанії (губернаторства); положення про демократичні свободи і громадянські права, рівність всіх громадян перед законом.
Результат: завершення процесу формування нової держави з прийняттям конституції.

історичного розвитку і політичного становища народів і

територій Королівства. Наростання релігійної нетерпимості: хорвати і словенці – като­лики, серби – православні, жителі Боснії і Герцеговини – пере­важно мусульмани. Загострення сербо-хорватських суперечностей: масові мітинги протесту проти політики сербських панівних кіл, особливо піс­ля вбивства С. Радила – лідера Хорватської республіканської селянської партії, яка висувала гасло національної незалежності Хорватії. Боротьба проти сербізації різних політичних сил Словенії, Боснії і Герцеговини. Знищення сербською владою національних установ і організа­цій – Хорватського собору, Народного собору Боснії і Герцего­вини, Народної скупщини в Чорногорії. Експансія сербської буржуазії, яка прагнула підпорядкувати собі всі ринки нової держави.

переворот, який ознаменував пере­хід від парламентської монархії до диктаторського

режиму. Характерні риси режиму: скасування королем Олександром Видовданської конституції та розпуск Народної скупщини; зосередження усієї повноти влади в руках короля; розпуск політичних партій та організацій, запідозрених в анти­державній діяльності; перейменування Королівства сербів, хорватів і словенців на Ко­ролівство Югославія; запровадження нового адміністративного поділу на банати, які най­менувалися за назвами рік; кордони проведені з таким розрахунком, щоб сербське населення становило більшість у кожному банаті.
Результат: встановлення монархічної диктатури.

кінця 1929 р.; у 1931-1933 рр. криза охопила промисловість,

сільське господарство і фінанси; скорочення виробництва у гірничорудній галузі на 50-70%; зростання безробіття (300 тис. чол.); розорення селян, спричинене різким зниженням цін на сільськогосподарську продукцію; Зовнішня політика: орієнтація на Францію; участь у створенні Малої Антанти; укладення з Німеччиною торговельного договору; організація гітлерівцями убивства короля Олександра; орієнтація з другої половини 30-х років на Німеччину.
1937р. – укладення договору про нейтралітет з Італією, який значною мірою привів до розпаду Малої Антанти і Балканської Антанти.
Внутрішньополітична обстановка. Після убивства Олександра королем проголосили його 11-річного сина Петра. 1935 р. – створення уряду на чолі з М. Стоядиновичем. Новий уряд заявив про своє прагнення «дотримуватися законнос­ті» і бажання домогтися пом'якшення політичного напруження и країні.