Презентация на тему Основні риси літератури в Україні

становищі розвивалася в складних історичних та соціальних умовах. Пожвавлення

літературного життя спостерігаєтьсяз березня 1917р.У цей час виникають приватні й кооперативні видавництва («Друкар», «Криниця» тощо)нові газети, творчі об’єднання , літературні журнали ( «Шлях», «Книгар», «Літературно-науковий вісник» та ін.), які друкували нові твори і статті українських науковців, письменників, критиків.

спираючись на народні вірування гуцулів, створив окремий світ з

мавками, "чугайстром", "мольфаром", "щезником".

і втрати, пов'язані з поразкою української національної революції, приходом

до влади більшовиків, насадженням марксистсько-ленінської ідеології, розколом літературознавства на радянське і емігрантське.   Здобутки вітчизняного літературознавства пов'язані з іменами С. Єфремова (1876—1939 pp.), M. Возняка (1881—1954 pp.), Б. Лепкого (1872-1941 pp.), M. Зерова (1890—1937 pp.), M. Грушевського (1866—1934 pp.).

С. Єфремов

M. Возняк

M. Грушевський

десятиліття XX століття зайняла праця М. Гру шевського "Історія

української літератури" (1923—1927 рр.). Використовуючи різні засоби аналізу (текстологічний, біографічний, порівняльно-історичний, лінгвістичний), М. Грушевський створив цілісну картину розвитку української літератури, починаючи з усної народної творчості, яка, на його думку, зародилася в IV—IX ст. н. е.    Позитивний вплив на розвиток українського літературознавства мало відкриття в Харкові в 1926 році Інституту української літератури ім. Т.Г. Шевченка. Науковці інституту зосередили основну увагу на вивченні творчості Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка.

вульгарно-соціологічний погляд на літературу, літературознавство і літературну критику. Історію

літератури трактують як постійну боротьбу реалізму і антиреалізму. Під реалізмом розуміють правдиву в класовому розумінні ілюстрацію історичних процесів. Нереалістичні течії (неоромантизм, символізм, імпресіонізм, експресіонізм) оголошуються буржуазними. З літературного процесу вилучають твори ваплітян, неокласиків, футуристів, конструктивістів. Літературна критика підтримує письменників, відданих "справі пролетаріату".

відлиги". Вони пов'язані з іменами Є. Сверстюка, М. Коцюбинської,

І. Світличного, В. Дончика, Л. Новиченка, С. Крижанівського, В. Фащенка, М. Жулинського, М. Наєнка. Та основні зусилля літературознавців були спрямовані в цей час на вивчення ідеологічних проблем: класовості, партійності, теорії соціалістичного реалізму, марксистсько-ленінської естетики.

України, був Леонід Тимофійович Білецький (1882—1955 рр.). У праці

"Основи української літературно-наукової критики" він простежив розвиток національного літературознавства від поетик XVII—XVIII ст. до історико-літературних праць XX ст. "Вчений, — відзначає М. Ільницький, — будує свою книгу за літературознавчими школами, які виникали в Європі і знаходили розвиток та інтерпретацію серед українських вчених у зв'язку з розвитком нашої літератури".

по 1928 рік. У дискусію були втягнуті такі мистецькі

угруповання, як "Плуг", "Гарт", "неокласики", футуристи, ВАПЛІТЕ, Марс, "Молодняк" ВУСПП. Центральною фігурою дискусії став Микола Хвильовий. Свої позиції в дискусії він виклав у критичних памфлетах "Камо грядеши", "Думки проти течії", "Апологети писаризму", "Україна чи Малоросія?". У цих статтях є три важливі думки:   1. Кінець малоросійському провінціоналізму, українське мистецтво — частина західноєвропейського і світового.   2. Росія мусить повернутися в свої етнографічні межі. Україна — самостійна.   3. Українське мистецтво має свою місію. Воно розпочинає, за словами Миколи Хвильового, "азіатський ренесанс".

Літературне угрупуванн
« Гарт» 1923 р