Презентация на тему Постмодернізм

духовний стан… “ (Умберто Еко)

Дмитро Затонський вважає, що
постмодернізм

– тимчасовий стан культури, який періодично виникав в історії, коли руйнувалася чергова утопія про “створення раю на землі” і наставав період “тверезого розчарування”.
“Сучасний постмодернізм навколо нас можна розглядати як обіцянку повернення та нового відкриття, тріумфальну повторну появу високого модернізму з його усією колишнью могутністю та життєвою свіжістю”. (Ф.Джеймсон)

префікс, що означає наступність, фр. moderne – cучасний, найновіший)

- загальна назва окреслених останніми десятиліттями тенденцій у мистецтві, що виникли після модернізму і авангардизму.

Постмодернізм – це явище, що означає певний “стан душі“ й характеризується критично-іронічним поглядом на життя.

60-х років XXст. Література побудована на грі, може використовувати

будь-яку традицію, усе змішано, немає забороненого.

Вперше термін «постмодернізм» згадується у 1917 році в роботі німецького філософа Рудольфа Панвінца «Криза європейської культури», але поширився він лише наприкінці 1960-х років спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а пізніше – у літературі, малярстві та музиці.

засад
співіснування

моральні цінності?

відчуженість
Знеособлення людини в умовах урбанізації

Дж.Барта, не наслідує і не відмовляєтьсявід своїх батьків-модерністів XXст.

, а ідеальний постмодерністський роман мусить піднятися над сутичкою між реалізмом і ірреалізмом, формалізмом і “змістовністю”, літературою чистою та заангажованою, елітарною і масовою.

Ідеальний письменник – постмодерніст,

Вважається, що автор епохи постмодернізму просто неспроможний створити щось

нове. Художній текст літератури постмодернізму вирізняється яскраво вираженою інтертекстуальністю та іронічним пафосом.

крилатою
серед постмодерністів

зв’язок із всесвітом,
гостро переживає власну відчуженість
і втрату

духовних орієнтирів.
Вона не знає, куди йти,
в що вірити, про що думати, що відчувати

Характерні ознаки:
поєднання комічного
і фантастичного;
гротеск;
художнє передбачення

мікросюжетів, відступів, коментарів.
Текст є колажем думок, почуттів, ситуацій
Мета
Показати роздрібненість

дійсності
і висловити надію,
що людина зможе її подолати
і стати об’єднуючою силою

над системою, людини над державою.
Не віддаючи перевагу жодним традиційним

культурним моделям, постмодернізм здатний черпати з будь-яких духовних надбань.
На відміну від модернізму (мистецтва відчуженого індивідуума) постмодернізм - мистецтво трагікомічне або фарсове, самоіронічне і самопародійне.

фарсу у трагікомічному, іронія і самоіронія, пародія і самопародія.
Поширені

образи - метафори – карнавал, лабіринт, бібліотека, божевілля.
“Іронія, метамовна гра, переказ у квадраті”,- так визначає постмодернізм Умберто Еко.

ідей, істин, способів пояснення світу, про ілюзорність існування самої

людини; він розвінчує будь-які міфи щодо світобудови і виступає проти будь-якого насильства над людиною ( духовного, фізичного), прагне до розмивання кордонів між елітарним і масовим.
Він не ставить перед собою ніякої мети, нічого не стверджує, нічого не відкидає, переглядає звичні норми.

яке фіксує особливий стан середовища, що не ідентифікується однозначно

ні в системі опозицій хаос – космос, ні в системі відліку сенс – нонсенс, але характеризується іманентним і безмежним потенціалом упорядкування – за відсутності оприявленого порядку. Це своєрідна модель світу, що накладається як матриця на будь – який рівень життя сучасного суспільства: соціум, економіку, політику, культуру, літературу: світ як тотожність хаосу, осмосу, та космосу; світ як множинне, рухливе, нелінійне, неієрархічне, безкінечне, неструктуроване, несистемне явище, в якому немає єдиної істини: все є відносне.

та його соціальних і етичних цінностей: справжній митець –

маргінал (відокремлена від суспільства особистість, що є носієм такої системи цінностей та поглядів на світ, які виступають у протиріччя із загальноприйнятими).
Емблемою постмодернізму є ризома – постійно безмежна, неієрархічна хаотична мережа, вільна циркуляція станів. Твір, побудований за моделлю ризоми – відкритий, динамічний, кожна ідея або тема поєднується з іншою; в ньому немає центру або периферії, початку або кінця – це “хаос із клубнів і вузлів”.

пародія перетворються на самопародію, завдяки чому письменник-постмодерніст бачить феноменальний

світ безглуздим і позбавленим будь-яких засад.
Інтертекстуальність - за словником літературознавчих термінів інтертекстуальність полягає у відтворенні в літературному творі конкретних літературних явищ інших творів, більш ранніх, через цитування, алюзії (натяки), ремінісценції, пародіювання.

в літературному творі конкретних літературних явищ інших творів, більш

ранніх, через цитування, алюзії (натяки), ремінісценції, пародіювання.

який створюється за допомогою симулякрів.
Симулякр – (від лат. Simylakrum)

– зображення, подібність, видимість. Симулякр – це «псевдоріч», що замінює реальність шляхом симуляції, видає відсутність за присутність, стирає відмінність між реальним та уявним.
Під дією симуляції відбувається заміна реального знаками реального, в результаті чого і виникає гіперреальність.

різні ідеї, не надаючи переваги жодній.
Суперечливість

інтелектуально-розумових елементів над емоційними
Проявляється в посиленні уваги
до філософських

проблем
(людина і світ, природа і цивілізація,
техніка і культура, прогрес і мораль), здатності героїв до самоаналізу, процесу мислення, тяжіння до розумових абстракцій

ЖАНРИ
притча,
філософський роман,
драма ідей,
філософська лірика

самим текстом,
оповідач з читачем,
читач з автором і

текстом.






Р.Інглиш

для представників цього напряму характерним є цитатне мислення. Американський

дослідник Б. Морріссент назвав постмодерністську прозу «цитатною літературою». Деякі твори постмодернізму перетворюються на книги-цитати. Так, роман французького письменника Жако Ріве «Панночки з А…» являє собою збірку 750 цитат з 408 авторів.

Цитата

після тривалого часу рукопису;
існування в старому замку, вежі або

монастирі певної умовної бібліотеки, яка зберігає таємницю давнього знання про природу людського буття;
мотив сну, суміш реального та ірреального;
псевдофактографічність;
введення словника імен з поясненнями про згаданих у тексті історичних і міфологічних героїв надає твору риси псевдодокументалізму, що дозволяє “пограти з читачем”.

інших опер, суміш, попурі, стилізація). Це специфічні варіанти пародії.

Від пародії пастіш відрізняється тим, що нема що пародіювати, немає серйозного об’єкта, який можна піддати висміюванню. О.М. Фройденберг писала, що пародіюватися може тільки те, що «живе і святе». За доби постмодернізму ніщо не «живе», а тим більше не «святе». Пастіш розуміють як само пародіювання. Дуже часто зустрічається пастіш у ліриці Й. Бродського.

його ознака як колаж. У постмодерністському колажі різні фрагменти

зібраних предметів залишаються незмінними, не об’єднаними в єдине ціле, кожен з них зберігає свою відокремленість.

М.Павич, А.Пінчон, П.Зюскінд, М.Кундера, Дж.Барт, Джон Фаулз, К. Рансмайр,

Хуліо Картасар, П.Коельо

Борхес

Рансмайр

Зюскінд

Коельо

У. Еко

Еко “Імя троянди”
Патрік Зюскінд “Парфюмер”

минулого, наприклад, класичний і барокко, часто застосовуючи їх з

іронічним ефектом. Специфіка стилю - гіпербола як інструмент створення яскравого театрального образа середовища. Ідучи від Модернізму, Постмодернізм прагнуть привнести невизначеність і контраст у порядок і простоту сучасних стилів. Задум часто з'єднує колір з історичним еталоном.
Характерні кольори: бежева гама, сріблистий, "металлік", перламутровий, флуоресцентний.
Характерні елементи інтер'єра: великі, просторі зали; легкі, оригінальні конструкції; контрастні текстурні і фактурні сполучення. Застосування штучної шкіри, нікельованих і хромованих матеріалів.

проти безликої стандартизації та програмового техніцизму

академічною технікою‚ втягує глядача до вигадливої гри.
Інші художники-постмодерністи прагнули

відродити не зовнішні прикмети класичного мистецтва‚ а його якісну природу — цілісність світовідчуття‚ звертання до вічності‚ життєву силу.

Е.Уорхолл

по холсту
Clemente, Francesco. Atlas. Watercolor on Arches paper. 1982.
Ляшко

Е. В. «Мотыльки»

Живопис постмодернізма

Ларионова Ольга
«Солнечная девушка»

Річард Сміт – виконали перші роботи в стилі

арту

Карта 1961року
Джаспер Джонс

Зебра 1983р.
Енді Уорхол

другої половини ХХ століття, використовується різними оптичними іллюзіями, заснованих

на особливостях сприйняття плоских і просторових фігур