Презентация на тему Творчість Стендаля

Якщо дорога брудна, якщо на ній є калюжа, це

неминуче відіб'ється в цьому дзеркалі, і дарма було б обвинувачувати дзеркало в тім, що воно відбиває точно; треба обвинувачувати дорогу, або, правильніше, доглядача дороги, в тім, що він погано порядкує на ній".

1783
Місце народження: Ґренобль
Дата смерті: 23 березня 1842 (59 років)
Місце

смерті: Париж
Національність: Франція
Рід діяльності: прозаїк, есеїст
Роки активності: 1801—1842
Напрямок: реалізм
Magnum opus: Червоне та чорне (1830)

в листах до близьких і в щоденнику;
ІІ-й - 1814-1827гг.:

Статті з питань мистецтва «Життєписи Гайдна, Моцарта і Метастазіо» (1814), «Історія живопису в Італії» (1817), «Рим, Неаполь, Флоренція» (1817), «Про любов» (1822) ; памфлет «Расін і Шекспір​​» (1823-1825);
ІІІ-й - 1827-1842гг.: Власне художня творчість - романи «Арманс» (1827), «Червоне і чорне» (1830), «Люсьєн Левен» (1834), «Пармська обитель» (1839); книга нарисів «Прогулянки по Риму» (1829); новела «Ваніна Ваніні, або Деякі подробиці щодо останньої венти карбонаріїв, розкритої в Папській області» (1829).

Rouge et le Noir, 1830)
Пармська обитель (фр. La Chartreuse

de Parme, 1839)
Люсьєн Левен (фр. Lucien Leuwen 1835, незакінчений, виданий 1894)
Ламіель (фр. Lamiel, писаний протягом 1839-42, незакінчений, виданий 1889)
Життя Наполеона (фр. Vie de Napoléon, 1817-1818, виданий у 1929)


Новели
Рожеве і зелене (фр. Le Rose et le Vert, 1837, незакінчено)
Mina de Vanghel
Вітторія Аккорамбоні (Vittoria Accoramboni)
Італійські Хроніки (фр. Chroniques italiennes, 1837—1839)
(фр. Les Cenci)
Герцогиня де Паліано (фр. La Duchesse de Palliano)
(фр. L'Abbesse de Castro, 1832)
фр. Vanina Vanini

Есе
Про Кохання (фр. De L'Amour, 1821)
Мемуари еґоїста (фр. Souvenirs d'Égotisme, видано у 1892)

у воєнних
кампаніях Наполеона
Втеча з Італії від
Переслідуваня поліції.
Франція 1821-1830рр.
“за

кордоном можуть приходити
Геніальні думки, але книгу можна
написати тільки у Франції”

Вплив культури італійського
Відродження на світогляд
письменника

1814-1821рр.життя в
Італії. Вивчення
мистецтва

Приваблює покоління
сильних характерів

Рано лишився без
матері. Значну роль
у вихованні відіграв
дід

добою змвнюється
поняттякраси
Естетичні погляди
письменника - учня і
продовжувача просвітителів
Митець

тількитоді виконує своє
призначеня, коли він веде
за собою суспільство

мистецтво повинне бути
правдивим.

Мистецтво за своєю природою
є соціальним, воно служить
суспільним цілям

нове мистецтво, що веде
боротьбу з усім
відсталим, приреченим
на відживання.

необхідність учитися
у Шекспіра

він дає своїм сучасникам саме
той жанр трагедії,
що їм потрібен.

Стендаль)
Повноцінна
особистість.
здібності й сили спрямовує
на благо Батьківщини,
рідного краю,

суспільства.

гармонійно
розвинута людина

здатність до великого почуття,
до героїзму

проблема пристрасті.

пристрасть ніколи не суперечить розумові,
а перебуває під його контролем

Жюльєн Сорель
(життя-боротьба

раціоналіст у любові

охоплений сильною
пристрастю, здатний оцінити
своє почуття, свої вчинки,
підкоряючи їх розуму.

вступив в протиріччя
з буржуазною дійсністю.

людині сильних пристрастей,
яка жадає героїчного,
немає місця у буржуазних
відносинах

у похмурому настрої. Він малював пістолети на полях своїх

зошитів, і тільки оптимістичне ставлення до життя утримувало письменника від фатального пострілу. 8 листопада 1841 письменник записав в щоденнику: «Нічого немає смішного в тому, що я можу померти на вулиці». І він дійсно помер 23 березня 1842 на вулиці під час прогулянки, убитий апоплексичним ударом. на наступний день у французьких газетах з'явилося повідомлення про те, що на кладовищі Монмартр похований «маловідомий німецький віршотворець Фрідріх Стіндаль». В заповіті письменник просив написати на могильній плиті: Арриго Бейль Миланец Жил. Писал. Любил.

Могила Стендаля на кладбище Монмартр

Письменник
Правдивий,нетиповий
Переживати, простежувати
Майстер

психологічної деталі
Романтик-реаліст

подіях, пов'язаних з судовою справою якогось Антуана Берте. Стендаль

дізнався про неї, переглядаючи хроніку газети Гренобля. Як з'ясувалося, засуджений до страти молодий чоловік, син селянина, що вирішив зробити кар'єру, став гувернером в сім'ї місцевого багача Мішу, але, викритий в любовному зв'язку з матір'ю своїх вихованців, втратив місце.
Чому Стендаль назвав роман Червоне і чорне?
Це запитував чи не кожен читач цього роману, а з 1830 р. і по теперішній час «Червоне і чорне» прочитали багато мільйонів людей. Критики до цих пір не здогадуються, інколи наважуючись на малопереконливі гіпотези.
Сучасники Стендаля, так само як і його найближчі друзі відмовлялися від пояснень. «У назві цієї книги зображений порок або, якщо завгодно, своєрідна гідність: воно залишає читача в повному невіданні відносно того, що його чекає», — писав критик в «Revue de Paris» і признавався в тому, що і сам він його не розуміє.

не «Жюльєн Сорель»?
Історія Франції XIX століття, як і практично

Європи XIX століття, — це історія революції, Наполеона, Реставрації і знову революції.
А колір революції, свободи, ідей рівності і братерства, колір крові людською, якими часто бувають об’єднані ці ідеї, один — червоний!
Колір реакції і придушення, Реставрації і пригноблення — теж один — чорний!
Не випадково автор дав роману ємкий підзаголовок, назвавши його «Хронікою XIX століття». «Червоне і чорне» — це два кольори епохи, відбитої, як в дзеркалі, в одній країні — Франції XIX століття.

Д. Форг (Old Nick), повідомив, ніби то сам Стендаль

так пояснював назву: «„Червоне” означає, що якби Жюльен народився раніше, він був би солдатом, але в його час він повинен був надіти на себе сутану, звідси „чорне”». Однак сам Форг не вважав це пояснення точним, скоріш навіть його заперечував.
Як і всі філософи-просвітителі, Стендаль був переконаний, що людина народжена для щастя, в «гонитві за щастям» бачив головну силу, яка керує вчинками і поведінкою людей. Справжнє щастя для нього це уміння жити насиченим, осмисленим життям — енергійно, активно, захоплено. Його цікавили прояви людських пристрастей, тому що в них він бачив ключ до розуміння не лише внутрішнього світу людини, але і його суспільної функції.

XIX ст.

грошових інтересів, у якій він уже починав задихатися».
«Давати прибуток

— ось що керує всім у цьому містечку, яке видалося вам таким гарним».
Який був основний чинник, що визначав життєву позицію людини? Чи було це характерно тільки для Вер'єра?
Висновок: гроші визначають свідомість людини.

Вер'єр:
«Сказати правду, ці поважні люди виявляють страшний деспотизм. Саме це прикре слівце робить життя в містечках нестерпним для кожного, хто жив у великій республіці, що зветься Парижем. Тиранія громадської дум­ки — та якої думки! — така само безглузда в провінційних містах Франції, як і в Сполучених Штатах Америки». Париж:
«Влаштуйте так, щоб ці парижани якомога менше чули ваш голос. До­сить вам сказати слово, і вони знайдуть привід, щоб з вас поглузувати».
«В Парижі з делікатності сміються тільки за вашою спиною, але ви завжди для всіх чужий».
Що спільного та відмінного у ставленні людини до людини у Вер'єрі та Парижі?
Як ви гадаєте, виявлення людиною кращих людських якостей в такому суспільстві викличе захоплення чи зневагу?
Висновок: городяни і в провінції і в Парижі зневажливо ставляться один до одного.

Вер'єр:
«Після падіння Наполеона в провінційних звичаях не допускається ні­якої галантності. Кожен боїться втратити посаду: негідники шукають під­тримки конгрегації, і лицемірство розквітло навіть серед лібералів».
«Там завжди й у всьому відчувався страх схибити, якесь безперервне змагання між розкошами й злиднями». Париж:
«Отже, я тепер у самому центрі інтриг і лицемірства!»
Що хвилювало людей найбільше? Якою ціною досягалося помітне місце у суспільстві?
Висновок: за лицемірством губиться справжнє лице людини.

для його досягнення якого не зупиниться ні

перед чим.

її власним інтересам.

яскраве, як спалах. Нам відкрився його характер, ми стали

свідками його нелегкої душевної боротьби. Ми дізнались, до чого він прагнув, про що мріяв і чому не зміг досягти бажаного

родина де Реналів. Пан де Реналь під час минулої

революції доніс поліції на чоловіка, що ховався на даху, бунтівника схопили і стратили. Цей злочин тяжіє над усією родиною, і пані де Реналь впевнена, що під час наступної революції їм не врятуватись, благає Жульєна Сореля подбати про її дітей.

безансонський може втриматися в цьому багні. Але з точки

зору ієзуїтів, він не є типовим служителем католицизму: його більше цікавить світська антична культура, ніж богословське середньовіччя. Він безмежно радий, коли раптово зустрічає в особі Жульєна однодумця, і змагається з ним у знанні латинської класики. Це — поодинокі світлі спогади про перебування Сореля у бе-зансонській семінарії.

Матильда де ла Моль, міркуючи про переваги кохання до простолюдина Сореля, вирішує, що під час майбутньої революції вигідно бути дружиною такого чоловіка

від провінційної — те

ж лицемірство, егоїзм, підступність, жорстокість, але прикрашені аристократичним блиском, витонченими манерами та зовнішньою елегантністю.