Презентация на тему Василь Андрійович Симоненко

в селищі Біївці Лубенського району на Полтавщині. Батьки його

були колгоспники, усе дитинство пройшло на селі у важкі воєнні та повоєнні часи.
1952 р. закінчив середню школу в Тарандинцях і вступив на факультет журналістики Київського університету. Через п’ять років закінчив його і одружився на черкащанці Людмилі Півторадня.
Разом з іншими талановитими представниками української молоді Василь Симоненко бере участь у роботі Клубу творчої молоді, їздить Україною, спілкуючись із ровесниками. Потім поет працює в комісії, що займалася розслідуванням масових розстрілів у катівнях НКВС. Потрапляє під нагляд КДБ.
Улітку 1962р. міліціонери заарештували та жорстоко побили його. Відмовлялися друкувати твори, друзі відвернулися.
На початку вересня 1963 р. ліг у лікарню ,оскільки після побиття його мучили болі ,було диангостовано рак нирок .
Помер 14 грудня 1963 р. Поет прожив лише 28 років .

неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій «Тиша

і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963).Василь Симоненко прожив неповних 29 літ, із них на літературну творчість припадає 10. За життя поета вийшла друком лише одна збірка — « Тиша і грім», друга побачила світ тільки після його смерті. Олесь Гончар назвав Симоненка « витязем молодої української поезії», Василь Захарченко — « поетом з горніх Шевченкових долин». А В. Стус говорив так: «…На голос Симоненка, найбільшого шістдесятника із шістдесятників, поспішала молодь. Час поспішав так само».
Хоч на той час Симоненко жив і працював у Черкасах, проте разом з Ліною Костенко, Аллою Горською, Іваном Драчем, Іваном Світличним, Миколою Вінграновським, Василем Стусом, Євгеном Сверстюком, він став душею цього Клубу.

познайомимося з відомою поезіею В. Симоненка «Є в коханні

і будні, і свята» вона пронизана мудрими роздумами про людські стосунки. Ліричний герой переживає суперечності почуттів:
Є в коханні і будні, і свята, Є у ньому і радість, і жаль, Бо не можна життя заховати За рожевих ілюзій вуаль.
І з тобою було б нам гірко, Обіймав би нас часто сум, І, бувало б, темніла зірка У тумані тривожних дум.
Але певен, що жодного разу У вагання і сумнівів час Дріб’язкові хмарки образи Не закрили б сонце від нас.
Бо тебе і мене б судила Не образа, не гнів — любов. В душі щедро вона б світила, Оновляла їх знов і знов.
У мою б увірвалася мову, Щоб сказати в тривожну мить: — Ненаглядна, злюща, чудова, Я без тебе не можу жить!..

написання — 1961
Жанр: ліричний вірш.
Мотив: кохання.
Тема: зображення почуття ліричного

героя, його готовності сприймати все добре й все погане в житті, радіти і насолоджуватися кожним днем.
Ідея: возвеличення сили справжнього кохання. Автор поєднує все це з філософськими роздумами про сенс життя.
Головна думка: кохання – це не лише радість. Інколи воно приносить муки, страждання. Проте не варто розчаровуватися.  Адже якщо чекати свою вірну любов, то вона обов’язково прийде.
художні засоби: Вся поезія пронизана внутрішнім протиставленням (є в коханні і будні, і свята, є  у ньому і радість, і жаль; ненаглядна, злюща, чудова) Епітети – тривожні думи; дріб’язкові хмарки. Метафори — обіймав би нас часто сум; дріб’язкові хмарки образи Не закрили б сонце від нас. Риторичний оклик — я без тебе не можу жить! Анафора — є в коханні і будні, і свята,  є у ньому і радість, і жаль. Асонанс — в коханні і будні, і свята,  є у ньому і радість, і жаль.

стежинок, Є тисячi ланiв, але один лиш мiй. I

що менi робить, коли малий зажинок Судилося почать на нивi неряснiй? Чи викинути серп i йти байдикувати, Чи долю проклясти за лютий недорiд I до сусiд пристать наймитувати За пару постолiв i шкварку на обiд? Коли б я мiг забуть убоге рiдне поле, За шмат цiï землi менi б усе дали… До того ж i стерня нiколи нiг не коле Тим, хто взува холуйськi постоли. Та мушу я iти на рiдне поле босим, I мучити себе й ледачого серпа, I падати з утоми на покоси, I спать, обнявши власного снопа. Бо нива це — моя! Тут я почну зажинок, Бо кращий урожай не жде мене нiде, Бо тисяча дорiг, мiльйон вузьких стежинок Мене на ниву батькiвську веде…

доріг...» В. Симоненко. У кожного своє призначення і свій вибір

— яку дорогу обрати. Можна знехтувати своїм «батьківським полем», піти на службу до сильних цього світу, отримати славу й багатство, нагороди та привілеї. А можна, долаючи утому, колючи босі ноги й заганяючи колючки, обробляти свою ниву, чесно виконувати свою справу. своє призначення відповідно до свого хисту. Ліричний герой вірша обрав останнє, бо це його нива, і він намигається просуватися широкою дорогою, а не вузькими стежками чиманівцями.
Тема: життєвий вибір людини.
Ідея: у кожного своє призначення i свiй вибiр — яку дорогу обрати.
Основна думка: робити правильний вибір.

В.Симоненка. В ньому помітні найприкметніші ознаки жанру: поет повідомляє про

незвичайну життєву подію, несподівану розв’язку. Дія в новелі напружена, драматична. Змальовано Івасеві складні переживання: дитина знає ласку тільки від матері.
Він з усіма згоден: “Хай би тато смикнув за вухо, хай вигримав би раз чи два, - +Все одно він би тата слухав і ловив би його слова”.
Івась підсвідомо, всерйоз повірив словам сусіда: “Ти пустуєш… а тебе дома батько жде”.
Та це була брехня, підла, підступна – і тому хлоп’я сприйняло її як нелюдську кривду. Поет фіксує і наївнудитячу помсту кривднику – з рогатки вибив шибку.
Така вона, поезія В. Симоненка. Правдива, справжня, стверджує існування добра і гуманізму.
В. Симоненко – народна совість українського народу. Не судилося таланту розритися вловні, але створененим – нетлінне.