Презентация на тему Антонович Володимир Боніфатійович

шляхтичів
До 10-ти років перебував з батьками, які працювали гувернерами

в багатих шляхтичів, зокрема в сім'ї шляхтича-українофіла Оттона Абрамовича, Антонович здобув початкову освіту.

Іван Джидай. Закінчив медичний історико-філологічний факультети Київського університету зі ступенем кандидата історико-філологічного

факультету.
У 1861 році приєднався до так званих «хлопоманів». Один з організаторів Київської громади, очолює в ній «хлопоманський» гурток, члени якого вважали, що український народ має право на своє національне відродження

Студент-хлопоман Володимир Антонович у селянському вбранні. 1860

ми зуміємо поволі навернути ґміну на українство. Але довелося тієї думки

зректися. З одного боку, ворожнеча з шляхтою ставила нас дуже в трудну позицію, з другого боку, з року 1860-го почала серед польського суспільства розвиватися конспірація, що приготовляла повстання. Було очевидно, що культурний напрямок, який ми розвивали, не вдержить більшості і так чи інакше може заплутати нас в інсурекційну справу. Зібравшись тісним гуртком, ми поклали стати на ясну точку. Всім товаришам свого гуртка запропонували вибрати одно з двох : або зоставатися далі при своїй роботі, і в такім разі виписатись із ґміни і заснувати свою справді-таки українську громаду, або — кому трудно зробити цей рішучий крок — зоставатись у ґміні і розірвати з нами зв'язки…»

Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Аполлона Скальковського, етнографічні збірки, які вплинули на його

життєву орієнтацію та наукові студії.

польської молоді, наприкінці 50-х років XIX століття. Антонович висловлює думку

про те, що дивно жити в краї, не знаючи ні його історії, ні людей. Щоб побачити народ, яким він є, Антонович на канікулах подорожує з товаришами пішки Волинню, Поділлям, Київщиною, Холмщиною, Катеринославщиною та Херсонщиною.

з редакцією журналу «Основа». Там він уперше опублікував дві свої розвідки полемічного характеру. Особливу

реакцію української і польської громадськості викликала його стаття «Моя сповідь» 1862 року.
Першу історичну працю Антонович написав 1863 року. Це була вступна розвідка «О происхождении казачества» до «Архива Юго-Западной России».

Антонович дістає титул магістра руської історії, його призначають штатним доцентом на кафедрі російської

історії університету Св. Володимира.
1878 року після захисту праці «Очерк истории Великого княжества Литовского до смерти великого князя Ольгерда» йому присвоїли ступінь доктора російської історії, він стає дійсним професором російської історії Київського університету, яким лишається по 1890 рік. Того року йде Антонович на пенсію й проживає в Києві до смерті.

козацтва, джерелознавства та допоміжних дисциплін, разом з апробованими в університеті історичними семінарами,

сприяли широкому залученню на ниву дослідницької роботи  молодих істориків
Антонович був також одним із засновників товариства Нестора-літописця при університеті Св. Володимира, а 1881 року очолив це товариство.
1882 року він брав участь у створенні журналу «Киевская старина». У цьому журналі Антонович опублікував і свою повість «Уманский сотник Иван Гонта» (1882).

багатотомної «Руської історичної бібліотеки». Фактично він першим серед українських істориків нових часів

чітко і ясно, без національної роздвоєності, властивої його попередникам і сучасникам, виступив з концепцією споконвічності української самобутності й навіть увів у науковий обіг термін «Україна-Русь»

із відомим письменником і громадським діячем Олександром Кониським заснував всеукраїнську політичну організацію, що мала

об'єднати українців усієї Російської імперії 1897 року відбувся установчий з'їзд цієї організації, до якої 1901 року приєдналася й київська «Громада». Сама організація проіснувала до її перетворення 1904 року на «Українську демократичну партію»