Презентация на тему Файли

файлом.
Функції для роботи з файлом.

включено спецзасобів для введення/виведення даних, тому обмін даними реалізовано

через бібліотечні функції.
Бібліотеки більшості систем програмування мови С підтримують функції для введення/виведення даних на трьох рівнях:
високорівневе (потокоорієнтоване) введення/ виведення використовує однаковий підхід у програмуванні обміну даними з файлами та зовнішніми пристроями і єдиний інтерфейс. Всі файли та дані з пристроїв розглядаються як неструктуровані набори байтів – потоки. Прототипи функцій записані в заголовному файлі .

на засобах обміну даними, що властиві конкретній операційній системі.

Дані функції не виконують форматування даних і не застосовують буферизації. Функції блокоорієнтовані і забезпечують виграш у швидкодії тоді, коли обсяг блоку даних, що передається за одну операцію, кратний ємкості сектора диска (512 б). Прототипи даних функцій зберігаються в .
функції консольного введення/виведення доповнюють можливості високорівневих функцій щодо введення з клавіатури і керування текстовим режимом виведення інформації. Прототипи оголошені в заголовному файлі .

розташованих на зовнішньому носії, а також термінальні пристрої (клавіатура,

принтер …).
Для уніфікації процесів файлового обміну даними у функціях високого рівня використовують поняття потоку.
Потік (stream) – послідовність байтів, що надходять від певного логічного пристрою (файлу) або передаються у цей файл (пристрій).
Для узагальнення обміну даними у процесах введення/виведення здійснюється проміжна буферизація даних. Для кожного відкритого файлу в оперативній пам’яті створюється буфер обміну заданої ємності.

до фізичних пристроїв, які найбільше гальмують процеси введення/виведення даних.







Високорівневий

потоковий обмін даними – це обмін байтами з фізичними файлами і логічними пристроями через систему буферизації, що дає змогу опрацьовувати дані різних форматів і розмірів.

Буфер введення

Буфер виведення

Дані програми

Файл даних введення

Файл даних виведення

Оперативна пам'ять

байтами з фізичними файлами і логічними пристроями через систему

буферизації, що дає змогу опрацьовувати дані різних форматів і розмірів.
У мові Сі програми мають зв'язок із зовнішніми пристроями тільки через файли. Для кожного зовнішнього пристрою призначений файл. Ці файли називаються стандартними. Всього їх п'ять: 
stdin - файл, пов'язаний за замовчуванням з клавіатурою; 
stdout - файл, пов'язаний за умовчанням з дисплеєм; 
stderr - файл для помилок. За замовчуванням також пов'язаний з дисплеєм; 
stdprn - файл, пов'язаний з принтером; 
stdaux - файл, пов'язаний з послідовним (асинхронним) портом.

це структура. Вона описана у файлі stdio.h в наступному

вигляді:
typedef struct{
short level; // Рівень буфера
unsigned flags; // Прапори статусу файлу
char fd; // Дескриптор файлу
char hold; // Попередній символ, якщо немає буфера
short bsize; // Розмір буфера
unsigned char *bufer; // Буфер передачі даних
unsigned char *curp; // Поточний активний покажчик
short token; // Для перевірки коректності
}FILE;
А stdin, stdout, stderr, stdprn, stdaux - це глобальні змінні типу FILE.

файлу або записом даних у файл, необхідно створити потік,

пов’язаний з цим фізичним файлом. Створення потоку реалізує функція відкриття файлу, прототип якої оголошено так:
FILE *fopen (char *file_name, char * fmode);
Параметри функції є вказівниками на символьні рядки.
file_name – ім’я файлу, fmode – режим обміну даними.
За умови успішного відкриття потоку створюється спеціальна структура з шаблоном FILE і функція повертає її адресу. Якщо ж потік відкрити не вдалось, функція повертає NULL.

параметр fmode функції fopen ()):
"r" - (від англ. read).

Файл тільки для читання;
"w" - (від англ. write). Файл тільки для запису;
"a" - (від англ. append). Файл тільки для доповнення;
"r+" - файл для читання з можливістю запису в нього;
"w+" - файл для запису з можливістю читання з нього;
"a+" - файл для доповнення з можливістю читання.
Додатково в параметрі fmode можна задавати текстовий (t) чи бінарний (b) режим відкриття потоку, за замовчуванням встановлюється текстовий режим. Різниця між двома режимами – в інтерпретації коду клавіші Enter. 

символів, розбитих на рядки. Кожен рядок закінчується керуючим символом

'\n'. Фактично це два символи: кінець рядка і перехід на новий рядок (LF і CR). Ці два символи, що утворюють керуючий символ '\n', не зчитуються з файлу. Замість цього відбувається виконання команди, тобто перехід на новий рядок. Таким чином, в текстовому режимі цей код клавіші Enter в процесі читання замінюється символом нового рядка ‘\n’, а в разі запису навпаки – кожен символ ‘\n’ заноситься у потік як комбінація “\r\n”.

послідовність машинних слів. У вигляді машинного слова буде прочитаний і

'\n'. При цьому перехід на новий рядок не здійснюється. Відбувається послідовне зчитування машинних слів (кодів) від початку до кінця файлу. Використання двійкових файлів робить програми немобільними при їх перенесенні з одного середовища в інше.
Бінарні файли мають переваги, порівняно з текстовими при зберіганні числових даних. Операції читання і запису з такими файлами виконуються швидше, так як відсутня необхідність форматування. Двійкові файли зазвичай мають менший розмір, ніж аналогічні текстові файли. В двійкових файлах можна переміщуватися в будь-яку позицію і читати або записувати дані в довільній послідовності, в той час, як в текстових файлах практично завжди виконується послідовна обробка інформації.

("rezult.dan", "w");
Для закриття потоків використовується функція
int fclose (FILE *fp);

fp - вказівник на потік, який треба закрити. При успішному використанні функції вона повертає значення 0.
Приклад:
fclose(f);

- програми відкриваються стандартні потоки:
stdin – потік введення, який

пов'язується з клавіатурою;
stdout – потік виведення даних на екран;
stderr – потік повідомлень про помилки, скеровуються на екран.
Стандартні потоки можна перескеровувати (перепризначати), пов’язувати їх із заданим файлом чи пристроєм.
Перескерування потоків виконує функція
FILE *freopen(char *fname, char *fmode, FILE *fp);
Функція пов’язує потік fp з файлом fname. Режим доступу до даних задає параметр fmode.

fname і fmode такі ж, як для функції fopen().

За умови успішного виконання функція повертає вказівник на створений потік, а в разі помилки – NULL.
Приклад: перше звертання до puts() викликає виведення повідомлення на екран, а друге – у файл.

#include
void main(){
puts(“Виведення на екран”);
freopen (“example.xz”, ”w” ,stdout);
puts(“Виведення в файл”);
}

обміну відповідно до формату даних, що передаються за одну

операцію:
посимвольного введення/виведення;
рядкового введення/виведення;
блокового введення/виведення;
форматного введення/виведення.
Всі операції виконуються, починаючи з поточної позиції файлу, яку зберігає спеціальний покажчик. У процесі введення/виведення покажчик автоматично зсувається на відповідну кількість байтів.

fgetc (FILE *fp);
Функція повертає код зчитаного символу. Якщо ж

читання з потоку недоступне, повертається макро-константа EOF. Такі ж дії виконує функція
int getc (FILE *fp);
, яку в Borland C оголошено як макрос.
Функція
int ungetc (int symb, FILE *fp);
дає змогу повернути в потік введення fp останній зчитаний символ (після повернення symb стає першим символом потоку).

потоку frd та запис за адресою numbst.

#include
#include
char

* ReadNum (char *numbst, FILE * frd){
char * pn = numbst;
int symb;
/*виявлення десяткової цифри */
while (isdigit(symb = getc(frd)))
/*запис цифрових символів у numbst*/
*pn++ =symb;
*pn =‘\0’ ; /*кінець числового рядка */
ungetc (symb, frd); /*повернення нечислового символа*/
return numbst;
}

*fgets (char *str, int max, FILE *fp);
str – масив

символів, в який буде записано введений рядок; max – максимальна кількість символів (з нуль-символом включно), яку може містити зчитаний рядок; fp – потік, з якого вводяться рядки.
З потоку у ділянку оперативної пам’яті (str) зчитується послідовність символів до символу нового рядка чи символу кінця файлу, але не більше, ніж max-1 символів.
У разі успішного виконання функція повертає адресу першого символу введеного рядка (str), інакше – NULL.
Розмір масиву str має бути не меншим за max.

fputs (char *str, FILE *fp);
Повертає ненульове значення за умови

успішного виконання та EOF у разі невдачі. Функція послідовно передає у потік символи рядка str до ‘\0’.
Файлове введення даних згідно зі заданим списком форматних спеціфікацій здійснює функція
int fscanf ( FILE *fp, char *format, … );
Функція повертає кількість успішно введених даних. Параметр fp вказує на текстовий потік введення, обов’язковий параметр format – задає символьний рядок з послідовністю специфікацій форматних перетворень.

будуть записуватись введені значення (їх кількість і типи визначаються

специфікаціями). Правила форматних перетворень даних такі ж, як і для scanf().
Помилки в процесі введення можна конкретизувати через функцію feof() – повертає нуль, якщо не встановлено ознаку кінця файлу, інакше повертає ненульове значення.
FILE *fin;
int numb;
while(fscanf(fin, “%d”, &numb)==1)
printf(“%3d”, numb);
if(feof(fin))
puts(“Зчитано всі числа файлу”);
else
puts(“Помилка в числових даних”);

“%s”, при цьому зчитується послідовність символів до першого роздільника.

В разі звертання до файлу fscanf (f, “%s”, str); у рядок str буде зчитане тільки одне поточне слово.
Необхідно забезпечити щоб обсяг ділянки str був достатнім для запису найдовшого слова файлу.
Форматне виведення в файл здійснюється функцією
int fprintf (FILE *fp, char *format, … );
Приклад:
void vyvod (FILE *f){
int a,b,c,k;
scanf (f, ”%d%d%d”, &a, &b, &c);
fprintf (f, “a=%d, b=%d, c=%d);
}

вигляд
#include
void main(){ 
…
FILE *f;
if (( f=fopen("test.txt", "rt"))==NULL){
printf("Файл не вдалося відкрити.\n");
return;
}
…
fclose(f);
…
}

читання
fscanf(fi,"%d",&age); //читання числового значення
fclose(fi); //закриття файла
//відкриття файла для додавання

інформації в кінець
fi=fopen("data.txt", "a");
fprintf (fi, "Age==%d.\n",age); //запис рядка в файл
fclose(fi); // закриття файла
}

можна за допомогою функції
size_t fread (void *buf, size_t size,

size_t n, FILE *fp);
що заносить у буфер n об’єктів розміром size. Тип size_t оголошено в через декларацію typedef. У Borland C він збігається з типом int.
Функція повертає кількість реально зчитаних об’єктів.
Розглянемо приклад визначення середньоарифметичного значення дійсних чисел, бінарні коди яких зберігаються у файлі. Дані зчитуються в буфер блоками по N чисел. Робота завершується, коли розмір зчитаного блоку менший за N, що сигналізує про досягнення кінця файлу.
Запис блоку даних у потік виконує функція
size_t fwrite (void *buf, size_t size, size_t n, FILE *fp);
Параметри такі ж, як і в функції fread().

main(){
int a[N], n, i;
float s=0, k=0;
FILE *f;
f =fopen (

fname, "rb");
do{
n=fread (a, sizeof(int), N, f);
for (i=0; i s+=a[i];
k+=n;
}
while (n==N);
printf ("sr=%4.2f", s/k);
fclose(f);
}

довільному порядку використовується "покажчик файла" (курсор), який визначає поточну

позицію у файлі. При читанні даних курсор автоматично зміщується на число прочитаних байтів. Отримати поточну позицію курсору файла можна за допомогою функції
long ftell (FILE *stream);
Встановлюється поточна позиція курсору у файлі за допомогою функції fseek():
int fseek (FILE *stream, long offset, int whence);
Ця функція задає зміщення на число байтів offset від точки відліку, яка визначається параметром whence.

вектор b[m]. В результаті отримаємо вектор с[n]. Значення елементів

матриці та вектора вводимо з файлу ish.dan. Результати передаємо на екран та в файл rez.dan.
#include
#include
#define N 2
#define M 4
void main() {
float a[N][M], b[M], c[N];
int i, j;
FILE *p1, *p2;
p1=fopen("ish.dan","r");
if(p1==0){
puts("Файл ish.dan не открылся");

"%f",&a[i][j]);
for (j=0; j

(j=0; j c[i]+=a[i][j]*b[j];
fprintf(p2, "c[%i]=%f\n", i, c[i]);
printf("c[%i]=%f\n", i, c[i]);
}
fclose(p1); fclose(p2);
}