червня 1076, Турів, Київська Русь — 14 квітня 1132,
Київ, Київська Русь) — руський державний діяч, святої православної церкви, Великий князь Київський, син Володимира Мономаха та Ґіти (дочки англійського короля Гарольда II Ґодвінсона), останній князь, що утримував єдність Київської держави. Засновник кам'яної церкви св. Федора в Києві (1129).За життя батька посідав новгородський та переяславський княжі столи, співправив з батьком у Києві. 1096 року розбив війська чернігівського князя Олега Святославича і примусив його взяти участь у Любецькому з'їзді. Брав участь у воєнних походах на половців 1093, 1107 і 1111 років. Здійснив два успішні походи на естів 1113 і 1116 років. Після смерті батька (1125) посів київський стіл і продовжував зміцнювати престиж великого князя київського та обороняти державу від ворогів. 1130 року повернув під вплив Києва Полоцьк, посадивши на полоцький стіл свого сина Ізяслава. 1130 року воював з литовцями. Розгромив половців і загнав їх за Волгу та Яїк. Про величезний міжнародний престиж Київської держави за його правління свідчать численні династичні зв'язки київського князя з західноєвропейськими королівськими дворами.
Помер 14 квітня 1132 року (за іншими даними 15 квітня 1133 року). Був похований у церкві збудованого ним Федорівського монастиря у Києві. Після його смерті Київська держава остаточно розпалася на окремі політично незалежні князівства.
