Презентация на тему Засоби милозвучності української мови

здавна, і, здається, ніхто не сумнівається в цьому тепер,

хоч найменше можуть про це судити самі носії української мови, оскільки для них мова знаряддя щоденного спілкування, а не об'єкт для спостереження. Але про красу й приємність звучання української мови є більш ніж достатньо усних і писемних свідчень, у тому числі загальновідомих, і звичайних іномовців, і видатних діячів, і фахівців, а з їхніх слів - і українців. Наведемо тут тільки декілька.

І.І.Срезневський звернув увагу на високу музикальність української мови. Він

писав: "Сила людей переконана, що ця мова є одна з найбагатших мов слов'янських, що вона навряд чи уважить богемській щодо рясноти слів та виразів, польській щодо барвистості, сербській щодо приємності, що це мова, яка навіть і у вигляді необробленому може стати нарівні з мовами обробленими гнучкістю і багатством синтаксичним, мова поетична, музикальна, мальовнича".

поет і перекладач українських пісень німецькою мовою В.Боденштедт, який

довго жив у Росії і багато подорожував по Україні. "Українська мова наймелодійніша й найголосніша поміж усіма слов'янськими мовами, з великими музикальними можливостями".

і передусім її звукової вишуканості, звучності, музикальної граціозності, можна

продовжити. Але нагадаємо ще тільки один факт. На конкурсі краси мов у 1934 р. у Парижі українська мова зайняла третє місце після французької і перської. Більшого поширення набула думка, що наша мова за милозвучністю йде після італійської.

з евфонією, має, по суті, два термінологічних значення. По-перше,

вона визначається як "добре, приємне, з погляду фонетичних і лексико-стилістичних норм певної мови, звучання окремих мовних елементів - звукосполучень, слів і словосполучень"[2]. З другого боку, милозвучність - це звукові засоби "підсилення виразності мови художнього твору внаслідок досягнення гармонійного добору звуків у тексті. Цій меті служать звукові повтори різних видів, алітерації, асонанси, ритмічність мови, а також уникнення важких для вимови чи неприємних для слуху сполучень звуків у фразі"

визначити конкретні фонетичні параметри, які сприяють милозвучності або

її забезпечують;
встановити, чи однакові ці критерії для носіїв різних мов;
вважати милозвучність суто науковим поняттям чи естетичним, чи тим і тим одночасно;
дати відповідь на питання, чи існує загальнолюдське розуміння милозвучності.

правдоподібно забезпечують сприймання української мови як приємної, звучної, наспівної?

Для цього використаємо ті характеристики, які позитивно сприймаються слухачами у музиці, співі, у тому ж мовленні, й дослідимо, чи наділена ними українська мова.

милозвучність української мови забезпечує передусім гучність, яка має різноманітні

виявлення: виразна повнозвучна вимова голосних і приголосних у сильних і слабких позиціях, порівняно невелика кількість збігів кількох приголосних, плавна акцентно-ритмічна структура слова, наспівна мелодика тощо.

думку деяких учених, з одного боку, рівнозначне з сонорністю,

а з другого - дорівнює вокалічності. Справді, ці терміни майже тотожні, але тільки майже. Більшою чи меншою сонорністю (що залежить від участі голосу в творенні звуків) наділені і голосні, і приголосні. А вокалічність мови визначається кількістю голосних порівняно з приголосними в мовному потоці (не в системі!). За даними В.Г.Ветвицького[7], на кожні 100 звуків у фінській мові 51 голосний і 49 приголосних; в італійській - 48 голосних і 52 приголосні; у російській - 42 голосних і 58 приголосних; у німецькій - 36 голосних і 64 приголосних.

15,8%, приголосні - 84,2%. У мовленні (народнопоетичному, яке найбільш

зберігає національні основи української мови) голосних - 45-46%. Добре видно, що українське народнопоетичне мовлення насичене голосними й справді близьке до італійського, мало перед ним поступаючись. Щоправда, в літературному мовленні українська мова під різними впливами багато в чому втратила свою вокалічність: кількість голосних у ній знижується до 42%, а кількість приголосних відповідно зростає - 58%.

приголосні (разом з голосними вони складають 70%) та дзвінкі

приголосні (особливо враховуючи незначне в цілому оглушення дзвінких у кінці слова та в середині перед наступними глухими). Ці звуки в літературі прийнято називати голосовими.

і приголосних звуків у мовному потоці. Для усунення збігів голосних

і приголосних наша мова має спеціальні фонетичні засоби.

[у] з [в] тж[і)з(й]. Прийменник і префікс в звучить і пишеться

між двома голосними {успіхи в економіці), після голосного перед приголосним (вишні в саду; дорога повилася вгору), перед голосними на початку речення (В Одесі тепло). Прийменник і префікс у вимовляється і пишеться між літерами, що позначають приголосні (був у жовтні, почав учити), на початку речення перед приголосним (У Карпатах сніг), перед наступними в, ф та сполученням літер хв, льв незалежно від того, на який звук закінчується попереднє слово (жити у Львові; книга у Федора), після паузи перед приголосним (сад, у якому безліч квітів).

що й [у] з [в]. Іноді прийменник у вживається у

варіантах ув, уві, вві: Стало так легко, як уві сні (Ю. Яновський). Щоб уникнути важких збігів приголосних вв, вф навіть після голосних вживається Сумний був час; товариші м ої пішли у військо (Леся Українка). У деяких випадках чергування [у] з [в], [і] з [й] не відбувається: у власних назвах (Удод, Вроцлав); у словах, де зміна початкового [у] чи [в] веде до зміни значення слова (вправа і управа, вдача і удача); [і] з [й] не чергуються при зіставленні понять (минуле і сучасне); у словах іншомовного походження (до інституту).

прислівниках можуть додаватись або відкидатись голосні звуки: відірвати, переді мною. Прийменник

з може мати варіанти із, зі, зо: із хмари, зі свого.

голосних — б, ж: зробив би, зробила б, зібрав же,

зібрала ж.

перед голосними на -сь: зібралися всі; зібрались усі; але після

приголосного — завжди -ся: дивляться, дивишся

першого переднаголошеного, якраз і створює умови для розвитку сильної

редукції (утворення звуків типу ъ, ь), характерної для російської вимовної норми на відміну від української, яка, навпаки, характеризується відсутністю яскраво вираженої редукції голосних.

англійською мовою. Саме до такого висновку приходить О.Ф.Пилипенко, дослідивши

питальну інтонацію англійської мови порівняно з українською: "...в основному рівний розподіл часу звучання між голосним наголошеним та сусідніми складами, а також - менш різкі частотні інтервали пояснюються характерною для української мови більшою плавністю мовлення порівняно з англійською".

з ритмом музичним, пісенним і природно пояснює, чому українська

мова сприймається як особливо музикальна. Більше того, цей факт веде нас до розуміння прихованого зв'язку між мовленням і музикою в широкому плані.

будь-який витвір мистецтва: музичний, образотворчий, суто природний (явища природи)

і т.п. І тут на перший план виступає загальна естетична оцінка, подобається - не подобається, гарно - негарно. Тобто мова сприймається і як явище естетичне. Чим менше зрозуміла для нас мова з погляду змісту, тим більше на перший план виступає емоційна її оцінка, не вимірювана об'єктивними методами.

яку витворив народ відповідно до своїх ідеалів, природно, вважають

свою мову гарною, милозвучною. Говорячи словами М.Михайлова, "Мова - витвір народу, і кожен народ створив собі мову, відповідну не тільки його рівню й способу його мислення, але й естетичним ідеалам". У такому разі мають рацію ті, хто вважає, що всі мови красиві (не багаті, а красиві своїм звучанням!), некрасивих мов у світі немає.

на основі спонтанного слухового сприйняття (а не на основі

наукового аналізу окремих параметрів), з погляду іномовців або фахівців, наділених здатністю давати естетичні оцінки звучання відповідно до свого розуміння прекрасного, - виділяють мови більш і менш красиві (милозвучні), так само, як ми розрізняємо, наприклад, твори більш і менш талановитих композиторів, кращі й гірші пісні, окремі музичні твори тощо.