Презентация на тему Поняття, особливості та історія становлення міжнародного права. Суб’єкти міжнародного права

становлення міжнародного права.
3. Особливості міжнародного права.
4. Поняття міжнародної правосуб'єктності
5.

Поняття суб’єкта міжнародного права. Види суб’єктів.
6. Міжнародно-правове визнання
7. Правонаступництво в міжнародному праві

і вповноваженими на те суб'єктами міжнародного права і регулюють

відносини між ними

це сам процес прийняття і втілення в життя владних рішень. (реалізації трьох завдань: 1) застосування чинних норм міжнародного права; 2) ліквідацію небездоганних минулих правових рішень; 3) встановлення цілей у спільних інтересах суб'єктів і забезпечення їх засобами досягнення)

система юридичних норм, які регулюють міжнародні відносини з метою забезпечення миру, прав людини, співробітництва, це рішення і правові засоби їх застосування, прийняті повноважними суб'єктами для реалізації спільних інтересів

економічні й інші відносини між державами, що різні за

своєю природою, характером, внутрішнім устроєм, територією і населенням і між іншими суб'єктами міжнародного права. 

Імперативний метод правового регулювання суспільних відносин - обумовлений насамперед їхнім суб'єктним складом, і такий, що полягає в обов'язковому виконанні розпоряджень, що містяться в нормах міжнародного права.

суб'єкти права
3. Особливі предмети правового регулювання
4. Особливі об'єкти права
5.

Особлива соціальна сутність права
6. Особливий характер побудови системи права
7. Особливі джерела права
8. Особливий порядок застосування примусу для дотримання норм міжнародного права

й забезпечення відносин між суб'єктами міжнародного права);
2) власне юридичні

функції (визначення прав та обов'язків суб'єктів міжнародного права стосовно один одного, встановлення статусу різних категорій суб'єктів, їх правосуб'єктності, зміцнення міжнародного права, міжнародної законності, міжнародного правопорядку та ін.);
3) функції взаємодії з іншими управлінськими системами, що діють у міжнародній сфері (внутрішньодержавним правом, політикою, мораллю, релігією, етикою тощо);
4) функції програмування розвитку міжнародних відносин та міжнародного права (програмування їхнього розвитку на перспективу, прогнозування параметрів поведінки суб'єктів міжнародного права, передбачення варіантів напрямів розвитку інших систем, з якими взаємодіє міжнародне право, тощо);
5) функції інформаційного порядку (забезпечення знаннями про зміст міжнародно-правових актів, вплив на формування міжнародно-правової свідомості та ін.).

вузьким регіоналізмом і локальним обсягом);
одночасно з виникненням держав (у

цей період регіоналізм значно розширюється);
середина середньовіччя, конкретно - з Вестфальського миру 1648 р. (у цей період сфера дії міжнародного права ще більш розширюється)

Четверта: "реальне загальне міжнародне право склалося лише після 1917 p.", а до цього мова може йти лише про його передісторію (з кінця середніх віків), а все XIX століття є періодом розвитку фіктивного міжнародного права.

виражений регіональний характер.
Розвиток торгово-економічних відносин між давньогрецькими державами-полісами =>

направлення посольств
Зародження поняття «дипломатія»
Особливий розвиток міжнародного права в Стародавньому Римі. Давньоримські юристи ввели в правовий лексикон поняття «право народів» => еквівалент терміну "міжнародне право".

деякі обмеження щодо засобів і методів ведення війни
Поява торгових

договорів, договорів про плавання по річках, консульських угод. В XIV ст. був виданий Кодекс добрих звичаїв моря
Розвиток дипломатичного права. Посол представляє самого монарха, члени посольств звільнялися від митних процедур і сплати мит.
Початком нового періоду розвитку міжнародного права вважається Вестфальський конгрес 1648 р. Результатом роботи конгресу став Вестфальський трактат, що юридично затвердив територіальні зміни, які відбулися в Європі у зв'язку із закінченням війни.

моря і свободи мореплавання отримав широке визнання, затвердився інститут

територіального моря (територіальних вод).
У Декларації прав людини і громадянина 1789 р., конституціях 1791 р. і 1793 р., а також у Декларації прав народів (Франція) закріплено принципи народного суверенітету, невтручання і суверенної рівності держав, заборони несправедливих воєн, міжнародної співпраці тощо, уведений поділ населення під час війни на комбатантів і некомбатантів.
Віденський конгрес 1815 р. => Віденський регламент про єдині класи дипломатичних агентів, Загальні принципи режиму річок, Декларація про заборону торгівлі неграми, визнаний постійний нейтралітет Швейцарії.
Берлінський конгрес 1878 р. => юридично підтверджено право народів на державне самовизначення
1899 р. за ініціативою Росії відбулася І Гаазька конференція миру, в роботі якої взяло участь 26 держав. Офіційною метою конференції було забезпечення миру й обмеження озброєнь.
1919 рік – створення Ліги Націй як результат завершення Першої світової війни

створенням Ліги Надій почався сучасний етап у розвитку міжнародного

права. 

Проте більшість юристів-міжнародників схиляються до думки, що сучасний етап у розвитку міжнародного права почався зі створення Організації Об'єднаних Націй у 1945 р.

Відмінною рисою цього етапу є міжнародно-правові принципи заборони використання сили або погрози силою і мирного розв'язання міжнародних спорів.

та міжнародною немає будь-якої юридичної супідрядності
Пріоритет міжнародного права над

внутрішнім законодавством

обов'язками в суспільних відносинах, урегульованих міжнародним правом.

утворення, незалежні

один від одного, не підпорядковані в сфері міжнародних відносин будь-якій політичній владі, які мають юридичну здатність до самостійного здійснення прав і обов'язків, встановлених міжнародним правом.

Міжнародний суд (International Court of Justice - ICJ) в 1949 році визначив суб’єктів міжнародного права як: «a subject of the law is an entity capable of possessing international rights and duties and having the capacity to maintain its rights by bringing international claims». (суб'єктом права є особа здатна володіти міжнародними правами і обов'язками і яка має здатність зберігати свої права шляхом подання міжнародних претензій/позовів.)

є:
держави;
народи (нації), що борються за незалежність;
міжнародні (міжурядові) організації;
державоподібні утворення;
юридичні

та фізичні особи.

приклад «Вільне місто Данциг»
Сondominia або condominium – є

політичною територією (штат або прикордонний район) в якій або над якою два або більше суверенних утворень офіційно узгодили ділити в рівній мірі (Dominium) права володіння (в сенсі суверенітету), здійснювати свої права спільно, без поділу його на «національної» зони.
Internationalized territories – інтернаціоналізована територія – такий статус може бути надано без створення юридичної особи. Певній території в межах суверенної держави може бути надано певні автономні права за договором без будь-якого ступеню самостійної правосуб'єктності в міжнародному праві. Іншою рисою таких територій є включення ексклюзивного адміністрування території міжнародним органом або організацією

– це стосується територій, позначених ООН під режимом неправомірної

окупації або кваліфікованих для швидкого переходу до незалежності.
Міжнародні організації
Агентства (представництва) держав – мають делеговані повноваження від держав.
Спеціальні види суб'єктів
- Несамоврядні народи (розділ 11 Статуту ООН)
- Національні визвольні Рухи => права та обов'язки 1)на практиці вони мають здатність укладати обов’язкові міжнародні договори з іншими міжнародними суб’єктами.
2) Права та обов’язки встановлені визнаними принципами гуманітарного права (Протокол 1 до Женевських Конвенцій)
3) Право брати участь в засіданнях ООН в якості спостерігачів.
Воюючі та повстанські громади
Особи з спеціальним статусом – Ватикан
Громадяни (фізичні особи)

права тому, що міжнародна правосуб'єктність властива їм у силу

самого факту їх існування
відіграють основну роль на міжнародній арені не тільки через те, що вони мають територію, населення, апарат влади і управління (публічна влада), але і тому, що мають суверенітет, який робить їх юридично рівними між собою при взаємовідносинах на міжнародній арені.
унікальні своїми складовими елементами суверенітету.

Державні утворення, що складають федеративну державу, є суб'єктами федерації і, маючи свій адміністративно-територіальний поділ, володіють певною самостійністю, але не визнаються суб'єктами міжнародного права.

міжнародні організації

На сьогодні існує близько 500 міжнародних організацій, створених

державами для співробітництва у певній галузі (UN, UNESCO, Interpol, Council of Europe, ECOSOC, WTO, etc.)

Відносини між державами та міжнародними організаціями регулюються Віденською конвенцією про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р.

міжнародна правоздатність (момент отримання відрізняється в залежності від суб’єкта);
2)

міжнародна дієздатність;
3) міжнародна деліктоздатність;
4) участь у міжнародній формотворчості.

+ охоплює також такі інститути як визнання та правонаступництво.

нових держав чи урядів або інших органів з метою

встановлення з ними офіційних або неофіційних, повних або неповних, постійних або тимчасових відносин.

Види:
визнання держави;
визнання уряду;
визнання повсталої (воюючою) сторони;
визнання національно-визвольних організацій;
визнання організацій опору і ін.

Найбільш поширений спосіб офіційного визнання - встановлення або згода на встановлення існуючою державою дипломатичних відносин з новою державою.

що регулюють процес вступу на міжнародну арену нових держав як

суб'єктів міжнародно-правових відносин

Питання про визнання нової держави постає, коли ця держава виникла в результаті: а) соціальної революції, що привела до заміни одного суспільного ладу іншим; б) національно-визвольної боротьби народів колоніальних і залежних країн; в) злиття двох або декількох держав або розпаду однієї держави на дві або кілька нових.

Визнання уряду - зазвичай адресується уряду, який виник в державі. Але визнання може надаватися й уряду існуючої держави, який прийшов до влади неконституційним шляхом - в результаті громадянської війни або перевороту.

народ може бути визнано як повсталу сторону, якщо відбувається

громадянська війна – як воюючу. Таке визнання ще не означає визнання їх повноправними суб'єктами міжнародного права. Надає можливість вступати в договірні, торгові відносини з тими суб'єктами, що їх визнають, та отримувати від них допомогу.

Приклади міжнародно-правового визнання статусу воюючої сторони
Великобританія визнавала Конфедеративні Штати Америки як воюючу сторону в перший місяць громадянської війни в США.
Болівія, Еквадор, Колумбія, Перу і Венесуела в червні 1979 визнали Сандиністський фронт національного визволення як воюючу сторону в громадянській війні в Нікарагуа.
Франція і Мексика 28 серпня 1981 визнали Фронт національного визволення імені Фарабундо Марті (ФНОФМ) як воюючу сторону в громадянській війні в Сальвадорі.

з боку держав антигітлерскої коаліції в роки другої світової війни. Визнання органів

опору, які створювалися на території держав, тимчасово захоплених Німеччиною та її союзниками, означало визнання влади, яка бореться проти окупантів.

Організації опору нерідко перетворювалися в легітимний уряд після звільнення території держави від окупації - так, наприклад, 2 червня 1944 Французький Комітет національного порятунку (колишнє рух " Борців Франція") перейменував себе у тимчасовий уряд Французької Республіки, який очолив лідер Французького опору генерал Шарль де Голль.

держав)

права до іншого внаслідок виникнення чи припинення існування першого

або зміни суверенітету над територією.

Найчастіше – правонаступництво держав. В історії – правонаступництво міжнародних організацій – ООН => правонаступниця Ліги Націй.

Виділяють такі підстави правонаступництва:
• при об'єднанні існуючих держав;
• при поділі держав;
• при відокремленні частини держави;
• при переході частини території держави до іншої держави;
• при повному зникненні (ліквідації) однієї держави як суб'єкта міжнародного права і виникненні на її місці інших держав (наприклад, у 1949 р. виникли ФРН і НДР замість Німеччини; у 1991 р. при розпаді СРСР виникли нові незалежні держави, у тому числі Україна).

держав урегульовані двома багатосторонніми конвенціями:

• Віденською конвенцією про правонаступництво

держав щодо договорів 1978 р.;
• Віденською конвенцією про правонаступництво держав стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р.

Укладання спеціальних угод (у випадку визначення громадянства, інших питань, не врегульованих конвенціями). Як приклад - Угода про створення Співдружності Незалежних Держав, підписана 8 грудня 1991 р. у Мінську

щодо боргів,
правонаступництво щодо державних архівів.

Концепції правонаступництва:
1. Універсальне (повне)

правонаступництво - згідно з якою державу ототожнюють з юридичною особою, яка складається з єдності трьох елементів: території, населення і публічної влади. Відповідно, у випадку правонаступництва до нової держави переходять усі права та обов'язки, які пов'язані з ними елементами.
2. Часткове правонаступництво - згідно з якою держава-попередниця зберігає всі права й обов'язки, які не пов'язані з суверенітетом над певною територією, усі решта зобов'язання переходять до держави-правонаступниці.
3. "Tabula rasa" ("чиста дошка" або "чистий лист") - згідно з якою новоутворена держава не відповідає за зобов'язання держави-попередниці, оскільки перехід прав і обов'язків не відбувався.

зберігати в силі який-небудь договір або ставати його учасницею

через виключно той факт, що в момент правонаступництва держав цей договір діяв щодо території, що є об'єктом правонаступництва держав. (Прибалтійські держави після розпаду СРСР).
у випадку об'єднання двох держав усі договори, які діяли на території кожної з держав, продовжують діяти, якщо тільки це не суперечить предмету та цілям договору або сторони не домовилися про інше.
у випадку переходу частини території однієї держави під суверенітет іншої - для цієї території договори держави-попередниці перестають діяти і починають діяти договори держави-правонаступниці (виняток - Гонконг)

архівів.
Державна власність держави-попередниці означає майно, права та інтереси, які

на момент правонаступництва держав, відповідно до внутрішнього права держави-попередниці, належали цій державі.
Державні архіви держави-попередниці означають сукупність документів будь-якої давності та роду, вироблених або набутих державою-попередницею у ході її діяльності, які на момент правонаступництва держав належали державі-попередниці згідно з її внутрішнім законодавством і зберігалися нею безпосередньо або під її контролем як архіви для різних цілей.
Державний борг означає будь-яке фінансове зобов'язання держави-попередниці відносно іншої держави, міжнародної організації або будь-якого іншого суб'єкта міжнародного права, що виникло відповідно до міжнародного права

Правила переходу зазначених об'єктів:
При створенні нової держави все рухоме і нерухоме державне майно, що знаходиться на території держави-правонаступниці, переходить у її власність. Борги держави-попередниці, як правило, не переходять до держави-правонаступниці, крім випадків, коли вони є боргами місцевих адміністрацій чи виникли внаслідок діяльності конкретної території.

державні архіви і державні борги кожної із держав-попередниць переходять

до держави-правонаступниці.
У випадку переходу частини території однієї держави під суверенітет іншої усе нерухоме майно, яке знаходиться на цій території, а також пов'язане з нею рухоме майно переходить до держави-правонаступниці. Всі архіви, необхідні для нормального функціонування конкретної території, а також ті, що стосуються цієї території, переходять до держави-правонаступниці. Борги держави-попередниці розподіляються в справедливих частинах між державою-попередницею і державою-правонаступницею.

Правонаступництво кордонів та території – існує принцип, згідно з яким при правонаступництві продовжують діяти договори, пов'язані із правами на територію, тобто зміна суверенітету над певною територією не викликає розірвання договорів щодо оренди території чи визначення лінії державних кодонів.