Презентация на тему Теорія літератури. ЗНО

підкреслює певну властивість чи рису зображуваного об’єкта.
Н.: «трепет щастя»,

«невсипущий мозок», «прив’ялі діброви»

Мріють крилами з туману
Лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани
Зорі сургучеві.
В. Симоненко.

явищ, виділення певної риси предмета через зіставлення з іншим
Н.:

«ой то не зоря — то дівчина моя»; «…дівчинонька така гарна, як зіронька»; «горами хвилі підійма»; «круглі хмари, білі, як сніг, жваві, ворушливі, мов живе срібло»

Принишкли хмари, мов копиці сіна. В. Симоненко.

з основних тропів поетичного мовлення. В мета­форі певні слова

та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю. Причому вона не мо­же бути порівнянням
Н.: «Хтось заплутав зажурені віти в павутиння нитки золоті», «скрізь і завжди він з вояцтвом…», «сплять — вкриваються вітрами», «облетіли надії»
Осінній вечір морозом дихав.
В. Симоненко.
Сахається розгублена душа,
Почувши раптом тихі кроки
щастя.
Л. Костенко.

всміхається, дощ іде.

заміна назви одного предмета назвою іншого на основі тісного

зв’язку між ними.
Н.: «Радіє Київ рідний мій» (Київ – замість кияни); «І Коллара читаєте з усієї сили, і Шафарика, і Ганка» (Коллара, Шафарика, Га
нка – замість назви твору — ім’я автора).

Хай мовчать Америки й Росії
Коли я з тобою говорю.
В. Симоненко.

зароблена наша копійка.
Полем не ішла, а бігла страшна селянська

сила й топтала босими ногами буряки.

це тропи, які, на перший погляд, схожі між собою,

проте ці два тропи суттєво відрізняються один від одного, їхня відміність полягає в тому, що метафоричне перенесення здійснюється на основі подібності, а метонімічне — на осної суміжності. Метафору можна перетворити на порівняння, а метонімію — ні, її можна лише доповнити. Наприклад, вираз «сніг грає на сонці самоцвітами» легко трансформувати у порівняння — «сніг грає на сонці, як самоцвіти». На відміну від метафори, яка здатна зближувати найвіддаленіші предмети, поняття і явища, метонімія ґрунтується лише на тих зв'язках, які існують в реальності, вона творить ефект присутності читача в художньому світі: клас працює; зал аплодує

і як результат, виникає нове смислове значення (дотепно-безглузде, алогізм)
Н.:

«Многоголоса тиша», «дзвінка тиша», «вас я боюся, ви трупи живії, мрій наших спільних, любові, надій, вас я боюся — ви, зрадники-друзі…».

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!
Леся Українка.

усміх зорі всі почули…
Тобі я

кину всі квітки до ніг…

Спини мене, отямся і отям,
Така любов буває раз в ніколи.
Л. Костенко.
Так ніхто не кохав.
Через тисячі літ лиш приходить
подібне кохання.
В. Сосюра.

«Тотожним бути й відрізнятися — вцьому життя живого суть».

Люди

мучились, як в пеклі,
пан втішався, мов в раю..
У мужички — руки чорні,
В пані — рученька тендітна.
Леся Українка.

відтворення людських характерів та взаємин в образах тварин, предметів,

явищ природи, іносказання
Н.: коник-стрибунець, вовк та ягня, каменярі – борці за свободу України. Вівсяна каша хвалилася, ніби вона з маслом родилися.

За допомогою алегорії складні історичні теми, ідеї, проблеми можна передати просто, доступно, не применшуючи головного.
У поезії «На вічну пам'ять Котляревського» Т.Г. Шевченко називає славетного письменника соловейком.
У народних піснях часто звучать алегоричні вислови про козаків, які ототожнюють їх із соколами

узвичаєного порядку слів, перестанов­ка частин фрази.
Н.:«Лягло кістьми людей муштрованих

чимало», «аби хто-небудь, мислію возросший до мене часом слух свій прихилив», «відношень дивних я знавець тонкий».
«Гойдається вечора зламана віть,
мов косту сліпого,
що тичеться в простір осінньої невіді».
Василь Стус

художньої літератури, в якому відбувається зображення подібних один до

одного предметів паралельно. В паралелізмі застосовується уподібнення цих предметів та можна спостерігати чітку аналогію однакових явищ у різних сферах життя
Н.: «Ой річеско, голубонько! Як хвилечки твої — пробігли дні щасливії і радості мої! До тебе, моя річечко, ще вернеться весна; а молодість… не вернеться — не вернеться вона!..»
«Як ми кохалися, як зерно в горісі,
Тепер розійшлися, як туман по лісі!
Як ми кохалися, як голубів пара,
Тепер розійшлися, як чорная хмара!»

тіні — і… ждуть долини. Пробігли тіні — сумні

хвилини.» (Н та Л)
Хмари хмарять хвилі —
Сумно сам я, світлий сон...
Тінь там тоне,
тінь там десь...
Павло Тичина

у ранах кров’ю сходить, з туги в груди б’є…»

(Е, О, У)
"Була гроза, і грім гримів, Він так любив гриміти, Що аж тремтів, що аж горів На трави і на квіти." (Микола Вінграновський)

для підкреслення важливості.
Тавтологія
Анафора
Епіфора

змістом або звучанням слова
Н.: «рано-вранці новобранці», «ворон-птах», «сад-виноград», масло

масляне

строфи, прозової фрази, абзацу, слова чи групи слів (єдинопочаток).
Н.:

Благословен той день і час...
Благословенна ти в віках...
Благословенні ви, сліди...
«Може, то тільки легенда…
Може, то казка знадлива…
Може, то відьма-гарячка…
Може, і в сніжних пустелях…»

використання епіфори визначається повторенням кінцівок у художніх творах. Епіфори

вживаються як у поезії, так і в прозі та драмі.
Н.: Як тепло пахне хліб!
Любов'ю трударів,
І радістю земною,
І сонцем, що всміхається весною,
І щастям наших неповторних діб.
Духмяно пахне хліб.
П.Воронько
«Свята брама одчинилась.
Козака впустили,
і знов брама зачинилась,
навік зачинилась»

з яскравим емоційним забарвленням, посилюють увагу читача, не вимагаючи

від нього відповіді
Н.: Запитання: «За що кара? За що мені муки? Кому я що заподіяв?»;
Оклик: «Село! Село! Веселі хати!»;
Звертання: «І вам слава, сині гори, кригою окуті! І вам, лицарі великі, Богом не забуті!».

людських характерах. Гумор — це найбільш життєстверджуюча і складна

форма комічного. У ньому серйозне висловлюється з усмішкою, у незначному і навіть нікчемному завжди приховується важливе й глибоке. Гумористичний сміх не заперечує життєвого явища, гуморист усвідомлює лише його недосконалість.
Н.: З гумором говорить про дівчат (на початку твору, розмовляючи з Карпом) Лаврін Кайдаш - герой повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я»: «- То бери Химку! Ця як брикне, то й перекинешся...».

у собі приховане глузування та лукавство над фактами чи

людьми. Головною ознакою застосування іронії є те, що автор прагне показати істинну протилежність значення, яка є прихованою. Для виокремлення іронії вам треба відчути подвійний сенс виразу.
Н.: Кругом неправда і неволя,
Народ замучений мовчить,
І на апостольськім престолі
Чернець годований сидить.
Людською кровію шинкує
І рай у найми оддає!

Од молдаванина до фіна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!
Т. Шевченко.

полягає в гострому осудливому осміянні негативного;
2) твір викривального

характеру.
Сатира спрямована проти соціально шкідливих явищ, які гальмують розвиток суспільства; на відміну від гумору, вона має гострий непримиренний характер. Часто об’єктом сатири є антиподи загальнолюдської моралі, пристосуванці, лицеміри, зрадники та ін., а також явища, які не відповідають етичному та естетичному ідеалу.

звинуваченні певних явищ або осіб. На відміну від іронії

інвектива відкрито висміює деякі об’єкти. Це можуть бути різкі виступи, які супроводжуються гострою критикою.

Н.:
"Якщо до влади прийшов ще той фрукт, значить, за нього голосували овочі…" (В. Шестаков)

-Голова не болить?
-Ні.
-Був би мозок, боліла б.
А в тебе теж мозку зовсім немає. Одна нитка, яка вуха тримає

У вас язики -
Можна коси мантачити.
Або замітати манеж!
Чому ж ви чужими сльозами плачете,
На мислях позичених чому скачете? -
Хотілось би знати все ж!
В. Симоненко

презирства до зображуваних явищ чи осіб. Яскравий приклад сарказму

— поема Т. Шевченка «Кавказ», у якій затавровано можновладців.

Н.: По закону апостола Ви любите брата! Суєслови, лицеміри, Господом прокляті!

крайня міра умовності у відтворенні життя, коли зображувана дійсність

постає неймовірною, аномальною, дивною. Для гротеску характерне навмисне карикатурне спотворення форм і сутності предметів, поєднання реального і фантастичного, трагічного і комічного, нормального і абсурдного. Як засіб художнього узагальнення гротеск розкриває алогізм життєвих явищ, а отже, широко застосовується в сатиричних творах.
Н.: поема «Сон» Т. Шевченка

твір із серйозним чи героїчним змістом та відповідною формою

переробляється, "перелицьовується" у твір комічного характеру з використанням панібратських, жаргонних зворотів.
Н.: Найоригінальніший варіант Т., що став подією не лише українського письменства, була "Енеїда" І.Котляревського, який взяв із поеми Вергілія лише сюжетний стрижень та імена персонажів, перевдягнувши в українські строї та переселивши їх в національне середовище