Презентация на тему Патрик Зюскінд Фантом німецької розважальної літератури

Марсель Рейх-Раніцкі охарактеризував Патрика Зюскінда після виходу роману «Парфумер».

«Отже,

він усе-таки є: німецький письменник, який володіє німецькою мовою; сучасний оповідач; романіст, який не обтяжує нас спогляданням власного пупка; автор, який не навіє нудьгу».

Патрик Зюскінд – німецький письменник і драматург, один із найталановитіших представників літератури постмодернізму.

березня 1949 року в Амбасі біля Нюрнберзького озера в

Німеччині.

Був другим сином відомого публіциста, письменника та журналіста Вільгельма Еммануеля Зюскінда. Батько майбутнього письменника в молодості підтримував дружні відносини з Ерихом та Клаусом Маннами, писав сатиричні сценарії для кабаре та нариси. Крім того, батько Патрика Зюскінда вів добропорядний спосіб життя і був відомий своєю гостинністю та своїми «чайними вечорами», на яких малий Патрик, розважаючи гостей, мав демонструвати своє вміння грати на піаніно.

Взагалі, музична освіта відіграла, очевидно, неабияку роль у розвитку хлопчика, але залишила й травмуючі спогади. Не лише твір-монолог «Контрабас», а й автобіографічна «Історія пана Зоммера» є прикладом подібного щемкого досвіду в його житті.

2

3

4

знання французької. В подальшому вивчав англійську, іспанську, латинську, грецьку

також політологію, мистецтво та теологію.

Дитинство майбутнього письменника минало у баварському містечку Гольцгаузен, де спочатку він відвідував сільську школу, а потім гімназію.

По закінченні школи й альтернативної служби в армії Зюскінд почав вивчати Історію в Мюнхенському університеті й заробляв гроші будь-якою роботою, що траплялась йому (працював у патентному відділі фірми «Сіменс», тапером у танцзалі, тренером з настільного тенісу). Однак, так і не закінчивши навчання, вирішив стати вільним письменником.

1

2

3

Після цього він заробляв собі на життя написанням сценаріїв. Разом з режисером Гельмутом Дітлем було написано сценарії до двох успішних телевізійних фільмів «Кір Рояль і Монако Франц» і «Россіні, або вбивче питання хто з ким спав».

4

ній поряд з іншим ідеться про існування людини у

своїй маленькій кімнатці. Я керувався при написанні своїм власним досвідом, тому що я також значну частину свого життя проводжу в маленьких кімнатах. Але я сподіваюся, що колись знайду таку кімнату, яка буде настільки мала та тісна, що я втомлюся від самотності. І тоді я напишу п’єсу для двох акторів у більшій кількості кімнат».

Перший успіх Зюскінду на театральній сцені принесла п’єса-монолог «Контрабас», написана 1981 року. Це драма для одного актора, що за жанром нагадує скетч. У середині 80-х за частотою постановок ця п’єса посідала перші позиції в Європі. З м’яким гумором Зюскінд малює портрет розчарованого невдахи в суспільстві, де понад усе ставиться успіх. Контрабасист веде гіркий монолог про свій інструмент та довколишній світ, констатуючи, що в оркестровій ієрархії він займає передостаннє місце.

2

1

в театрі п’єсу «Контрабас» такого собі Патрика Зюскінда. Наступного

дня вона розхвалила театральну подію своєму шефові, видавцеві Даніелю Кеелю. Видавець, будучи людиною зайнятою, в театр піти не зміг, але попросив принести йому п’єсу. Твір справив на нього враження, і невдовзі він відвідав перспективного автора в його квартирці на горищі у Мюнхені.

П’єсі «Контрабас» Зюскінд зобов’язаний тим, що 1985 року побачив світ його світовий бестселер «Парфумер».

А трапилося це так

Обкладинка до роману

ще якісь нові твори, відповів, що має роман, щоправда,

поганий.
Переглянувши рукопис, видавець був у захваті, але проявив обережність і видав книгу тиражем лише в десять тисяч примірників, які одразу ж розійшлися. Уже через два місяці вийшло друге видання – 155 тисяч примірників. Роман «Парфумер» дев’ять років перебував у списках німецьких бестселерів. 

Відомо, що написанню передувала кропітка підготовча робота: автор об'їхав місця дії майбутнього роману, досить довгий час вникав у секрети парфумерії на фірмі «Фрагонард», і, нарешті, вивчав велику кількість літературних і культурологічних джерел, які він щедро використав у романі.

До Зюскінда приходить світова слава. Цей роман було перекладено 46 мовами, в тому числі і на латину, і продано близько 15 мільйонів примірників.
Ім'я Патріка Зюскінда стало культовим.

1

3

2

будуть пахнути краще всіх на світі, і з їхньою

допомогою він стане самою коханою і бажанною істотой. Йдучи на серійні вбивства, Гренуй створює такий аромат. Але досягнувши цього, герой розуміє, що він не отримав головного – власного запаху. Жан-Батист, як і раніше, абсолютно самотній і ніким нелюбим. В кінці роману Гренуй, надушившись парфумами, відправився на кладовище, місце своего народження, де і був роздертий та з`їдений розбійниками.

Сюжет

Жан-Батист Гренуй народився на початку XVIII ст. в Парижі поблизу рибного ринку, «у найсмердючішому місці всього королівства».

У нього найтонший у світі нюх, але сам він позбавлений будь-якого запаху. Він зовсім не пахне, а, отже, існує для людей.
Іншою його незвичайною властивістю була здатність приносити нещастя: всі, хто його якоюсь мірой стосувались, помирали.

«жаба». Герой і схожий на відразливу істоту в людській

подобі - жорстокий, спритний, він володіє неймовірним для людини нюхом. Як жаба, він — «холоднокровний», але відчуває тепло живої плоті. Як тварина, він вбиває не з ненависті чи заздрощів, а для того, щоб вижити. 

Жан-Батист Гренуй - це людина, яка заперечила головний закон: "Геній і злочинство не сумістні".

Кадр із фільму "Парфумер"

Кадр із фільму "Парфумер"

Кадр із фільму "Парфумер"

його опублікування. Після тривалих зволікань Зюскінд таки піддався вмовлянням

свого друга Бернда Ейхінгера і продав йому права на екранізацію роману за 10 мільйонів євро.

Зйомки фільму проходили в Іспанії у місті Барселона: Париж, де мала б проходити ця подія, виявився сильно віддаленим від того міста, яким він був в XVIII ст.

Нужно признать, что перед режиссером фильма стояла непростая задача: Жан-Батист Гренуй не просто убийца, не просто сумасшедший, не просто одержимый желанием создать идеальный запах для себя самого. Это гений с очень тонкой психологией и сложным устройством внутреннего мира. Тыкверу пришлось постараться, чтобы раскрыть этот мир в картине. И он оказался прекрасным мастером своего дела с $60 миллионами в кармане на экранизацию.

деталях, разборчив в смесях красивого и безобразного — этими

противоречивыми сценами он наполнил фильм. И уродство, и красота открываются в одинаковой степени глубины последовательности: деталь за деталью. С поразительной точностью режиссер воссоздает картинку, которая витала в голове во время чтения книги. Фильм насыщен красками: очень точно подобраны нужные тона, свет, оттенки неголливудских цветов. Мир человека, для которого запах — единственный критерий, Тыквер смог передать на экране как нельзя лучше. Воздействовать на обоняние зрителей — это сложнее. В целях достижения обонятельного эффекта используются все изобразительно-выразительные средства — звуки, музыка, движение, диалоги и монологи, ракурсы, планы — это все, что можно было сделать. Но в этом экранизации так и не удалось догнать мастера слова Зюскинда: его текст был настолько искусным, что во время чтения казалось, будто воздух пропитывается легким намеком на описанные ароматы. И все равно Тыквер великолепно справился с задачей, эстетически тонко прочувствовав, какие ингредиенты нужны для каждого кадра и раскрытия гениального образа Жана-Батиста Гренуя.

Запах, вважає автор,впливає на нашу підсвідомість і викликає в

нас ті або інші почуття, хоча ми навіть не здогадуємося про їх джерело. Саме таке відкриття робить Гренуй і вчиться відтворювати будь-які аромати, а потім і почуття. Відкриття Гренуя приводить до катастрофічних наслідків. Один з них полягає в тому, що герой не залишає нам чудотворного рецепта: ми приречені здогадуватись про його склад і самостійно шукати цей божественний запах любові... 

повертається до теми мистецтва, становлення генія і його
катастрофи, то

виникає припущення, що так само як його ранній досвід
невдач у мистецтві, так і протест проти батька знайшли своє відбиття в творчості, в романі
про те, що сила генія може бути творчою або руйнівною залежно від того, що супроводжує його — любов чи ненависть. Якщо геній обирає шлях зла, безмірна сила його таланту знищує його самого й не залишає нічого корисного для світу. Тому історія й не зберігає імен таких людей.

одинака. Своє останнє інтерв’ю він дав ще понад 20

років тому. Приблизно такої ж давності й незначна кількість його публічних фото. Він майже не виступає на публіці і відмовився від кількох літературних нагород. Попри те, що роман Зюскінда «Парфумер» перекладено на понад 40 мов, в тому числі українську, і він розійшовся 15-мільйонним тиражем, про самого автора й досі мало що відомо. З гідною подиву впертістю Зюскінд продовжує залишатися інкогніто і для читачів, і для ласих на сенсації ЗМІ. 

Після «Парфумера» Зюскінд написав ще кілька короткожанрових творів, але з 1991 року як письменник практично не подає голосу. Нині Зюскінд нібито мешкає в Мюнхені та Парижі. Писати повністю Зюскінд не припинив. Але після неймовірного успіху «Парфумера» планка лежить надзвичайно високо, про це говорить навіть сам письменник.

колекцію” Жана Батіста Ґренуя.

відношення. «Написати такий роман – це жахливо. Я не

думаю, що я зроблю це ще раз» – зізнався він 1985 року. Його скромність і потаємність мають свої принципи. Вони здаються глибокою недовірою до прилічення митця до лику святих.

би написати книгу, з якої міг би прожити все

життя. Саме так воно й сталося.

Кадр із фільму "Парфумер"

26 березня авторові всесвітньовідомого роману «Парфумер» виповнюється 60 років.