Презентация на тему Художньо-публіцистичний цикл “Листи з хутора”

половини ХІХ століття одна з найзначніших. Це дивовижний талант

універсального типу, чия багатогранна діяльність ще належним чином не вивчена і не спопуляризована. Коли називаємо ім’я Пантелеймона Куліша, то в контексті зі словами “робота”, “творчість” органічно вживаємо поняття “вперше” та “Україна”.

ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ

та новаторську: він першим почав писати українською мовою наукові

праці, чим заклав основи української наукової мови; став “батьком” українського роману й одним із перших творців російської історичної романістики (знамениту “Чорну раду” видав українською та російською мовами); запровадив новий фонетичний правопис (“кулішівку”), яким, із незначними змінами, користуємося і нині.

ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ

прикметний критичною оцінкою кожної цивілізації з погляду моральних і

національних критеріїв: письменник-культорософ із русоїстською далекоглядністю застеріг від захоплення урбанізацією і розриву зв'язків із природою, вказав на небезпеку денаціоналізації через нівеляційний науково-технічний прогрес, звеличив хутір як осередок національної самобутності, опоетизував патріархальні мораль і побут, протиставивши їх новим “цивілізаторам”, у яких “усе тілько сбит і потребленіє на умі”, високу етику простих хуторян.

“Листи з хутора”

своєрідною антитезою йому він вважав український хутір, ідеалізацію хутора

й хуторянина він протиставляє ідеалізації козацтва. Антитеза хутір – козацтво тягне за собою низку інших: праця протиставляється розбишацтву, порядок – анархії, освіта – неуцтву. Куліш витворює позитивну хутірську філософію на противагу філософії козацької волі, яка у його свідомості межує із вседозволеністю і має суто негативний характер.

“Листи з хутора”

той тип цивілізації й культури, що його пропагує П.

Куліш. Ця цивілізація і ця культура має оборонний характер, тому є ретроградською, консервативною. Письменник проти прогресу, бо переконаний: “Коли треба на щось, щоб одні люде, як-то ангеляне, попереду всіх ішли, то, мабуть, і те треба, щоб інші, як-от ми, українські хуторяни, позаду оставалися”.

“Листи з хутора”

в якій не було б “погані”. Наївним є його

протест проти цивілізації і вимога залишити українців зосібна для майбутнього відродження людської породи: “Цивілізація, кажуть, веде чоловіка до всякого щастя… А як же ні?… Що тоді, панове? Де тоді возьмете людей, свіжих душею і міцних здоровім, щоб іншим робом зопсовану по всій землі жизнь поправити?… Так покиньте ж хоч нас, будьте ласкаві, по хуторах про запас: може, ми вашим правнукам згодимося” .

“Листи з хутора”

життя людини, не зіпсованої ворожою її душі цивілізацією, де

вона може здійснювати безпосереднє спілкування з природою, з вічним й сталим, і чужому українській культурі місту.

“Листи з хутора”

“Це не чорнороб-пахарь, а людина в повнім значенні слова.

Його не вдосконалила сучасна освіченість. Він нічого не бачив, крім свого села. Він не знає грамоти, зайнятий лише польовими й хатніми роботами. Слово Божіє, яке він чує в церкві, укорінюється в ньому одними лише явищами природи, які він любить несвідомо, як немовля свою годувальницю. Але в усіх його поняттях і діях від погляду на самого себе до поводження з сусідами, вражає нас саме якась велич, в якій відчуваєш природне благородство натури людської” .

“Листи з хутора”

не перші памфлети в українській літературі, в яких автор

з філософської точки зору підносить вимогу своєрідного цивілізаційного й культурного розвитку українства, на шляху якого широка освіта і знання чужого мають поєднуватись із збереженням власної традиції. Саме за такої умови хуторянство, тобто українство, не зазнає виродження і, за П. Кулішем, складатиметься таки з людей, а не паненят.

“Листи з хутора”