Презентация на тему Найдавніші риси української мови

відшліфованої майстрами художнього слова
Народна,
яка досить відрізняється в різних

діалектних ареалах

та «Москаль-чарівник» Відзначилися: Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ'яненка, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки,

Л. Боровиковського, А. Метлинського, В. Забіли.

від праслов'янської мови;
2) мовні особливості, що виникли в дописемний

період формування української мови (VI-X ст.);
3) фонетичні риси, поява яких була зумовлена занепадом зредукованих ъ та ь.

слов'янських говірках на території сучасної України відбувалися такі фонетичні й

граматичні зміни, які відбилися й на пізнішій структурі українських діалектів, а значна їх частина — й на особливостях інших східнослов'янських мов:

1. Перетворення (приблизно в І ст. до н. е.) дифтонгів ort, olt, ert, elt (де t — будь-який приголосний) у rot, ret, let з подовженням або без подовження голосного: *orbota > робота.
2. Розвиток тенденції до зміни початкового ё в о перед наступним складом з голосними і, е (у західнослов'янському ареалі — в je): праслов'ян. *ědinъ,
3. Перехід (приблизно протягом II-III ст. н. e.) задньоязикових приголосних ґ, к, x, перед Ђ, утвореним з дифтонга а oi в середині слова перед приголосним та з дифтонгів а oі, еі, в закінченнях слів, у дз' (> з'), ц', с' (у західнослов'янському ареалі - в dz', c', š): укр. нога - на нозі, рука — в руцí, мýха — мýсі.

сполук dj, tj, kt' у м'які шиплячі африкати дж'

(іноді ж'), ч': *medja > межа, *svĕtja > свЂча > свіча, *поktь > ночь > ніч. 5. Зміщення артикуляції праслов'янського звука ы в напрямку її зближення з артикуляцією і. 6. Спрощення в сполученнях dl, tl проривних компонентів d, t у середині слова: праслов'ян. *vedla > укр., рос. велá, білор. вялá; праслов'ян. *sadlo > укр. сáло, білор. сáла; праслов'ян. *pletla > укр., рос. плелá, білор.плялá. 7. Поява додаткового (епентетичного) звука l у сполученнях pj, bj, mj, vj: праслов'ян. *lubjo > укр., рос., білор. люблю; праслов'ян. *zemja > укр., рос. земля, білор. зямля. 8. Початок змін носових голосних o, ę у звичайні ротові голосні у, 'a: pętb > р'а ntь > р'аtь > п'ять, dobъ > du mbъ > dub > дуб.

фрикативний γ (кінець VI — перша половина VII ст.),

і замістьgoлoвá, нogá, gopoдъти стали вимовляти γоловá, ноγá, γородúти;
2) у деяких говорах з'явилися приставні приголосні в і г на початку слів перед голосними звуками: вóсінь, вóзеро, вýхо, вузькúй; гóсінь, гóзеро, говéс, горáти (можливо, ще в племінних діалектах волинян і деревлян);
3) давні звуки ы, і злилися у специфічно український и (від IX-X до XII ст.);
4) відбулося взаємне зближення ненаголошених голосних е-и: ве иснá, се илó, з илéний, ве илúкий, ожи евé;
5) голосний е після ж, ч, ш, й перед наступним споконвічно твердим приголосним перейшов в о:женáтый - жонáтий, человЂк — чоловíк, єгó — йогó, пшенó — пшонó (IX-X ст.):
6) так званий «ять» (тобто специфічний дифтонг ie, який на письмі позначався літерою Ђ) на більшій частині української етнічної території перетворився на і, унаслідок чого замість віéче, гріéх, діéти, ліéс, лесóк, дедóк стали вимовляти вíче, грíх, дíти, лíс, лісóк, дідóк (X — перша половина XI ст.) та ін.