Презентация на тему лекарственные препараты

приходу до керма влади Микити Хрущова в українській літературі

спостерігалося явище “відлиги” – послаблення цензури, реабілітація відомих письменників і митців, скасування низки постанов 1940-х років, що стосувалися культури.

століття, яка проявила національну свідомість і моральну опозицію тоталітарному

державному режиму.

Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості.

Не зорі падають із неба -
Зірки ідуть на небеса...
(Ю.Рибчинський)

Володимир Дрозд, Григір Тютюнник, Валерій Шевчук і Борис Олійник

у саду кіностудії ім. О.Довженка. Фото 1969 року

межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки,

вечори пам'яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п'єси, складали петиції на захист української культури.

Шістдесятників не вдалося втримати в офіційних ідейно-естетичних межах, і з кінця 1962 р. почався масований тиск на нонконформістську інтелігенцію. Перед шістдесятниками закрилися сторінки журналів, посипалися звинувачення у «формалізмі», «безідейності», «буржуазному націоналізмі». У відповідь шістдесятницькі ідеї стали поширюватися у самвидаві.

Костенко й автор гостропубліцистичних поезій, спрямованих проти русифікації й

національного поневолення України, Василь Симоненко.
Слідом за ними з'явилася ціла плеяда поетів: Іван Драч, Микола Вінграновський, Г. Кириченко, Василь Голобородько, Ігор Калинець, Іван Сокульський Б. Мамайсур та інші.
У прозі найвизначнішими шістдесятниками були Валерій Шевчук, Григір Тютюнник, Володимир Дрозд, Євген Гуцало, Я. Ступак; у критиці — Іван Дзюба, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Іван Бойчак.

Ліна Костенко

Вже 17-го грудня 1962 на спеціально скликаній нараді-зустрічі творчої

інтелігенції з керівництвом держави їх гостро розкритикували. Після внутрішнього перевороту в КПРС та відставки Хрущова восени 1964 тиск державної цензури на інтелігенцію різко посилився.

Шістдесятників, насамперед у націоналізмі. Влада розгорнула кампанію цькування Шістдесятників

у пресі, на засіданнях спілок та різноманітних зібраннях. Партійні та карні органи забороняли, а потім і розганяли літературно-мистецькі зустрічі та творчі вечори Шістдесятників, закривали клуби творчої молоді.
Поступово більшість Шістдесятників була позбавлена можливості видавати свої твори, їх звільняли з роботи, проти них влаштовувалися провокації.

«духовне підпілля» арештами 1965 — 72 pp. У цьому

процесі частина шістдесятників без особливого опору перейшла на офіц позиції (В. Коротич, І. Драч, В. Дрозд, Є. Гуцало та ін.), декого на довгий час (Л. Костенко), а інші взагалі перестали друкувати (Б. Мамайсур, В. Голобородько, Я. Ступак).
На початку 1970-х літературний рух шістдесятників цілковито зник, лише в творчості кількох поетів і прозаїків (Ліна Костенко, Валерій Шевчук) збереглися прикмети літературного оновлення, ними започаткованого.

Голобородько Василь

Іван Драч

громадською діяльністю намагалися відроджувати національну свідомість, боролися за збереження

української мови та культури, сприяли демократизації суспільно-політичного життя в республіці.

Тетяна Яблонська «Автопортрет»

Трохименко Карпо.Москва. 1943 г.

— київський «Супутник» (голова — Л.Танюк) і львівський «Пролісок»

(голова — М. Косів), які стали центрами громадської діяльності Ш. У клубах відбувалися літературні зустрічі, вечори пам'яті, театральні постановки, де молоді митці формували власний світогляд та світобачення своїх слухачів і читачів.
Із середини 1960-х шістдесятники розпочали формування політичної опозиції комуністичному режиму і незабаром стали активними учасниками дисидентського руху в Україні, зокрема як члени Української гельсінської групи.