Презентация на тему Доброякісні пухлини жіночих статевих органів

виникає внаслідок
локальної проліферації гладких
м’язових клітин матки.
Класифікація

1. За топографією вузлів:
субмукозна (підслизова)
інтрамуральна (міжм`язова)
субсерозна (підочеревинна)
 
Атипові за локалізацією: зашийкова, передшийкова, заочеревинна, надочеревинна, парацервікальна, міжзв`язкова.
Ріст вузла може бути: центрипетальним (усередину), експансивним (розмежування тканин), ексцентричним (назовні), інтралігаментарним (між листками широкої зв`язки

швидкістю росту:
швидкоростуча
з повільним ростом   

Швидкоростуча пухлина протягом року може

збільшитися в декілька разів, що є несприятливою ознакою (загроза переродження в саркому). Ріст пухлини залежить від її живлення, а також віку хворої. Найчастіше швидкий ріст притаманний жінкам молодого віку і вагітним. Аналогічне явище може виникати і в преклімактеричному віці, коли в організмі жінки проходять процеси гормональної перебудови, ановуляторний менструальний цикл, у результаті чого виникає гіперестрогенія. У постменопаузі, як правило, відбувається зворотний ріст пухлини.  

що кожна міома матки є моноклональною, тобто розвивається з

однієї м’язової клітини.

Запропоновані теорії розвитку міоми матки:
з гладком’язової клітини міометрію;
з гладком’язових клітин маткових артерій;
шляхом метапластичної трансформації сполучнотканинних клітин;
із персистуючих ембріональних залишків.

Останніми дослідженнями виявлено невелику кількість генів, мутації яких спостерігають у клітинах міоми, але не в нормальному міометрії.

В лейоміомі, в порівнянні з нормальним міометрієм, значно більше

естрогенів та їх рецепторів.

За останні роки накопичено дані, що ПРОГЕСТЕРОН поряд з естрогенами стимулює ріст міоми матки.
Обидва цих гормони приймають участь в патогенезі міом, використовуючи протилежні шляхи.

ПРОГЕСТЕРОН:
По - перше, обмежує відповідь тканини на стимуляцію естрогенами за рахунок зменшення кількості естрогенових рецепторів;
По-друге, він сам може стимулювати проліферацію.

гладком’язових клітин і лімфатичних судин.
При зростанні міоми може

спостерігатися порушення її кровопостачання, інфаркт і некроз, що спричинює больовий синдром.
Дегенеративні зміни міоми також включають гіалінізацію, кистозну дегенерацію, червону (геморагічну) кальцифікацію і саркоматоз.
Малігнізуюча трансформація міоми матки може мати місце в 1:1000 випадків. Але ці випадки можуть являти собою розвиток саркоми de novo, а не
малігнізацію існуючої міоми.

матки має безсимптомний перебіг.
дисфункціональні маткові кровотечі:

збільшення площі поверхні ендометрію;
поява виразок ендометрію в ділянці міоми;
супутня гіперплазія ендометрію біля з’єднання міоми і нормального ендометрію;
недостатня контрактильна спроможність
стінки міометрію для закриття спіральних
артерій протягом менструації внаслідок
його дисторсії міомою;
аномальна мікроваскуляризація зі стазом
і зміни венозного дренажу. 

втручання

Лікування міоми матки повинно починатися з моменту її виявлення!

функцію.
2. Клінічно малосимптомний перебіг захворювання.
3. Міома матки, яка не

перевищує розмірів 12 тижнів вагітності.
4. Інтерстиціальне або субсерозне (на широкій основі) розташування вузла.
5. Міома, що супроводжується екстрагенітальними захворюваннями із високим анестезіологічним та хірургічним ризиком.
6. Консервативне лікування як підготовчий етап до операції або як реабілітаційна терапія у післяопераційному періоді після консервативної міомектомії.

Наказ МОЗ України № 582 від 15.12.2003

лейоміома та значні кровотечі - гістероскопічна міомектомія, абляція або

резекція ендометрію

міома матки, що росте
Розміром до 20 тижнів вагітності при

відсутності вираженої патології шийки матки, ендометрію і яєчників.
У пацієнток, зацікавлених у вагітності, з підтвердженою роллю міоми матки в патогенезі безпліддя або з високим ризиком викидня, при неможливості виконання безпечної міомектомії.
В якості підготовки до міомектомії або гістерорезектоскопії.

2. Інтенсивна маткова кровотеча різної етіології, коли інші методи лікування неможливі або пов'язані з реальною загрозою життя хворої.

щоб за допомогою катетера добратися до судин, що беруть

участь у кровопостачанні фіброміоми і за допомогою спеціальних, дрібних кульок-емболів закрити, запломбувати ці судини. До того ж ці кульки-емболи вводяться у судину через той самий катетер. Не маючи чим живитися, «знекровлена» фіброміома припиняє рости і зменшується у розмірі

не можуть вони попасти, крім матки, куди-небудь ще? 
Емболи –

це стерильні, маленькі частинки розміром від 400 до 1000 мікрон виготовлені з медичного пінополіуретану. Перед введенням вони розводяться фізіологічним розчином. Отримана маса з емболів та фізіологічного розчину за допомогою шприца вводиться в катетер і звідти потрапляє в судини міоми, емболи влучають лише в судини міоми і більше нікуди. Надалі в судині утворюється згусток крові з емболами і як результат, судина заростає перетворюючись в тяж.

день така операція триває 30–40 хвилин. Операція, не потребує

загального наркозу, тому що всередині судин немає больових нервових закінчень і маніпуляції з катетером безболісні. Проводиться лише місцева анестезія шкіри на місці проколу артерії.

виконується в день госпіталізації. Після цього необхідно провести в

стаціонарі від одного до трьох днів. Через тиждень після емболізації можна працювати і вести активний спосіб життя.
В післяопераційному періоді в матці виникає реакція запалення, що може проявитися у вигляді незначного болю в матці, підвищення температури.

що процес «всихання» міоматозних вузлів і зменшення розмірів матки

не може бути миттєвим. Пацієнтки повинні спостерігаютися разом з гінекологами протягом року.
Через 1,3,6,12 місяців після емболізації проводиться ультразвукове обстеження, з допомогою якого встановлюється на скільки зменшились вузли і матка. Як правило, вже через місяць об’єм матки зменшується на 10–20%, через 3–6 місяців до 30–50% від початкового.

в обсязі консервативної міомектомії на тлі медикаментозної терапії (використання

аналогів Гн-РГ в до- та післяопераційному періоді).

Показання для комбінованої терапії (застосування агоністів та лейоміомектомії):
Зацікавленість жінки у збереженні матки та репродуктивної функції.
Міома з великою кількістю вузлів.
Міома з вузлом розміром понад 5 см.
 
Етапи комбінованої терапії:
І етап – 2-4 ін’єкції аГн-РГ із інтервалом 28 днів.
ІІ етап – консервативна міомектомія.
ІІІ етап - третя ін’єкція аГн-РГ.

гетеротопія ендометрію на тлі порушення функції
гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникової системи,

імунного
дисбалансу при наявності генетичної схильності.

залишків мюллерових проток.
2. Метапластична теорія.
Джерело епітеліальної компоненти Е –

метаплазований епітелій очеревини.
3. Імплантаційна теорія.
Причина Е – імплантація елементів ендометрію, які потрапили до м/тазу через маткові труби під час регул.

(аденоміоз) (I, II, III стадії):
залозиста, кістозна, фіброзна форма;
вогнищева, вузлова,

дифузна форма.
- Ендометріоз цервікального каналу.
- Ендометріоз інтрамуральної частини маткових труб.
2. Зовнішній ендометріоз.
- Перитонеальний ендометріоз:
ендометріоз яєчників;
ендометріоз маткових труб;
ендометріоз тазової очеревини.
-

вульви;
ретроцервікальний ендометріоз;
ендометріоз маткових зв’язок;
ендометріоз параметральної, паравезикальної, паракольпальної клітковини (без

і з проростанням в сечовий міхур, пряму кишку).
3. Зовнішньо-внутрішній ендометріоз.
4. Сполучені форми генітального ендометріозу (генітальний ендометріоз у сполученні з іншою генітальною або екстрагенітальною патологією).
ІІ. Екстрагенітальний ендометріоз
(ендометріоз ШКТ, сечовивідних
органів, шкіри, пупка,
післяопераційних ран, легень,
плеври та ін.).

Ендометріоз діафрагми

гінекологічних операцій (аборти, кесарів розтин, вишкрібання порожнини матки, електрокоагуляція,

кріодеструкція, електроексцизія шийки матки);
гормональні порушення;
тривале носіння ВМС;
наявність ендометріозу у матері, сестер.
Скарги:
больовий синдром (альгодисменорея, біль внизу живота, не пов’язаний із менструальним циклом, диспареунія);
безплідність (первинна, вторинна);
геморагічний синдром (передменструальні кровомазання, метрорагія, гіперполіменорея, порушення менструального циклу);
тривале безефективне лікування хронічних аднекситів, метритів;
психоневрологічні розлади;
порушення функції суміжних органів (дизурія, болючість при дефекації).

розмірі;
тяжистість, нерухливість, фіксація у позаматковому просторі;
обмеження в рухливості органів

малого тазу;
болючість при пальпації потовщення, скорочення крижово-маткових, кардинальних зв'язок;
дрібно вузловаті структури позаду шийки
матки різко болючі.
УЗД:
помірне збільшення матки, особливо
її передньо-заднього розміру;
округлість її форми; поширення перешийку;
нерівність контурів матки; деформація М-ехо;
порушення акустичної структури міометрію, наявність анехогенних комірок із ехогенним контуром,
збільшення додатків, їх неоднорідна щільність,
наявність утворення круглястої форми із чіткою капсулою,
ознаки перифокального злукового процесу.

нерівностей, ригідність рельєфу ендометрію;
отвори ендометріоїдних ходів.
Ендометріоїдні вогнища (кисти)

покриті ендометрієм (гістероскопія)

Гістеросальпінгографія:
наявність позаконтурних тіней;
проксимальна тубарна оклюзія.

Ендометріоз в істмічному відділі
лівої маткової труби.

біляві або сіруваті вузлики;
наявність рубцевих змін, злукового процесу;

синюваті кистозні структури – ендометріоїдні кисти.

Комп'ютерна томографія, магнітно-резонансна томографія:
утворення круглястої форми із достатньо щільною капсулою;
зрощення із іншими структурами.

на шийці матки, вульві, піхві.
Ендометріоз піхвової частини шийки

матки і піхви

ЛІКУВАННЯ Консервативна терапія
1. Гормональна терапія:
у репродуктивному віці естроген-гестагенні препарати: нон-овлон, овідон, ригевідон, марвелон, фемоден, Діане-35, логест, жанін у безперервному режимі протягом 6-9-12 міс.;

Біопсія
ендометрія

14 по 26 або з 5 по 26 день

менструального циклу вагінально або перорально 6-9 міс., дуфастон 10 мг х 1-3 р/добу з 5 по 25 або з 14 по 26 день менструального циклу 6-9 міс., Провера 10 мг х З р/добу безперервно 3 міс., Депо-Провера 50 мг 1 р/тиж. або 100 мг 1 раз/2 тиж. або 150 мг на 14 день менструального циклу 6 міс., 17-оксипрогестерону капронат (17-ОПК) 12,5% 1 мл 1 р/тиж. на 7, 14, 21 день;
антигонадотропні препарати - даназол 200 мг х 1-4 р/добу з 5 по 26 день менструального циклу; у перименопаузі - у безперервному режимі 3-6 міс.;
антиестрогенні препарати: тамоксифен (зитазоніум, нолвадекс) 20-40 мг на добу 6-9 міс.; тореміфен (фарестон) 10-20 мг 2-3 р/добу 6-9 міс.;
агоністи гонадотропін–рилізинг гормонів: трипторелін (диферелін, дека-пептил) 3,75 мг підшкірно протягом перших 5 днів менструального циклу кожні 28 днів, 3-6 міс., гозереліну ацетат (золадекс) 3,6 мг підшкірно протягом перших 5 днів менструального циклу кожні 28 днів, 3-6 міс., бузерелін 900-1200 мг/добу.

1 супозиторій ректально, або 50 мг 2-3 р/добу після

їжі, німесулід 100 мг 2 р/добу або ректально 1 супозиторій протягом 10-15 днів;
3. Засоби, що впливають на центральну нервову систему: седативні, малі транквілізатори, психотерапія.
4. Розсмоктуюча терапія: системна ензимотерапія (вобензим) 3-5 табл. 3 р/добу 1-2 міс.
5. Імуномодулятори, антиоксиданти, вітамінотерапія (вітамін С, вітамін А, вітамін Е, Т-активин 1 мл підшкірно, інтерферон (лаферон) 1 млн ОД в/м протягом 10 днів).
6. Засоби, що підтримують функцію ШКТ та гепатобіліарної системи: гепабене, есенціале, хофітол 20-30 днів.
7. Фізіотерапевтичні методи (при наявності злукового процесу): ультразвук із електрофорезом міді та цинку, електрофорез із лідазою, трипсином, радонові ванни, голкорефлексотерапія, низькоінтенсивне лазерне випромінювання, магнітотерапія в імпульсному режимі 15-20 сеансів.

внутрішнього
ендометріозу, підозрі на малігнізацію

↓
5. Хірургічне лікування:
у репродуктивному віці –
органозберігаюче хірургічне лікування
лапароскопічним доступом з
продовженням консервативного лікування;
у перименопаузі - гістеректомія,
субтотальна гістеректомія з висіченням
цервікального каналу, екстирпація
матки з трубами.

неефективності консервативного лікування - кріохірургічне лікування, видалення вогнищ ендометріозу.

Критерії ефективності лікування:
відсутність рецидивів захворювання;
відновлення репродуктивної функції (при консервативному лікуванні і органозберігаючих операціях);
позитивна динаміка
якості життя.