Презентация на тему Сприймання

що полягає у відображенні предметів і явищ об'єктивної дійсності

й внутрішніх станів організму при безпосередній дії подразника на відповідні органи чуття.

умовою орієнтування в навколишній
дійсності.
Є результатом складної аналітико-синтетичної роботи

мозку.

Є якісно новою ступінню чуттєвого пізнання з властивими
йому особливостями.

Розглядається як психічна діяльність, яка забезпечується за
допомогою дій. Такі дії називаються пошуковими.

Ті дії, які спрямовані на глибше, повніше, точніше пізнання
предметів і явищ, називаються перцептивними діями.

показав, що в основі сприймання лежать умовні рефлекси.
(1849-1936)

тимчасові апарати в процесі набуття досвіду з'єднується в єдину

відображувальну систему.

(1829- 1905)

образи обумовлюють зворотну аферен­тацію й регулюють протікання виконавчої діяльності.

П.К. Анохін
(1898-1974)

М.О.Бернштейн
(1896-1966)

розвивається протягом перших трьох місяців життя дитини.
І.Є.

Гібсон і Р.Уорк провели дослід з дітьми від 6,5 до 14 місяців на сприймання глибини. Досвід говорить про ранній розвиток механізмів зорового сприймання глибини.

основою сприймання є умовно-рефлекторна діяльність внутрішньоаналізаторного і міжаналізаторного

комплексу нервових зв'язків, що забезпечує цілісність та предметність об'єкта сприймання.

порівнянні з
іншими.
Осмисленість
Сприймання у
людини тісно
зв'язане з

мисленням,
з розумінням сутності
предмета.

Константність
Завдяки константності
ми сприймаємо
оточуючі предмети
як відносно постійні
за формою,
кольором,
величиною тощо.

Предметність
Виражається
у співвіднесенні
відомостей,
одержуваних
із зовнішнього світу,
до цього світу.

Структурність
Сприймання не
є простою сумою
відчуттів.
Ми сприймаємо
фактично абстраговану
від цих відчуттів
узагальнену структуру.

Цілісність
Сприймання
є завжди
цілісний
образ предмета.

зумовлюється не тільки об'єктивними, а й суб'єктивними чинниками. Сприймає

не саме око чи вухо, а конкретна людина. Залежність сприймання від змісту психічного життя людини, від особливостей її особистості, від її індивідуального досвіду називається аперцепцією. Прикладом вияву аперцепції є сприймання однієї й тієї ж людини представниками різних професій: філолог зверне увагу на вимову, фотограф – на зовнішність з приводу фотогенічності, лікар помітить ознаки певного захворювання, модельєр зверне увагу на правильність пропорцій фігури.

підходів до класифікації сприймання. В основу однієї з них

покладено відмінність в аналізаторах , які беруть участь у сприйманні. Відповідно до того, який аналізатор (або яка модальність) відіграє у сприйманні провідну роль, розрізняють:

Зорове
Слухове
Дотикове
Нюхове
Смакове
Кінестезичне

простір, час і рух. Відповідно до цього виокремлюють сприймання

простору, сприймання часу і сприймання руху.

розрізняють сприймання величини, форми, об'ємності й віддаленості предметів.

Сприймання часу це відображення довготривалості й послідовності явищ і подій.
Сприймання руху це відображення напрямку й швидкості просторового існування предметів.

такий вид сприймання, як сприймання людини людиною – це

сприймання дій, рухів, вчинків, діяльності людини, пізнання інтересів, почуттів, звичок, переконань, характеру, здібностей особистості.

виділяють:
Довільне сприймання – свідомо спрямовується і регулюється особистістю.
Мимовільне

сприймання – складається в ході взаємовідношень людини з середовищем незалежно від її свідомого наміру.

викривлене, хибне сприймання дійсності. Проте ілюзію слід відрізняти від

галюцинації, при якій реального зовнішнього об'єкта, як правило, немає.

«Великое множество проблем, на первый взгляд неразрешимых, тотчас исчезает, как только мы решаемся отказаться от представления, будто люди всегда осознают мотивы своих действии, мыслей и чувств; на самом деле их истинные мотивы не обязательно таковы, как им кажется». (Еріх Фромм)

до органу чуття виділяють наступні види ілюзій:

Оптичні (зорові).
Слухові.
Тактильні.

рахунок яскравості кольорів білий квадрат здається значно більшим відносно

чорного квадрата на білому фоні.

більшими, ніж є насправді, і тому з'являються певні викривлення

в істинному співвідношенні частин видимої фігури. На малюнку паралельні прямі лінії внаслідок впливу фону здаються непаралельними і зігнутими.

колами чи те, яке оточене великими?
(Кола абсолютно однакові,хоча

коло обмежене малими колами здається значно більшим )

ліній і викривлення форми фігури відбувається через те, що

око стежить за напрямками інших ліній, що знаходяться в полі зору. Таким чином, можливі випадки поєднання причин, що викликають ілюзію зору, наприклад, перебільшення гострих кутів і психологічний контраст, або однієї з цих обставин, і того, що погляд рухається по лініях фону. На малюнку прямолінійні сторони квадрата здаються викривленими, а весь квадрат – деформованим.

фону ми схильні бачити насамперед плями меншої площини, а

також плями яскравіші, «виступаючі», причому найчастіше фон нам здається розміщеним далі від нас, за фігурою. Чим більший контраст яскравості, тим краще помітний об'єкт і тим чіткіше видно його контур і форму. На малюнку більшість бачить у першу чергу вазу, а потім два силуети.

викликані певними афектними станами.

Галюцинації – удавані сприймання, що виникають без зовнішнього подразника (реального об'єкта), але сприймаються як дійсні образи реального світу. В їх основі лежать порушення процесів збудження в корі головного мозку (І.П. Павлов). Іноді їх основою є гальмівний процес в корі (Є.О.Попов). Галюцинації проектуються в простір. Псевдогалюцинації, сприймаються «Внутрішнім зором».

слухові,
зорові,
тактильні,
нюхові,
смакові.

У людській практиці й при психологічному вивченні особливостей сприймання

людей склались знання про наступні основні типи сприймання і спостереження:

Синтетичний
Аналітичний
Аналітико-синтетичний
Емоційний