Презентация на тему Презентація. Перехресні Стежки. І.Франко

стежки”… У незавершеному вигляді були опубліковані “Основи суспільності” (1895)

і “Великий шум” (1907); лише фрагментарно за життя письменника публікувався роман “Лель і Полель” (1887), відомий сучасному читачеві в перекладі з польської, якою й був первісно написаний для конкурсу, але заборонений цензурою; повість “Не спитавши броду”, котру так і не вдалося завершити, автор переробив на низку оповідань… Тим не менше, свою епопею про Галичину Іван Франко таки створив, нехай не структуровану в романні цикли: його велика й мала проза відкривають перед читачем широку й різнопланову панораму західноукраїнського суспільства на межі століть; і заледве чи лишалися в тому суспільстві якісь посутні явища, якісь більшою чи меншою мірою значущі процеси, яких майстер оминув своєю увагою.

символічна, визначає проблематику, пов'язану зі складними духовними, ментальними, національними,

правовими, політичними питаннями, до яких письменник привернув увагу читачів. Показовим у ХХУ розділі є епізод зустрічі Євгенія Рафаловича із селянином, який заблудився в тумані і не знав дороги додому: « Оцей старий, що заблудив у близькім сусідстві рідного села, що стоїть посеред рівного шляху й не знає, в який бік йому додому, — чи се не символ усього нашого народу? Замучений важкою долею, він блукає, не можу чи втрапити на свій шлях, і стоїть... серед шляху між минулим і будущим, між широким, свобідним розвоєм і нещасним нидінням, не знає, куди йому йти. І Євгеній зітхає: «Хто вкаже тобі дорогу, хто підведе тебе, мій рідний народе?» Це має зробити національно свідома інтелігенція, такі люди, як Рафалович, що по-справжньому піклуються про свій народ.

За жанром це — суспільно-психологічний роман, в якому органічно

поєднані традиції соціального роману Івана Нечуя-Левицького («Хмари»), Бориса Грінченка («Сонячний промінь», «На розпутті») з ознаками психологічного роману Федора Достоєвського.

порушено проблеми інтелігенції і народу, почуття обов'язку і відповідальності,

національного буття, колоніального статусу України, історичної перспективи нації, можливостей її духовного, економічного і державного відродження.
«Перехресні стежки» відзначаються панорамним зображенням життя сучасного Франкові світу. Картини приватного життя романіст висвітлює через морально-суспільні виміри, моделюючи конфронтацію між людиною і суспільством. Епічне мислення автора відповідає вагомості порушених Франком проблем як позитивного прикладу для сучасників, а саме: як і кому повинна служити інтелігенція, чи можлива перебудова життя і дієве добро, яку лінію поведінки слід обрати інтелігенту, як активізувати селянина, виховати в ньому зацікавленість громадськими справами, як подолати пасивність його свідомості, вузькість світогляду, зневіру в можливість поліпшити життя.

зла, особистостi i народу, бiдностi i багатства, людської гiдностi

i духовної ницостi, людини i закону.

це показ важкого життя зубожiлого галицького селянства; друга -

зображення громадської дiяльностi адвоката Євгенiя Рафаловича, який постає носiєм головної проблеми твору. Вiн пробуджує свiдомi почуття солiдарностi у селян, шукає полiпшення долi народу, невтомно викриває державну бюрократiю тощо. Євгенiй користується в життi девiзом: "Хто то вкаже тобi дорогу, хто пiдведе тебе, мiй бiдний народе?"

модерного роману, в якому автор майстерно оперує хронотопом, тобто

часово-просторовими координатами дії. З цією метою він модернізує класичну композицію щодо послідовності викладу подій, застосовує такі розповідні прийоми, як ретроспекцію (повернення в минуле), видіння і марення героїв. Серед новітніх прийомів розповіді — підтекст, поза фабульні компоненти, потік свідомості, символічний лейтмотив. Передісторія персонажів змальовується в ході оповіді, фрагментарно, як у кіно, випереджуючи свій час стосовно показу внутрішнього світу героїв. Його твір став засобом відкриття і дослідження людини межі століть, взяв на себе суспільні і філософські функції, представляючи широку картину світу.

відцентровим, тобто центрогеройним, оскільки всі події обертаються навколо головного

героя Євгенія Рафаловича, а водночас і панорамним: з кожною сторінкою все ширше розгортається картина суспільного буття Галичини, зв'язків героя і суспільства. Така мистецька природа твору зумовила його структуру: наявні дві сюжетні лінії: романічна, побудована на історії кохання Євгенія і Реґіни, та громадянська, пов'язана з боротьбою Рафаловича за права народу.

Досить широкий суспільно-психологічний контекст розгортається на основі свідомих і несвідомих сумнівів і страхів головного героя, а також тих соціальних контрастів, до яких він причетний.

структури роману. Вона набуває майже поліфонічного звучання завдяки переплетенню

різних сюжетних ліній і кількох життєвих історій. Важливу роль тут відіграють психологічні передчуття героя, його пам'ять, спогади, сни. Франко звертає особливу увагу на ірраціональну природу суспільного життя. Власне, підсвідомі чинники й визначають значною мірою колізії характеру головного героя.

партiї Галичини того перiоду, коли вона розгорнула роботу по

селах i на яку письменник покладав великi надiї.

В образi селянина Демка Горiшнього, який заблукав у лiсi, Франко розкриває долю свого народу, що не знає куди йому йти.

зазирнути за межу типового, проникнути в таємниці незвичайних психологічних

явищ. Якщо повернутися до слів Франка про магічну лампу, якою письменники молодшої генерації прагнуть висвітлити найпотаємніші закутки "душ своїх героїв", то доведеться констатувати, що й сам автор "Перехресних стежок" скористався тією ж магічною лампою, змальовуючи Рафаловича, Регіну, Стальського, Барана та інших персонажів. Причому варто наголосити на його інтересі до, так би мовити, психологічних нюансів.

повість "Перехресні стежки" (як і повість "Великий шум") "робить

враження пригноблююче своїм настроєм". "Зовсім певно не мав автор у "Перехресних стежках" цілі знеохотити читача до суспільної праці, яка не переставала бути ніколи головним ідеалом Франка, - розмірковував М.Євшан. - А прецінь, настрій героя повісти - безнадійний в результаті, він зовсім безсильний супроти тих всіх фактів, які йому стають колодою в його дорозі життєвій і в його праці. І повість кінчиться безнадійно, тріумфом якоїсь демонічної, убійчої сили". "Що це за настрій?"- запитує самого себе критик і відповідає: "Переконуємося в одному по прочитанні тої повісти: коли особисте щастя чоловіка знищене, т.є. коли надії на те щастя пропали, - пропадає також весь розмах до суспільної праці. Можна ЇЇ трактувати тоді як "песій обов'язок", вона може дати забуття внутрішнього вдоволення, приспати на час голодну душу, - але не може дати внутрішнього вдоволення, дати зміст життю. Бо в душі буде все щось щеміти, щось домагатися свого вислову, щось буде вічною таємною журбою".

бачили Євгенія Рафаловича сповненим рішучості й віри, пересвідчувалися в

його здатності йти наперекір "непереможним обставинам". Навіть поїздка до Гумниськ не пригнітила адвоката, бо ж "він належав до тих натур, які не легко виходять із спокійного, зрівноваженого настрою, та зате, виведені з нього, не попадають у сентименталізм, не тонуть у розливі почуття, але набирають натури бойового коня, закусують вудила і йдуть назустріч небезпеці".

за «Зів'ялим листям» Іван Франко починає друкувати на сторінках

львівського журналу «Літературно-науковий вісник» упродовж 1900 року твір Перехресні стежки», в основу якого поклав історію його кохання з Ольгою Рошкевич. Це дуже споріднює повість зі збіркою «Зів'яле листя», але автобіографічні деталі набувають у ній особливої ваги: вони переростають у художні образи, набувають естетичної функції. Ми спостерігаємо, як послідовно розгортається конфліктна ситуація.
Наприклад, письменник відтворив випадок, який відбувся насправді, коли тітка-опікунка стала причиною нещастя. «Згідний погляд» її мав «щось таке погане й ненависне», від чого Реґіна «мало не впала». Така ж ситуація стає основою розгорнення ліричної драми. Ця подібність ситуації, яка і в «Зів'ялому листі», і в «Перехресних стежках» визначила характер конфлікту, повела за собою лінію розвитку персонажів. Вони дуже схожі між собою, а часто навіть доповнюють одна одну.

тебе, о ні, Люблю я власну мрію, Що там у серденьку

на дні Відмалечку лелію.
І вже у «Перехресних стежках» знаходимо неначе продовження: «То була якась бліда, невдатна копія його ідеалу... Чи ржа великого страждання сточила тебе?...Віддай мені мій ідеал, що...яснів у моїм серці». Але якщо у «Зів'ялому листі» останній акорд є трагічним, то «Перехресні стежки» завершуються оптимістично: «З часом гострий біль уступив із душі, він зжився з думкою, що вона пропала для нього...Євгеній, мов після острої але цілющої купелі, вертав до своєї щоденної праці».
Отже, у «Зів'ялому листі» і в «Перехресних стежках» найповніше відбилася душевна драма, що її пережив сам автор; це споріднює обидва твори, від чого вони стають тільки більш цікавими і зрозумілими. Але є і суттєва відмінність: від третього жмутка «Зів'ялого листя» та третього акту любовної драми Євгенія і Реґіни шляхи головних героїв творів розходяться: для героя збірки він похилився до катастрофи. Євгеній, долаючи терни на своєму шляху, виконав своє життєве покликання. Цим, на мою думку, Франко показав власну позицію у важкий час випробувань і особистих втрат. 

Повість для Івана Франка стала і творчою лабораторією, і

політичною трибуною, і можливістю висловити свої міркування щодо поліпшення становища народу.
На думку критиків, Іван Франко в галузі прози був новатором. Сила повісті – у її автобіографічності, животрепетності, в “оперативному” реагуванні на “болячки” тодішнього суспільства.
“Перехресні стежки” й донині читаються цікаво, захоплююче, і є актуальними.

Франка. - К.: Наукова думка, 1965.
2. Білецький О. Художня

проза І. Франка // Зібрання праць: У 5 т. – К., 1965. – Т.2.
3. Гнатюк М. Традиції І. Франка в сучасній українській літературній критиці // Українське літературознавство. – Львів, 1986. – Вип. 46.
4. Грінченко Б. Поетичні твори. Оповідання. Повість // Твори в двох томах. – К., 1990. – Т.1.
5. Гром’як Р. Повість І. Франка “Перехресні стежки” у світлі його праці “Із секретів поетичної творчості” // Українське літературознавство. – 1969. – Вип. 7.

Повість І. Франка “Перехресні стежки” у світлі авторської особистості

// Жовтень. – 1986. - №8.
7. Куцевол О. Чи потрібен Рафалович Україні? Система уроків за повістю І. Франка “Перехресні стежки” // Українська мова і література в середній школі і гімназіях. – 2000. - №6.
8. Франко І. З останніх десятиліть ХІХ віку // Літературно-критичні праці (1890-1900) // Зібрання творів у п’ятдесяти томах. – К.: Наукова думка. – 1984. – Т.41.