Презентация на тему ОРГАНІЗАЦІЯ ВНУТРІШНЬОГО АУДИТУ

основи організації внутрішнього аудиту
3. Стандарти внутрішнього аудиту
4. Види внутрішнього

аудиту
5. Методика внутрішнього аудиту
6. Елементи організації внутрішнього аудиту

контроль — це процес забезпечення досягнення організацією своїх цілей.
Основними

видами контролю є:
попередній;
поточний;
заключний.
Процедура контролю має три етапи:
відпрацювання (ви­значення) стандартів і критеріїв;
зіставлення з ними реальних результатів;
прийняття необхідних коригувальних дій.

1.

рада директорів, ревізійна комісія, керівники функціональних підрозділів, служба внутрішнього

аудиту.

Система внутрішнього контролю — сукупність політики і процедур, прийнятих керівництвом економічного суб'єкта з ме­тою забезпечення організованого й ефективного ведення госпо­дарської діяльності, у тому числі строгого дотримання вимог по­літики керівництва, збереження активів, запобігання і виявлення випадків обману і помилок, точності і повноти облікових записів, а також своєчасної підготовки надійної фінансової інформації.

суб'єкта господарювання та його середовища та оцінка ризиків суттєвих

викривлень», містить такі складові:

такі компоненти та фактори:

або будь-якого з його операційних підрозділів чи бізнес-процесів, розуміння

внутрішнього контролю, пов'язаного з кожним окремим операційним підрозділом або бізнес-процесом, може виявитися недоречним для аудиту.

Внутрішній контроль за зберіганням активів та їх захистом від несанкціонованого придбання, використання або реалізації може включати заходи контролю, пов'язані з фінансовою звітністю та з цілями виробничої діяльності. При одержанні розуміння кожної складової внутрішнього контролю аудитор, як правило, обмежує розгляд заходів контролю, спрямованих на зберігання активів, тими функціями, які стосуються достовірності фінансової звітності.

структури та реалізації на практиці відповідних за­ходів контролю можуть

включати запити персоналу суб'єкта го­сподарювання, спостереження застосування конкретних заходів контролю, перевірку документів та звітів, і відстеження операцій в інформаційній системі, пов'язаній із фінансовою звітністю.

Існують певні обмеження внутрішнього контролю. Як би добре не був організований і не функціонував внутрішній контроль, він може забезпечити суб'єкту господарювання лише обґрунтовану впевненість щодо досягнення цілей фінансової звітності суб'єкта господарювання. На вірогідність досягнення цих цілей впливають обмеження, притаманні внутрішньому контролю. Останні включають, зокрема, реалії, пов'язані з людським фактором, наприклад, можливе помилкове судження під час прийняття рішення, збої в системі внутрішнього контролю з вини персоналу (помилки або погрішності).

що може обмежувати ступінь розмежування обов'язків, і цей підхід

є досить практичним. Однак у ключових сферах буде доречним запровадити певне розмежування обов'яз­ків або іншу форму нескладного, але ефективного контролю на­віть у невеликому суб'єкті господарювання. Можливість для власника-менеджера оминути контроль значною мірою залежить від середовища контролю і, зокрема, від ставлення такого власника-менеджера до важливості внутрішнього контролю.

У додатку 2 до МСА 315, фрагменти якого наведено далі, даються пояснення перелічених вище компонентів і їх зв'язку з аудиторською перевіркою фінансових звітів.

персоналу і найвищого управлінського персоналу у сфері внутрішнього контролю

суб'єкта господарювання та визначення його важливості для суб'єкта господарювання.
Середовище контролю також включає функції найвищого управління та управління і впливає на усвідомлення необхідності контролю його працівниками. Воно являє собою основу ефективного внутрішнього контролю, забезпечуючи дисципліну та належну його структуру.

господарювання є здійснюваним процесом для визначення ризиків бізнесу і

необхідних заходів для їх вирішення й одержаних результатів.
Ризики, що стосуються фінансової звітності, включають зовнішні і внутрішні події та обставини, що можуть впливати на здатність суб'єкта господарювання ініціювати, відображати в обліку і в звітності фінансові дані, які відповідають твердженням управлінського персоналу у фінансових звітах.
Після виявлення ризиків управлінський персонал розглядає їх суттєвість, імовірність і визначає належні способи управління ними. Управлінський персонал може ініціювати розроблення планів, програм або заходів, спрямованих на конкретні ризики, і може вирішити прийняти ризик з міркувань витрат або з інших міркувань.

зокрема, таких як:

та складових технічного забезпечення), програмного забезпечення, людей, процедур та

даних. У ручних або в переважно ручних системах інфраструктура і програмне забезпечення будуть відсутні або матимуть менше значення. Численні інформаційні системи широко застосовують інформаційні технології (ІТ).
Інформаційні системи, які стосуються цілей фінансової звітності, складаються з процедур та записів, запроваджених для ініціювання, відображення в обліку, обробки та подання у звітності операцій суб'єкта господарювання (разом з умовами та подіями), а також для обліку пов'язаних з ними активів, зобов'язань та капіталу.

які допомагають забезпечити виконання вказівок управлінського персоналу, наприклад, необхідних

заходів на подолання ризиків, які загрожують досягненню певних цілей суб'єкта гос­подарювання. Діяльність із забезпечення контролю через інформаційні системи або системи ручного режиму мають різні цілі та функціональні рівні.

можуть бути визначені як політика та процедури, які передбачають

таке:

політики вищого рівня, запровадженої управлінським персоналом або особами, наділеними

повноваженнями найвищого управління.

Концепції, які лежать в основі процедур контролю в невеликих суб'єктах господа-рювання, очевидно будуть подібними до тих, які застосовують суб'єкти господарювання більшого розміру, але формалізація їх застосування буде різною. Далі для невеликих суб'єктів господарювання певні види заходів контролю можуть виявитися невідповідними через процедури, які застосо­вує управлінський персонал.

і дотримання внутрішнього контролю на безперервній основі. Моніторинг заходів

контролю з боку управлінського персоналу включає перевірку його функціонування згідно з визначеними завданнями і цілями і внесення належних змін до нього відповід­но до змін в обставинах.
Моніторинг заходів контролю може включати такі види діяльності:
перевірка управлінським персоналом вчасності узгодження рахунків із банком;
оцінювання внутрішніми аудиторами дотримання персоналом з продажу політики суб'єкта господарювання щодо контрактів з продажу;
нагляд юридичного відділу за дотриманням норм професійної етики або практики ведення бізнесу суб'єкта господарювання.

контролю за результатами їх реалізації. Він передбачає оцінювання структури

та функціонування процедур контролю на своєчасній основі і вжиття необхідних виправних заходів. Моніторинг здійснюється задля забезпечення подальшої ефективності в реалізації заходів контролю.

Безперервний моніторинг в невеликих суб'єктах господарю­вання, очевидно, буде неформальним і здебільшого здійснюватиметься в межах загального управління діяльністю суб'єкта господарювання. Активна участь управлінського персоналу в діяльності часто дає змогу виявити суттєві відхилення від очікувань та неточності у фінансових даних, які призводять до заходів з виправлення ситуації і до контролю.

внутрішнього аудиту на середніх і великих підприємствах України доведена

вимогами сучасних ринкових економічних відносин, інформаційними та управлінськими потребами суб'єктів господа-рювання, конкретними фактами функціонування внутрішнього аудиту на вітчизняних та зарубіжних підприємствах.
В Україні більше уваги приділяється зовнішньому аудиту, який здійснюється незалежними аудиторськими фірмами, ніж внутрішньому аудиту підприємств. Підтвердженням цього є результати дослідження теорії і практики аудиту в Україні. Здійснення внутрішнього аудиту в Україні законодавчо врегульованим є лише для банківської сфери.

2.

аудиту є такі:
Для інших суб'єктів господарювання офіційного законодавства з

питань внутрішнього аудиту в Україні немає.

взаємодоповнювальним, але одночасно вони спрямовані на різні цілі. Аналіз

розбіжностей та спільних рис зазначених видів аудиту показано у табл.1.

Таблиця 1
ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗОВНІШНЬОГО ТА ВНУТРІШНЬОГО АУДИТУ

внутрішнього аудиту». Метою цих Стандартів є:

3.

вони регулюють, умовно можна розділити на п'ять груп:

елемент — його службове становище та статус внутрішнього аудиту

як функції, що використо­вується в межах організаційної структури.

Другий елемент — об'єктивність аудитора, сутність якої визначити досить важко, оскільки це насамперед думка аудитора, а не його персональні якості. Проте вну­трішній аудитор повинен здійснювати свою діяльність, незважаючи на свої власні упередження та думки третіх осіб. Розглядаючи сут­ність внутрішнього аудиту, важливо не плутати поняття незалежності з поняттям відокремлення від підприємства (адже внутрішній аудит завжди проводиться всередині підприємства (організації)).

рівні спеціалістом належної кваліфікації.
Оскільки в Україні не існує

законодавчих вимог щодо визначення кваліфікації внутрішніх аудиторів, уся відповідальність з підбору кадрів і визначення їх компетентності покладається на керівника підприємства, а також залежить від чесності, порядності, сумлінності фахівця, який претендує на посаду внутрішнього аудитора.
Практика доводить, що у відділі внутрішнього аудиту найчастіше працюють спеціалісти з бухгалтерською освітою та практичним досвідом у минулому. Проте сфера діяльності внутрішнього аудиту така, що сучасний відділ внутрішнього аудиту має бути укомплектований крім бухгалтерів представниками інших спеціальностей.

і оцінювання адекватності та ефективності системи внутрішнього контролю підприємства,

а також якість виконання покладених на неї функцій. Зокрема, сферами контролю внутрішнього аудиту можуть бути:
надійність звітності (зовнішньої і внутрішньої);
забезпечення збереження активів;
раціональний та ефективний розподіл ресурсів;
відповідність правилам і принципам;
відповідність законодавчим вимогам

інформації в цілому дуже подібні до відповідних аспектів зовнішнього

аудиту. Проте повідомлення результатів внутрішнього аудиту суттєво відрізняється від зовнішнього.
Мета діяльності внутрішнього аудитора — надати докази адекватності контролю та, де необхідно, гарантії того, що слабкі сторони контролю виявлені і розроблені відповідні заходи.
Тому повідомлення результатів та перевірка виконання мають суттєве значення для внутрішнього аудитора. Особлива увага приділяється процедурі пояснення суті проблеми керівництву та переконанню його в необхідності вжиття певних заходів.

значні повноваження і є практично незалежними від апарату управління.

Керівник відділу аудиту повинен докласти максимум зусиль для того, щоб забезпечити якість внутрішніх перевірок. Проте Стандартами внутрішнього аудиту рекомендується проводити зовнішню перевірку діяльності внутрішніх аудиторів кожні три роки. Можливими установами (органами), які компетентні проводити таку перевірку, є:
зовнішні аудитори;
вищі рівні внутрішнього аудиту в межах діяльності того самого підприємства;
зовнішні консультанти з питань управління;
внутрішні аудитори іншої організації (підприємства);
менеджери підприємства.

реалізації наданих повноважень внутрішні, а також зовнішні аудитори за

окремою угодою можуть здійснювати різноманітні підвиди внутрішнього аудиту:

4.

1) Фінансовий аудит. Традиційно фінансові перевірки здійснюються зовнішнім аудитором, оскільки вони призначені для підтвердження фінансової звітності. Проте це сфера контролю внутрішнього аудитора, який свої контрольні процедури спрямовуватиме на перевірку й ефективність механізмів і систем підприємства, що забезпечують точність відображення в бухгалтерському обліку господарської діяльності підприємства.

2) Системний аудит передбачає огляд і оцінювання механічних і комп'ютерних систем, за допомогою яких підпри-ємство реулює і контролює свою діяльність. Прикладом може бути аудит бухгалтерських комп'ютерних систем і аудит середовища управління, які забезпечують комп'ютерну та інформаційну безпеку.

внутрішнього аудиту дос-ліджуються такі аспекти контролю управління:
організація і

структура;
планування розподілу і використання ресурсів;
ефективність викорис-тання інформації в процесі управління;
здійснення поточного контролю ефективності;
комунікаційні взаємоз-в'язки в процесі управління;
планування й узгодже-ність дій.

4) Операційний аудит полягає в огляді й оцінюванні підприємства (або окремого його підрозділу) з метою визначення ефективності його діяльності в процесі виконання конкретного проекту, досягнення однієї чи кількох визначених операційних цілей.

головна мета внутрішнього аудиту — надання допомоги персоналу підприємства

виконувати його обов'язки, забезпечення необхідними даними керівництва, здійснення контролю за дотриманням обраної політики та якістю менеджменту, об'єктивно :
першим етапом внутрішнього аудиту має бути виявлення проблем на підприємстві, визначення пріоритетних напрямів контролю,
а вже потім здійснення другого етапу — планування.
наступний, третій етап — збирання та оцінювання інформації.
на четвертому етапі внутрішній аудитор здійснює узагальнення зібраних даних, формулювання висновків та рекомендацій,
на п'ятому — отримує від керівництва підприємства офіційну відповідь на свій звіт та контролює виконання розроблених рекомендацій і заходів

5.

ризиком:

враховують вплив таких факторів:
вихідні дані;
мета внутрішнього аудиту;
сфера перевірки;
можливість застосування

певних специфічних методів аудиту;
перелік необхідних документів, звітів;
строки проведення внутрішнього аудиту;
віддаленість у часі від попередньої внутрішньої перевірки даної сфери;
можливість отримання достовірної інформації;
бюджетні витрати.

інформації. Це основний етап перевірки, на якому внутрішній аудитор

здійснює заплановані аудиторські процедури та збирає необхідні аудиторські докази (свідчення), вимоги до яких збігаються із зовнішнім аудитом. З цією метою виконуються:
різноманітні аналітичні процедури (відмітною рисою яких може бути порівняння показників діяльності різних підрозділів підприємства, що дуже рідко здійснює зовнішній аудитор);
інвентаризація — внутрішній аудитор може сам брати участь у її проведенні, а зовнішній лише спостерігає і вибірково переві­ряє результати;
контрольні обміри та лабораторні аналізи (випробування) (для цього зовнішній аудитор, як правило, залучає експертів);

матеріалів;
6) опитування персоналу;
7) запити (як до зовнішніх джерел інформації

— дебіторів, кредиторів), так і до внутрішніх (офіційне письмове звернення до керівника певного підрозділу);
8) тестування й оцінювання системи внутрішнього контролю;
9) перевірка ведення бухгалтерського обліку (фінансового та управлінського) і складання звітності;
10) документальна перевірка різних аспектів фінансово-госпо­дарської діяльності підприємства;
11) контроль кадрового складу, його компетентності та кваліфікації.

проблеми організації внутрішнього аудиту, які є і об'єктами його

організації:

6.

за такою структурою:
Загальні положення. Зазначається повна назва служби, мета

створення, статус у межах підприємства та підпорядкованість.
Завдання підрозділу. Наводиться детальний перелік завдань (від найбільш важливих до тих, які мають меншу вагу), вирішення яких покладається на службу внутрішнього аудиту. Ці завдання можуть бути згруповані за напрямами контролю. Разом із завданнями визначаються предмет і об'єкти внутрішнього аудиту на підприємстві

у попередньому підрозділі в контексті внутрішнього аудиту в цілому).
4)

Структура служби внутрішнього аудиту. Визначається кількість працівників, керівник, називають конкретні посади, за не­обхідності виділяють підвідділи, групи.
5) Права та обов'язки внутрішніх аудиторів, їх повноваження.
6) Відповідальність внутрішніх аудиторів.
7) Порядок звітування внутрішніх аудиторів і відділу в цілому; прийняття і схвалення рішень.
8) Кваліфікаційні вимоги до внутрішніх аудиторів та система підбору кадрів у службу (відділ).
9) Оплата праці внутрішніх аудиторів.
10) Взаємозв'язки служби внутрішнього аудиту з іншими підрозділами підприємства.
11) Матеріальне і технічне забезпечення відділу (служби)

всіх посад внутрішніх аудиторів, визначених посадовим розписом, мають бути

розроблені посадові інструкції. Структура цього документа може бути такою:

Загальні положення (порядок прийняття і звільнення з посади, підлеглість та підзвітність, нормативна база, якою повинен керуватись фахівець у своїй роботі).
Кваліфікаційні вимоги (для кожної посади вони різні).
Основні завдання, вирішення яких покладається на працівника.
Посадові обов'язки (визначаються щодо конкретної посади).
Права внутрішніх аудиторів.
Відповідальність.
Критерії оцінювання діяльності внутрішнього аудитора та оплата праці.

кожному підприємстві свої, але серед них можна виділити найтиповіші.

До загальних обов'язків внутрішніх аудиторів можна віднести такі:

здійснення внутрішніх перевірок та інших робіт, передбачених планами та програмами внутрішнього аудиту;
організація отримання в установленому порядку інформації від структурних підрозділів;
забезпечення збереження документів, отриманих і складених у процесі перевірки, дотримання принципу конфіденційності;
дотримання норм і правил, установлених внутрішніми нормативними документами підприємства;
виконання завдань керівництва підприємства;
повідомлення отриманих результатів керівництву підприємства, розроблення рекомендацій та проектів управлінських рішень;

якості їхньої праці. На відміну від зовнішнього аудиту, він

може здійснюватися на таких рівнях:
нагляд незалежної громадської організації внутрішніх аудиторів (на перспективу) або інституту внутрішніх аудиторів;
на рівні підприємства менеджером із складу вищого керівництва;
на рівні зовнішнього ауди­тора (при оцінюванні надійності даних внутрішнього аудиту);
на рівні керівника служби внутрішнього аудиту;
на рівні керівника сектору;
самоконтроль внутрішніх аудиторів.
Форми контролю якості збігаються із зовнішнім аудитом: попередній, поточний, завершальний.
До основних елементів організації процесу здійснення внутрішнього аудиту належать планування та документування переві­рок, використання роботи інших аудиторів, спеціалістів, експер­тів і працівників підприємства.