Презентация на тему ТЕМА 3. Основи культури української мови

Комунікативні ознаки культури мовлення.
Суржик як показник низької культури

мовлення.
Нормативність і правильність мовлення.
Мовні норми та мовленнєвий етикет.

План лекційного заняття

підвищенні мовної культури.
2. Засоби невербальної комунікації.
3. Спілкувальний етикет

у сперечанні.
4. Антиетикет у спілкуванні.

Перелік питань до самостійної роботи

Видавничий центр «Академія», 2004. – С.195-198.
Коваль А.П. Ділове спілкування.

– К., 1992.
Коваль А.П. Культура ділового мовлення. Писемне та усне ділове спілкування. – К., 1992.
Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитися і правильно говорити / За заг. ред. О. Сербенської. – Львів, 1994.
Антоненко-Давидович Б.Д. Як ми говоримо? – К., 1992.
Корніяка О.М. Мистецтво гречності. – К., 1995.

Літературні джерела

– галузь мовознавства, що займається утверджен­ням (кодифікацією) норм на

всіх мовних рівнях. Використовуючи ві­домості історії української літературної мови, граматики, лексиколо­гії, словотвору, стилістики, культура мови виробляє наукові критерії в оцінюванні мовних явищ, виявляє тенденції розвитку мовної системи, проводить цілеспрямовану мовну політику, сприяє втіленню норм у мовну практику. Культура мови має регулювальну функцію, адже про­пагує нормативність, забезпечує стабільність, рівновагу мови, хоча водночас живить її, оновлює. Вона діє між літературною мовою і діа­лектами, народнорозмовною, між усною і писемною формами.

нормами в процесі мовленнєвої діяльності особистості.
Культура мовлення передбачає дотримання

мовних норм вимо­ви, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету.
Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення:
нормативність (дотримання усіх правил усного і писемного мовлення);
адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);
естетичність (використання експресивно-стилістичних засо­бів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);
поліфункціональність (забезпечення застосування мови у різ­них сферах життєдіяльності).

1. Поняття культури мови та культури мовлення

культури мовлення є змістовність, правильність, точність, логічність, доречність, багатство,

чистота, виразність, об­разність тощо.

думки висловлювання; вичерпне ознайомлення з необхідною інформацією; різнобічне та

повне висвітлення теми, уникнення зайвого. Мовлення по­винне містити нову інформацію, викликати інтерес.
Однією з основних комунікативних якостей мовлення є його правильність. Вільно володіти мовою – означає засвоїти літературні норми, що діють у мовній системі: ор­фоепічні, акцентуаційні, орфографічні, лексичні, фразео­логічні, морфологічні, синтаксичні, пунктуаційні, стилі­стичні.

2. Комунікативні ознаки культури мовлення

та ерудиції особистості, а також від актив­ного словникового

запасу. Точність професійного мовлен­ня тісно пов'язана з точністю вживання термінів, запози­чених слів, синонімів, омонімів, паронімів.
Смислову послідовність мовлення особистості характе­ризує і забезпечує логічність. Основою логічності мо­влення є логічне мислення, що виявляється в точності вживання слів і словосполучень, у правильності побудови речень, у смисловій завершеності тексту.

2. Комунікативні ознаки культури мовлення

вимагає врахування ситуа­ції спілкування, інтересів, стану, культурно-освітнього рівня адресата.

Основними умовами доречного мовлення є висока вихованість людини, рівень її культури, вміння по­слуговуватися мовними засобами відповідно до мети та умов комунікації.
На лексичному, фразеологічному, словотвірному, гра­матичному і стилістичному рівнях виявляються багат­ство й різноманітність мовлення. Ці якості роз­виваються завдяки поповненню словникового запасу, умінню використовувати в мовленні різні мовні засоби в межах відповідного стилю, уникненню невиправданих повторів слів, однотипних конструкцій речень, оволодін­ню багатством інтонацій, удосконаленню власного мовлення.

2. Комунікативні ознаки культури мовлення

зокрема дотримання орфоепічних, лексико-стилістичних норм, відсутність помилок, зумовлених впливом

інших мов, діалектів. Чисте мовлення насампе­ред позбавлене позалітературних елементів (просторіччя, жаргонізмів, вульгаризмів, лайливих слів).
Чіткість дикції, комбінування слів, уміння інтонува­ти, увиразнювати власні та чужі тексти через доречний темп, тембр, експресивні засоби тощо є ознаками культури мовлення всіх стилів. Це забезпечує виразність мо­влення. У процесі ділової комунікації вона досягається специфічною для певної професії термінологією, професій­ними мовними кліше.

2. Комунікативні ознаки культури мовлення

роки у вітчизняній україністиці з’явились лінгвістичні дослідження Т.Кознарського, Л.Масенко,

В. Радчука, О. Рудої, Л. Ставицької, М. Стріхи, В. Труба, М. Феллера, М. Флаєр та ін., присвячені аспектам змішаної субмови.

типу мовлення, визначення його місця в системі усно-розмовних форм

побутування української мови.
В. Труб, аналізуючи суржик, кваліфікує його як просторічну форму українського мовлення, проте висловлює й певні зауваження: «Суржик – це спотворена, просторічна форма першої підлеглої (не домінуючої) мови, яка є результатом мало усвідомленої спроби мовця наблизитися до опанування не першої домінуючої мови». Далі дослідник зазначає: «Відтак суржик постає як „третя” мова. Функціонально вона співвідноситься з українським просторіччям. За нормальних обставин українське просторіччя має бути однією з підсистем української мови (так само як російське просторіччя є однією з підсистем російської), однак суржик не є такою підсистемою, оскільки до його складу входять елементи, які не можуть бути зареєстровані в жодному нормативному словнику української мови».

3. Суржик як показник низької культури мовлення

терміна суржик: 1. Суміш зерна пшениці й жита, жита

й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші. 2. Елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без додержання норм літературної мови; нечиста мова. На думку О. Тараненка суржик – це «один із структурно-функціональних не кодифікованих різновидів загальнонародної мови, який, не будучи обмеженим територіальними або вузько соціальними рамками, разом з діалектами та жаргонами протистоїть літературній мові, її розмовному стилю. Основна форма функціонування просторіччя – усно-розмовна мова осіб, не знайомих у необхідному обсязі з літературними нормами внаслідок недостатньої освіченості» .

3. Суржик як показник низької культури мовлення

використання української мови, це мовлення, надзвичайно засмічене іншомовними (переважно

російськими) словами, зворотами. Воно зародилося в маргінальних сферах між україномовними і російськомовними територіями. Це неприємне явище має бути знищене, бо культурною завжди є тільки українська або російська мова, але аж ніяк не їх змішування!».
Виникнення суржику спричинене, на думку Л. Масенко, намаганням носіїв української сільської говірки, або й літературного стандарту, пристосуватися до російськомовного міського середовища, а це явище принципово іншої природи.

3. Суржик як показник низької культури мовлення

(порівняно з нормативною українською мовою):
вживання русизмів замість нормативних українських

відповідників: даже, да, нєт, када, нє нада, єлє, щас, вродє, імєнно, будто, рядом, предсідатель, почтальйон тощо;
«українізовані» форми російських дієслів – здєлав, получав, щитав, отдав тощо;
змішування українських і російських форм невизначених займенників - хто-то, шо-то, як-то, кой-шо, кой-які тощо;
порушення дієслівного керування, вживання прийменників і відмінків за російським зразком – по вулицям замість по вулицях, на українській мові замість українською мовою тощо;
утворення найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників за зразком російської мови – самий головний, самий кращий, саме важне тощо;
утворення від українських дієслів активних дієприкметників за російським зразком – сказавший, відробивший, прийшовший, зробивший тощо;
слова і вирази, кальковані з російської мови – міроприємство, прийняти міри, прийняти участь, до цих пір, так як, бувший у користуванні тощо;
активне використання «є» в позиції після приголосної, особливо в російських запозиченнях – пєрвий, дєлають, свєт, Вєра.

3. Суржик як показник низької культури мовлення

літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної

системи, закріплених у процесі суспільної комунікації.
Розрізняють орфоепічні, лексичні, граматичні, стилістичні, орфографічні та пунктуаційні норми, оволодіння якими сприяє підвищенню культури мови.

мовному потоці та наголошування слів. Кожному свідомому мовцеві потрібно

засвоїти їх, щоб правильно вимовляти слова й уникати помилок, що їх можуть зумовити кілька чинників, зокрема ототожнення писемного й усного мовлення, вплив близькоспоріднених мов (найчастіше – російської, польської), діалектне оточення. Саме за таких умов можуть виникати фонетичні та фонологічні помилки. Фонетичні помилки спостерігаються у вимові різних варіантів фонем, тобто це вимовні недогляди.

4. Нормативність і правильність мовлення
5. Мовні норми та мовленнєвий етикет

тільки стабільність і консерватизм, а й рухливість. Лексичні норми

зафіксовано: у Словнику української мови в 11-ти томах (1970 – 1980), Великому тлумачному словнику сучасної української мови (2001), Російсько-українському словнику у 3-х томах (1983 -1985), Орфографічному словнику української мови (1994) та ін.

4. Нормативність і правильність мовлення
5. Мовні норми та мовленнєвий етикет

уживання усталеної побудови словосполучень, речень. Наприклад, у сучасній українській

мові обмежено вживають активні дієприкметники теперішнього часу, замінюючи їх у разі перекладу з інших мов, зокрема з російської, прикметниками чи іменниками.

4. Нормативність і правильність мовлення
5. Мовні норми та мовленнєвий етикет

стилю мовлення. Наприклад, для офіційно-ділового стилю характерні сталі словосполучення

– мовні штампи, що зазначають суржикового викривлення внаслідок впливу російської мови.

4. Нормативність і правильність мовлення
5. Мовні норми та мовленнєвий етикет

мови на письмі (правопис). В українській мові правопис здійснюється

за такими принципами:
фонетичним (слова пишуться так, як і вимовляються): випробувати, підрозділ, дата, бланк;
морфологічним (однакове позначення на письмі морфеми незалежно від її звучання в різних словах або формах того самого слова): підписуєшся, укладається, безстроковий, зчитувати;
історичним (традиційним) (букви, морфеми, слова пишуться за традицією): дзвінок, рівень, меншості, зосереджений, черговий;
смисловим (диференціюючим) (різне написання однозвучних слів, що мають неоднакове значення): напам’ять – на пам’ять, вишневе – Вишневе, проте – про те.

4. Нормативність і правильність мовлення
5. Мовні норми та мовленнєвий етикет

питання, знак оклику, три крапки, кома, крапка з комою,

двокрапка, тире, дужки, лапки, абзац); вони не тільки полегшують сприймання тексту і виклад думок на папері, але й визначають зміст.

4. Нормативність і правильність мовлення
5. Мовні норми та мовленнєвий етикет

формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення контакту

співбесідників, підтримання спілкування у певній тональності.

4. Нормативність і правильність мовлення
5. Мовні норми та мовленнєвий етикет