Презентация на тему Прагматизм. Позитивізм

философии. – 1996. – №12.
2. Джеймс У. Введение в

философию // Джеймс У. Введение в философию. Рассел Б.
Проблемы философии. – М., 2000. – С. 3 - 152.
3. Джеймс У. Воля к вере и другие очерки популярной философии // Джеймс У. Воля к вере. – М., 1997. – С.3-206.
4. Джеймс У. Многообразие религиозного опыта. – М., 1992.
5. Джеймс У. Прагматизм. – К., 1995.
6. Джеймс У. Прагматизм. Новое название для некоторых старых методов мышления // Джеймс У. Воля к вере. – М., 1997. – С.207-324.
7. Джеймс У. Что такое прагматизм // Вестн. Москов. ун-та. – Сер. фил. – 1993. – №3.
8. Зотов А. Ф. Мельвиль Ю. К. Западная философия ХХ века. Учебное пособие. – М., 1998.
9. Мельвиль Ю. К. Как сделать наши идеи ясными // Мельвиль Ю.К. Пути буржуазной философии ХХ в. – М., 1983.
10. Мельвиль Ю.К. Чарльз Пирс и прагматизм. – М., 1968.
11. Пирс Ч. Логические основания теории знаков. – СПб., 2000.
12. Пирс Ч. Начала прагматизма. – СПб., 2000.
13. Пирс Ч. С. Как сделать наши идеи ясными // Вопр. философии. – 1996. – №12.
14. Пирс Ч. С. Начала прагматизма. – СПб., 2000. – С. 5 - 287.
15. Пирс Ч. С. Прагматизм // Пирс Ч. С. Избранные произведения. – М., 2000. – С. 234 - 341.

ставить усе знання у пряме відношення до життя та дії;
- прагматизм судить

про значення ідей, суджень, гіпотез, теорій  і систем відповідно до їхньої здатності задовольнити людські потреби та інтереси у соціальний спосіб;
це напівофіційна ідеологія американського способу життя та світогляду типового американця

побутовому сенсі, це людина, яка все робить тільки з

точки зору доцільності, вигоди, та якій не притаманні бездумні витівки.

прагматизму

(Вермонт)
Дата смерті:
1 червня 1952 (92 года)
Місце смерті: Нью-Йорк
Країна: США
Наукові

інтереси: прагматизм

що дає практичний результат;
2) істина - це те, що

приносить прибуток або дає душевний комфорт;
3) кожна людина для досягнення своєї мети, може використовувати будь-які доступні їй правові засоби;
4) пропагує культ індивідуалізму;
5) виступає проти революції;
6) пропагує поступові, часткові реформи;
7) заперечує значення загальної теорії при вирішенні будь-якої конкретної проблеми, оскільки завжди існує оригінальне вирішення цієї проблеми;
8) будь-яка соціальна проблема - це тимчасовий період, фаза, яка безперервно росте у соціальному досвіді.

прагматизм формулюється як метод вирішення філософських дебатів шляхом порівняння

“практичних наслідків”, які випливають з тієї чи іншої теорії та як теорія істини.
Суб’єктивне розуміння практики та істини призводить прагматизм до визначення поняття (ідеї) як “інструмента” дії (Дьюі), а пізнання - як сукупності суб’єктивних істин. Під практичною корисністю прагматизм розуміє те, що задовольняє суб’єктивні інтереси індивіда.
Об’єктивна реальність ототожнюється у прагматизмі з досвідом, а розділення суб’єкта і об’єкта пізнання здійснюється лише всередині досвіду.

середовища.
Пізнання – тлумачення дослідження як засобу трансформації неконтрольованої ситуації

в контрольовану.
Мислення вносить чіткість і гармонію в ситуацію, в якій панували не чіткість і сумнів. (інструменталізм, Дьюї)

що філософія не повинна займатися метафізичними проблемами, а повинна

займатися мовою науки та розвитком наукового знання.
- напрям в філософії, відповідно до якого позитивне знання може бути отримане як результат суто наукового ( а не філософського) 
пізнання.
Позитивізм відмовляється від філософії («метафізики») як пізнавальної діяльності.

аналіз знань, отриманих в позитивних, точних науках;
2) єдиним джерелом

знань є емпіричні науки;
3) розвиток наукового знання полягає у висуванні сміливих гіпотез та їх спростування;
4) будь-яке знання має гіпотетичний характер;
5) основним завданням філософії виступає відділення наукового знання від ненаукового;
6) для цього необхідні два методи:
а) верифікації, тобто підтвердження теорії фактами (демаркаційна лінія, що відмежовує наукове знання від усякого іншого (релігійного, містичного, етичного));
б) фальсифікації, тобто спростування теорії фактами.

чіткості, ясності знання мови;
2) розробка найскладніших проблем математики, формальної

логіки, де заслуги неопозитивістів очевидні та загальновизнані;
3) прагнення піддати суворому логічному аналізу ту мову і те знання, які традиційно вважалися гуманітарними. Прагнення математизувати, формалізувати деякі області гуманітарних наук, наук про людину і суспільство.

до логічного аналізу мови науки;
2) ігнорування відбивної природи знання;
3)

концентрація уваги на логіко-лінгвістичному аналізі готового знання (цього недоліку прагнуть уникнути постпозитивісти);
4) абсолютизація "атомізму", плюральності, дискретності мови і світу.

реакція на кризу натурфілософії в перших десятиліттях ХІХ ст.

Представники та проблематика:
- Огюст Конт (1798-1857). Програма «позитивної філософії».
Предмет науки і предмет «позитивної філософії». Класифікація наук. Закон трьох стадій розвитку суспільства Огюста Конта. Соціальна філософія і соціологія як позитивні науки. Розмежування наукових знань і ненаукових (критерії науковості знань).
- Джон Стюарт Міль (1806-1873) - методологія позитивного дослідження.
- Герберт Спенсер (1820-1903 - теорія пізнання. Закони зміни соціальних систем. Історична типологія суспільств.

в фізиці. Ідея анігіляції речовини. Концепція пізнання Ернста Маха.

Відношення між фізичним і психічним; «комбінації елементів світу». Тлумачення понять як символів для позначення комплексів відчуттів. Принцип «економії мислення». Пізнання як описування феноменів.
- Ідеї «критики чистого досвіду» Ріхарда Авенаріуса (1843-1896). Психологізм. Досвід – не відображення зовнішнього світу, а внутрішній зміст свідомості, потік відчуттів.
- Конвенціоналізм Анрі Пуанкаре (1854-1912). Тлумачення наукового знання не як відображення дійсності, а як продукту домовленості, певної моделі, якій щось може відповідати в дійсності.

і Бертран Рассел (1872-1970): «глибинний» аналіз мови. Логічний атомізм

БертранаРассела: речення природної мови як вихідні елементи аналізу.
Людвіг Вітґенштейн (1889-1951): філософія як аналіз різних способів вираження дійсності (наука, мистецтво, містичне споглядання).
- Продовження традицій аналізу в логічному позитивізмі «Віденського гуртка» (Моріц Шлік(1882-1936) та Рудольф Карнап (1891-1970). Онтологізація логіки. Структура наукових знань. Протокольні речення та їхня верифікація.
-«Лінгвістичний поворот» у західній філософії: трансформація філософських проблем у сферу аналізу мовних засобів і виразів. Філософія аналізу П. Стросона, Х. Патнема, Д.Девідсона, Дж. Серла, А. Данто, Т. Нейгла, Б. Уільямса, Б. Страуда, Г. Бейкера, П. Хакера.

критеріїв науковості знань. Аналіз мови науки в неопозитивізмі.
- Критичний

раціоналізм Карла Поппера (1902-1994). Критика індуктивної моделі розвитку наукового знання.
-Логіцизм, історицизм, анархізм в аналізі історії
та методології розвитку наукових знань (Т. Кун, І. Лакатос, П. Фейєрабенд). Проблеми структури наукового знання, неявних знань, наукової раціональності, зв’язку історії науки і філософії науки.