Слайд 2
Є в мене на світі найкраща матуся
За неї
до тебе, Пречиста, молюся
Слайд 3
Молюся устами, молюся серденьком
До тебе, небесна Ісусова ненько.
Слайд 4
Благаю у тебе щирими словами
Опіки та ласки для
рідної мами.
Слайд 5
Пошли їй не скарби, а щастя і долю
Щоб
дні проминали без смутку, без болю,
Рятуй від недуги матусеньку
рідну.
Даруй їй здоров’я, рукам надай силу.
Слайд 6
За це я складаю в молитві долоні
До тебе,
Царице, на сонячнім троні.
Слайд 7
Родиться стоит поздно
или рано хотя бы для
того на этот свет,
чтоб вымолвить
впервые слово
“МАМА”,
которого священней
в мире нет.
Слайд 8
САМАЯ ПРЕКРАСНАЯ ИЗ ЖЕНЩИН –
ЖЕНЩИНА С РЕБЁНКОМ
НА РУКАХ!
Слайд 9
Лунає твір Ф. Шуберта “Аве Мирія”
Виконує учень 5-А
класу Ольшевський Марк
Слайд 15
Богиня – Берегиня…Ім’я цій Богині – Мати!
Слайд 16
Мамині руки – ніжні і милі –
Воду
ранкову з криниці носили.
Мамині руки – добрі , ласкаві
-
Всюди в пошані, всюди у славі.
Слайд 17
Материнське серце здатне пройматися
болем дитини на відстані,
журитися
долею своїх дітей усе життя.
Слайд 18
Дівчину вродливу козак покохав…
Слайд 19
”Не вірю, козаче, коханню твому.
Як справді кохаєш, як
вірний єси,
Мені серце неньки живе принеси!”
Слайд 20
Юнак мов стерявся: не їв і не спав
Три
дні і три ночі він десь пропадав.
І стався
о півночі лютий злочин:
Мов кат вирвав серце у матері син…
І знову до милої, з серцем в руках
Побіг, і скажений гонив його жах.
Ось - ось добігає, не чуючи ніг…
Та раптом спіткнувся і впав на поріг.
Юнак мов стерявся: не їв і не спав
Три дні і три ночі він десь пропадав.
І стався о півночі лютий злочин:
Мов кат вирвав серце у матері син…
І знову до милої, з серцем в руках
Побіг, і скажений гонив його жах.
Ось - ось добігає, не чуючи ніг…
Та раптом спіткнувся і впав на поріг.
Слайд 21
І серденько неньчине кров’ю стекло,
І ніжно від
жалю воно прорекло…
Востаннє озвалось до сина в ту мить:
“Мій
любий, ти впав…
Чи тебе не болить?”
І серденько неньчине кров’ю стекло,
І ніжно від жалю воно прорекло…
Востаннє озвалось до сина в ту мить:
“Мій любий, ти впав…
Чи тебе не болить?”
Слайд 22
Лежить біля синових дарунків
мамина вишиванка –
червоне,
жовте по білому ,
оберіг від зурочення і хвороб.
Слайд 23
Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти
водила мене у поля край села,
І в дорогу
далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
А. Малишко
Слайд 24
Світ кожного поета починається з матері.
Коли ж
поетове слово –
“від Бога”, образ матері стає домінуючим,
набуває символічного значення. Вершин художньої майстерності цей образ сягнув в поезії, Т. Шевченка,
І. Франка, О. Довженка. Осанну матері проспівали
П. Тичина і М. Рильський,
В. Сосюра та І. Драч,
Д. Павличко і В. Стус.
Слайд 25
«Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не
можна рідну матір вибирати».
( В Симоненко)
“ Хто матір забуває,Того
Бог карає ” . (Т.Шевченко)
“Слово, мама. Великеє найкращеє слово”. (Т.Шевченко)
“Лиш матір вміє жити, аби світитись, немов зоря (В.Стус).
Слайд 26
В хаті сонячній промінь косо
На долівку ляга з
вікна...
Твої чорні шовкові коси
Припорошила вже сивина.
Легкі зморшки обличчя вкрили
Це
життя трудового плід.
Але в кожному русі — сила,
В очах юності видно слід.
Я таку тебе завжди бачу,
Образ в серці такий несу —
Материнську любов гарячу
І твоєї душі красу.
В.Симоненко
Слайд 27
Розкажіть мені мамо про
вишні...
Їх було так багато в саду.
- Були, сину,
морози невтішні,
А вони кого хочеш зведуть.
Розкажіть мені, мамо, про зорі,
Чи такими були і колись?
- А той, сину, хто виріс у горі –
Не так часто на зорі дививсь.
Розкажіть мені, мамо, про долю,
Чи людині підвладна вона?
- Наша доля, мій синку, як море,
Той пливе, лиш, хто має човна...
Розкажіть мені, мамо, про роки, -
Чи спливають помітно вони?
- Роки, сину, помітні, допоки...
Матерів пам’ятають сини.
Слайд 28
Любімо матерів, любімо, друже!
Любімо метерів, любімо, друже,
Бо й
справді не вертаються літа.
До хати стежка враз не заросте,
Та
з кожним роком вужчає й верта.
Стрічають нас усякі матері, -
Не забуваймо про слова привіту –
Не забуваймо, бо як нам без них –
Бо їм баз нас нема на світі світу...
...Нехай то буде вік чи мить – байдуже,
Час не кида вічне в забуття.
І в біді всі перешкоди здужа,
Матерями дане нам життя.